Відновлення старого ладу? Та це ж комізм, оперетка, фарс, а не відновлення Гомеричний регіт котиться по всьому Берліну Боже, які ідіоти, "всім вертатися на свої старі місця". Та будь ласка! Може, її світлість принцеса Еліза бажають собі купити наймодернішу сукню, капелюх, черевики? Будь ласка— всі магазини відчинені, всі прикажчики й навіть власники на своїх місцях. Правда, не всі — часом тільки один або два, але це нічого не значить — магазин однаково відчинений, функціонує. До банку треба? До послуг її світлості всі банки. Поліція? Також одчинена.
— Ні, серйозно, ваша світлосте, вам треба самим подивитись, як це надзвичайно мило й весело виглядає. А як чудесно в поліції, в банках, у магазинах, по фабриках та в усіх урядових інституціях в урядові години танцюють біскаю. Шик! Ах, Елізо, я тільки боюсь, що вам трошки довго доведеться дожидатися корони, їй богу, Ви не сердьтесь на мене, я зовсім по-дружньому вам говорю це Ми ж не маємо ніякої ворожнечі до вас — трупоїдів. Серйозно, серйозно Елізо! Я з вами, наприклад, цілком любовно балакаю. От бачите, приходжу до вас, я знаю, що принц Георг, ваш коханий і наречений, стоїть на чолі цієї всієї штуки й що буде першим монархом у посонцеїстській добі А ви — королевою. Ну, ви нас не будете ж розстрілювати, правда? Ми ж вам нічого злого не робимо. А коли бувають убивства солдатів, так це ж ваші друзі ладу роблять. І ви це самі знаєте Правда, Елізонько? Та ви не хмуртеся — ми ж нічого. Вбивайте собі, як вам це подобається А солдати все одно знають, що ми не винні. А вони страшенно милі, ваші чорно-жовті друзі, їй-богу, Елізо! Ви їх бачили хоч іздалеку? Ні? Фі-фі! Хочете, зазнайомлю вас із кількома офіцерами? Пресимпатичні істоти! Деякі освічені, всіма європейськими мовами балакають. Ну, це ваша помилка, Елізо, як можна було брати до армії людей, що балакають європейськими мовами. Ах, Елізо, ви зробили ще одну помилку! Знаєте яку? Ви взяли людей до армії А треба було взяти машини, і тоді справа стояла б цілком добре.
Але буває, що раптом Страховище ні з того ні з сього нахмуриться, замовкне й сидить якийсь мент із таким виразом хмарної задуми, що ясно ж, бідненька, видно нелегка боротьба любов'ю, та не така вже вона смішна та переможна. Одначе зараз же стріпнеться й знову. І от свинство яке сонцеїстя зовсім не ховають, що сонцеїстські жінки спокутують своєю любов'ю жовто-чорних героїв Навпаки, нехай кожний солдат знає, що кожна сонцеїстка прийме його привітно, любо, тепло. Хай знає. Ну, звичайно, в сонцеїстів нема чим гостей частувати, самий тільки сонячний хліб. Але зате треба подивитися, що з ним робиться після такого частування!
Ех, Елізо, вам конче треба хоч раз подивитися на наші цинічні й аморальні способи боротьби з вами. Неодмінно!
А увечері, коли густа темрява ночі завішує всі дзеркала, принцеса Еліза або лежить непорушне на канапі й сухими некліпаючими очима дивиться в стелю, або тихо ходить алеями порожнього, безлюдного саду.
В лабораторії темно. Тьмяно поблискують ребра стекол даху проти сяйва Берліна. Бузок самотньо густо дихає, і так трудно розсікати грудьми його дихання в тій алеї, де...
Принцеса Еліза сідає на лаву проти лабораторії й довго непорушно сидить. Не чути колишнього гуркоту Берліна. Не чути й ніякого гуркоту дивної, безшумної боротьби. Стомлені гомеричним реготом і біскаєю, сплять бідні "переможці". А серед них чуйно стережуть їхній сон чорно-жовті, такі "страшенно милі" "переможені".
Коли ж скінчиться сміх і настане плач? І чи настане ж хоч тоді царство Вічного Порядку? Чи боротьба, тріумф і плач є вічна доля людства?
Ах, коли б уже якийсь кінець!
Але кінця не видно. Боротьба розгорається. Безшумна, невидна, чудна, неймовірна.
Граф Адольф уже не миє ніжно-хижим рухом руки, ласуючи з от-от-от перемоги. Принц Георг не ступає таким певним точним кроком, ніби вимірюючи ступні до трону. Все зруйнували прокляті дикуни, все! Не знати, від чого починати треба. Але від чого не почнеш, воно тісно зв'язане з іншим, а те все інше в руїні. Що є, чого нема — невідомо. Ніякого ж підрахунку не можна зробити. Пустеля, дика пустеля з караваном героїві А нахабство дикунів росте з кожним днем. О, ці підлі боягузи не сміють виступити одверто, ці раби не мають одваги вхопити руками батіг, що лупить їх. Ні, вони цілують, лижуть його, щоб він розм'як. О, вони доцілуються! Вони досміються й дограються разом із своїм калікою Рудольфом Штором!
Принцеса Еліза, спустивши очі, знизує плечима. Вона не розуміє, в чому, власне, річ? Ну, сонцеїсти виступили б одверто, то що було б? Видушили б усіх газом і промінням? Ну, і що ж із того? Яка ж рація такого кінця? В чому річ? Трудно відновити відразу все життя? Так, очевидно, помилку зроблено з самого початку. Очевидно, не від того кінця починати треба було. Але при чому ж тут сонцеїсти, Рудольф Штор і тому подібне?
Принц Георг не відповідає. Надзвичайно дивна історія: як тільки торкається оправа чи мова Рудольфа Штора, все якось чудно виходить. Якась вічна вперта мовчазність на згадку про цього кретина. Дивна невдача з арештом Найвищої Ради якраз після того, коли принцеса шукала в графівни Елленбергівни коронку Зігфріда. Розуміється, нічого, абсолютно нічого закинути не можна, але щось тут та є.
Принц Георг сталевими холодними очима дивиться просто в лице Елізі. (Які негарні фіалкові жилки на баньках).
— В чому річ, кузино? Добре, я вам скажу, в чому річ. Перше — ні в одній галузі господарства ми не зробили ніякого поступу. Весь час ми товчемось на місці. Друге — в населення нема ніякої волі до праці. В усіх сферах злісний, нахабний саботаж. Тільки світло, воду й вугіль вони піддержують. Отже, ви розумієте, при чому тут сонцеїсти. Третє — армія розкладається з кожним днем Ніякі кари, ні труїння не помагають, а тільки викликають глухе обурення. Четверте — кожний зайвий день такої тактики веде до неминучої загибелі.
— А якої ж тактики треба?
Принц Георг не зводить холодних надушливих очей із лиця принцеси Від цього погляду принцеса легенько постукує пальцями правої руки по долоні ліво!
— Якої? Такої, якої вже вживає західноєвропейська й американська експедиція: в кожному великому місті перед кожним будинком повішено по двоє сонцеїстів. В Парижі ж, крім того, видушено газом цілий квартал. А на площах повішено всіх французьких Рудольфів Шторів.
І холод'ні сталеві очі ждуть. Пальці правої руки відразу перестають постукувати по долоні лівоі.
— Це... правда?!
— Я не маю ніяких підстав хвилювати вас неправдою, кузино.
Пальці знову сильно клацають по долоні. Куточки очей різко загострюються.
— А результати?
— Результати будуть, напевне, якнайкращі. Відомості прийшли тільки сьогодні. Коли Сукурамі буде далі наполягати на своїй тактиці, я не ручусь за цілість армії. І за його життя.
— Значить, ви гадаєте, що тут так само треба прикласти ті методи, що в Америці й у Франції?
— Ще лютіші. По чотири сонцеїсти перед кожним будинком! Видушити газом два квартали!
— І солдати схочуть виконати такий наказ?
— Схочуть. Армію прочистити. Всі заражені елементи винищити. Розстріляти прилюдно.
— І ви гадаєте, що сонцеїсти спинять саботаж?
Що спокійніший і жорстокіший голос принцеси Елізи, то твердіший і непохитніший голос принца Георга.
— Не маю ніякого сумніву. Але всіх привідців, коноводів, усіх Рудольфів Шторів у першу чергу повісити на площах. Усі друкарні позаймати військом; ніяких відозв, оповісток, ніякого змісту від недозволених організацій до населення не допускати. Розбити їхню змову й організацію.
Принцеса Еліза втомлено й нудно витягає й злегка заломлює руки.
— Ну, що ж? Тільки чи не помиляєтесь ви, гадаючи, що солдати схочуть вішати людей без видимої вини. А раптом це викличе бунт у самій армії?
— Чому ж у Франції й Америці не викликало?
— Може, там населення поводилось інакше, вороже. А тут при цій тактиці наших сонцеїстів, мені здається, такі способи... річ небезпечна. В кожному разі рискована.
— Іншого виходу немає, кузино! І чи хочемо ми з вами, чи ні, а Союз Східних Держав мусить іти на всякий риск. Або ж . загинути. Вибору немає Мирні способи не дають ніяких результатів. Або тільки ще більшу шкоду.
Принцеса Еліза якийсь мент задумливо-жорстко мовчить.
— Ну, що ж?.. Як швидко може бути змінена тактика?
— Цими днями. Кожний зайвий день — зріст небезпеки. І без ніяких сантиментів — рішуче, блискавично, безмилосердно. При гангрені треба хірургічного ножа, а не гомеопаті!
Принцеса Еліза знову мовчить. Потім стомлено простягає руку принцові Георгові й просить їй вибачити — вона сьогодні почуває себе трохи недужою. Принц Георг нехапливе, акуратно й точно замикає переносний телефонний апаратик, вішає його через плече й прощається. А очі сталево й настійно дошукуються чогось на блідому схудлому лиці з загостреним костяним овалом.
***
(Продовження на наступній сторінці)