«Дума про Британку» Юрій Яновський

Читати онлайн твір Юрія Яновського «Дума про Британку»

A- A+ A A1 A2 A3

Єгор Іванович. А ви. нам його на день позичте...

Пасічник. Ще одніме хтось, як побачить...

Єгор Іванович. Ми довго просити не вміємо... Та й ніколи... Сухо, ,мов перед грозою, хати займаються, як свічки... Все село сам перебіг, вогонь швидкий, а ми — ще прудкіші...

Пасічник (вагається). Дак кум, кажу, не дасть...

Єгор Іванович. Хати горять, а людей трясця трусить. А чого? — питаю. Нема чого. Треба гасити, й годі. Назад — нікуди. Або снарядами спалять, або сірниками. Хай краще снарядами. Га? А Лавро Устииович хіба до гар-* мат дороги не знайде?

М а м а ї х а. Ось думав під піччю сховатися. Ні нашим ні вашим...

Єгор І в а н о в и ч. Не сховається. Його Денікіи бив і битиме, його куми розоряли й розорятимуть...

Пасічник. Не боюсь я кума, схочу й принесу! М а м а ї х а. Збреше й обдурить...

Пасічник (ображено). Я, бабо Мамаїхо, брехнею не живу... Тільки війну вже кінчати треба. (Та й пішов.)

Єгор Іванович. Кадетів доб’ємо та й пошабашимо... Як мені кортить і собі туди! До Лавра... Та де!

М а м а ї х а. І де вони тих снарядів беруть, од самого ранку товчуть та й товчуть...

Єгор Іванович. їм, заграииця присилає, бабо Мамаїхо. , у ,

Мама ї х а. Хіба Лавро й проти заграниці йде?

Єгор Іванович. Йде, бабо Мамаїхо, аякже!

Мама ї х а. Дак це знову на каторгу?!

Єгор Іванович. Голий дощу не боїться., А перед нами революція!

Г а пк а (гукає). Мамо, жінки поприходили, голосять, Що хоч з ними роби...

Єгор Іванович. Підіть, бабо Мамаїхо, до клунь Я людина нова, не всіх іще знаю...

М а м а ї х а. От і я кажу, що приїжджі, та шлях до серця знайшли... Науки великої, а не з панами... з мужиками..* (Пішла.)

Єгор Іванович (сам). Значить, все в порядку, діти мої. Повстання почато. Од Москви Армія Червона вдарить, а тут на шляхах — республіка червона. А тоді разом житимемо. Одною радянською залізною республікою! Аякже!.. Все в порядку, діти мої. (Дістає бінокля.) Ну, Лавро, в добру путь... (Дивиться.) От і дурень, Лавро Устиновичу! Кому я казав з коня злізти й голови не підставляти. Ех, ти, герой... О!., (Мовчки дивиться.) Який же це гад чорний прапор підняв? На старості літ пошили мене в анархісти... (Дивиться.) Клеопатра до, Середенка мов приросла. Знайома блондинка...

Устин несе солому.

А скажіть мені, Устиие Семеновичу, чи не був часом Сере-денко у Махна?..

Устин. Скажу вам по секрету, що таки був.

Єгор І в а н о в и ч. І Лавро не знає?

Устин. Хіба Лавро кого злякається? Він і парубкував з ним разом...

Єгор Іванович. А я питав... Він промовчав. От і маєш серйозний момент... Гукніть мені Грицька!

Устин. Од Махна коня привів, мануфактури, Клеопатру-полюбовницю. А Варка й дома не ночує. (Поніс солому.) У клуні голосіння затихло, а Єгор Іванович ходить, ходить.

Варка (з лопатою). Горять хати, Єгоре Івановичу. Ще й вітер роздмухує, а до річки не підступиш — стріляють. Колодязі вичерпали, самий глей, а не вода. Оце копанки по левадах копаємо, щоб хоч трохи води... Безводна наша республіка...

Єгор Іванович. Безводна, Варко, та не безлюдна...

Варка. Хто з нами, а хто боїться проти гурту стати;.. Та все поглядають до ліска — як там Лавро б’ється. У цього, кажуть, без обману, цей кого завгодно надвоє переломить, Лавро діло знає... Як Лавро, так і ми.

Єгор Іванович. А твій Середенко?

Варка {прислухаючись). От і знов почали, Єгоре Івановичу, косять, як траву. (Поставила лопату.) Єгоре Івановичу, хіба йому республіка? Барахло та патрони, а Клеопатрі — й сама не знаю! (Примовкла.) . Клеопатра! Вона мені на горлянці, як п’явка, висить! Ну, нехай із Середенком спить—я п’ять років за ним жила і мучилася. Скільки він крові з мене виточив! І дітей бог не дав — не мати я й досі! Одні сни на світі тримали. Ляжу, засну — і сниться Лавро — живий, веселий, кайданами брязкотить та все мене про щось благає... Скільки я тих монастирів обійшла, скільки ворожок обділила, і сказала бабка Мамаїха — жди. Ждала я, Єгоре Івановичу, як страшного суду. Як страшного суду!

Єгор Іванович. Давайте лопату погострю... (Бере лопату.) 4 ,

Варка (кричить). їй мало Середенка — хай спить — я вже не дружина йому. Вона на Лавра оком накидає! Вона до Лавра сміється, вона Лаврові в душу влізти хоче...

Роман (заходить). Тітко Варко, кудою тут на війну пройти?

Єгор Іванович (гострить лопату). Оце вояка! Артилерист чи хто?

Роман. Мама пішли дзвонити, ляльку до сусідів оддали, а мене сюди послали...

Варка. Тут кулі літають!

Роман. Мама сказали — може, яку поміч треба, чи коня подержати, чи води. Наша хата згоріла, сама повітка залишилась, а собака втік.

Варка. Йди, Романе, до клуні, окріп носити...

Єгор Іванович. Куди йому, малому, в пекло! Там і дорослий не витримає... Ти, Романе, будеш коло мене в штабі за помічника. Сядь — і нікуди й ногою!

Роман. Отут? (Та й сів під повіткою.) Я нікуди й ногою.

Грицько (вбігає до двору збуджений у розпалі бою ) Єгоре Івановичу! Єгоре Івановичу!

Єгор Іванович (віддає Варцілопату). Чую, друже мій, чую... Довго барився!

Грицько. Денікам ґнота вставляємо..* Полонених повна балка... Англійські гімнастьорки... Середенко анархію збирає, чорний прапор почепив... Людей у нього купка, та метушня вийшла, а деніки наступають... Кулеметами косять, гармати підвозять... Лавро Устинович автомат на плече — до Середенка... Уб’є, мабуть... Ху!..

Варка. Єгоре Івановичу!..

Грицько. Лавро Устинович з автомата так ї чеше, а своїх — шаблею по чому влучить... Щоб не оглядались... Отакий Мамай наш...

Варка. Куди бігти, Єгоре Івановичу, що робити?

Єгор Іванович. Ідіть пожежу гасіть. Револьвер дати?

Варка. Дайте... (Невміло бере.) Як же з нього бити? Єгор Іванович., Беріть отак... Очей не заплющуйте... І вже...

Варка. Прощайте, Єгоре Івановичу. Ходім, Романе. Роман. Я, тітко Варко, не можу... Я в штабі... Варка. Ну й добре... Тільки на війну не виглядай... {Виходить.)

Роман. Я коло Єгора Івановича. За помічника. Еге ж?

Г р и ць к о. Скільки вас таких на хунт іде? Га?

Пасічник (волочить кулемета, жінка несе полотно й вузлик). Я брехнею не живу. Куди його? (Ставить кулемет посеред двору, баба висипає з хустки, мов яблука, гранати.) Лихої години патрони до кулемета, хай їм чорт! (Ставить коробку.) Іще й обріз був, та вкрали...

Грицько. Оце для нас! І де ви їх ховали? (Бере гранату.)

Пасічничка (кидається до Грицька). Сину мій! Може ж, тобі зміна вийде? А я тобі пиріжечки принесла...

Грицько. Пиріжки, мамо, другорядний момент. (їсть.)

Пасічник. Зятя в прийми взяв. А він і хазяйства не держиться. То з німцями, то з деиіками б’ється... Забув хіба денікінські шомполи?

Грицько. Сто літ не забуду... (Нахиляється до кулемета.)

П а с і ч н ик. Додому — тобі кажу!

Г р и ц ь к 6. Ще сто літ не пройшло, тату.

Єгор Іванович. Готуйте кулемета. Зайві люди — вийдіть із штабу.

Пасічник (кричить). Додому хоч ти, жінко! Кому сказано!

Пасічничка. Не піду я додому, хай дочка сама плаче, я зятем на світі тримаюсь, милосердною сестрою буду...

Пасічник. Скажена баба... А як уб’ють?!

Пасічничка. Я і в смерті випрошусь!

Єгор Іванович. Здається мені, що й ви до нас повернетесь. Бо діло в нас обще...

П а с і ч н ик. Та хто знає, чи обще... (Виходить.)

Єгор Іванович (сміється). Не повірить, доки не помацає!

Пасічничка. Простіть, люди добрі... (Понесла полотно до клуні.)

Входить Коваль —із зв’язаними руками, ведуть його троє

повстанців.

Рудий повстанець (юнак, штани з червоними лампасами, босий, шабля). .Заходь сюди, гаде! Тут йому й бубон. Ач, який тихий та смирний! Привели, Єгоре Івановичу! Оце тобі, гадюча душе, й штаб...

Єгор Іванович. Полонений?

Рудий. Спіймали за левадою! Денікінець, а то хто ж! Чую городський дух!

оДід-повстанець (австрійська шапка, свцта, постоли, з ціпом). Значиця, як гад, на череві лізе, а ми на посту стоїмо, а він підлазить та й підлазить, а я — ціпом...

Миршавий повстанець (літній, закасані штани, червона, грецька куртка, обріз, говорить тенорком). Розстріляти ми його хотіли, так ніхто патрона не дав... . Коваль (осміхнувся). Хіба без цього не обійдемось?

Рудий (хапає Коваля за груди). Чого гавкаєш, кадетська харя!..

Коваль одштовхує Рудого, той відлітає назад і трохи не збиває з ніг

діда й Миршавого.

Єгор Іванович. Грицько, поставте зручніше машину... Кого ви привели?

Повстанці раптом чогось зігнулися, Коваль стоїть рівно.

Видко — стріляний... Кулям не кланяється...

Коваль (легко сам звільнив зв’язані руки). Чий, громадяни, очкур? (Віддав.) Довелося дати себе в’язати... (Розірвав сорочку, дістав полотняне посвідчення, подає Єгору Івановичу.) Степ такий, що тільки блудити, товаришу Єгор. Ні кінця ні краю, цілу ніч плутав, "насилу добився... Спасибі — гармати допомогли... На степу їх далеко чути... Ішов на гарматний гук!

Дід (розгублено). Значиця ж, ми на посту стоїмо...

Грицько. Тут і сліпому видно... Робочий клас!

Рудий (насилу видобув иіаблю). Не давайсь на гачок!

Коваль (взявся за клинок). Тупа вона в тебе й нечи* щеиа... У мене в загоні за таку зброю, знаєш, що було б?

Миршавий (клацає обрізом). Дайте мені кулю! Дайте патрона!

Грицько. —Піди випий води. Це тобі не двадцять дві польки грати...

Д і д. Двадцять три польки.

Єгор Іванович (читає). "Кривий Ріг. Підпільний комітет РКП (б) надсилає в розпорядження уповноваженого ревкому — товариша Єгора — військового робітника

(Продовження на наступній сторінці)