Марія (зрозумівши Івана). О, я прекрасно. Панам жандармам не так-то легко довести мене до такого стану, як вас. Та ви сядьте. Вам, видно, й стояти трудно, а тут іще в такому чудовому місці, як оце...
Сталинський. Ви, панове, самі винні, що губите своє здоров'я. Я вам давно раджу.
Марія. Ви були в лікарні?
Іван. Трохи був.
Марія. Запалення легенів?
Іван. Та здається. Неважно. Ну, як там Ніна? Бачите її коли-небудь?
Марія. Аякже. Майже щодня. Нічого, добре себе почуває, не турбуйтесь.
Сталинський. Мушу перебити вашу розмову, вибачте, ради бога. Але ж я вас тут скликав не для побачення. Пан Чоботар виразно сказав мені, що може відповідати на мої запитання тільки при свідках. Я...
Іван. Скільки ж це ми не бачились?
Входить вахмістр.
Вахмістр (до Сталинського). Ваше високоблагородіє, їх превосходительство просять вас на хвилинку до них у кабінет по екстреному ділу.
Сталинський. Зараз?
Вахмістр. Так точно.
Сталинський (невдоволено). Гм. Чорт... Я занятий зараз.
Вахмістр. Просили. Приказали сказать, дуже екстрено.
Сталинський. Добре. Зараз іду.
Вахмістр виходить.
Сталинський. Мушу протягти ваше побачення. Сподіваюсь, що за це ви, принаймні, будете привітніші зо мною. (Приємно посміхається й виходить).
Іван. Гм. Що ж це значить? Га?
Марія (ніжно перекривляє його). "Гм". Такий і зостався.
Але, господи, як змінився! Борода ще ця, я просто не впізнала.
Іван. Не дозволяють чогось стригтись. Ну, як же ви? Але постійте, що ж це значить, що він лишив нас тут удвох, без варти? Це щось...
М а р і я. А, та чорт з ним. Дайте на вас як слід подивитись. Я ж стільки думала про цей момент, стільки уявляла, як ми зустрінемось. І ніколи не думала, що це буде так. Господи. Бідний ви мій, хороший. Ах, що там за церемонії. (Paптом сильно обнімає й жагуче цілує). Все одно. Нехай тепер.
Іван (вражено, розтеряно). Гм. Що ж це?..
Марія. "Гм". А ви що ж думали? Що ж ви уявляли? Що я ненавиджу вас? Що я раз у раз ненавиділа вас? Ну, почекайте, це потім. Я щось хотіла важне сказати, поки можна. Чекайте. Він зараз може прийти і... Ох, я не знаю, з чого почати. Таку масу треба сказать, що все розбігається. Чи у вас білизна є? Ні, не те, дурниці я кажу. Ага. Ну, як друкарня? Де вона?
Чути чхання.
Іван (озирається). Хтось, здається, чхнув тут? Марія (теж озираючись). Ні, то, певне, в сусідній кімнаті.
Іван. Підождіть... Ви скажіть мені... Я не... я не розумію... Що це було?
Марія. Ах, ви мій благочестивий. Ну, що ж це було? Як ви гадаєте? Я вкусила вас, правда? Ні, я не можу вас бачити таким. Я не можу. Невже ж не можна втечу зробити? Ніяк? Я на все готова, чуєте? Коли вам треба буде людину на смерть, на що хочете, пам'ятайте про мене. Чуєте ж? Я без ніяких жартів.
Іван. Не треба. Я боюсь ласки цього Каїна. Чудесну назву самі жандарми йому дали. Ви майте на увазі, це ідейний їхній жандарм. Ви строго мовчите?
Марія. Не бійтесь. Так строго, що аж самій дивно й важко, а іноді страшенно хочеться з ним поговорити. О, я б поговорила...
Іван. Ні-ні, ради бога, ні слова. Ви не можете собі уявити, що він може зробити з одним згуком вашим. Я дуже з цього приводу боюсь за Ніну, особливо щоб вона як-небудь не проговорилась про...
Чхання.
Іван. Тут хтось є. Я виразно чув. Не треба нічого говорити. (Закашлюється).
Марія (з тривогою дивиться на нього). О, що ж вони зробили з вами!..
Входить Сталинський.
Сталинський (задихано говорить). Ну, от і я. Ви не скучали без мене? Ну, мої панове, так як же? Будете відповідать?
Марія (суворо до Йвана). Вам хоч ліків дають яких-небудь оці мерзотники?
І в а н. Які там ліки. Вчора з темного карцеру випустили.
Марія. Як? Хворого в темний карцер?..
Іван. А чого ж? Вони й мертвого посадовили б.
Сталинський. Вибачте, панове. Я все ж таки хочу вияснити...
Марія (голосно, з ненавистю, Іванові). О, з якою радістю я плюнула б в нахабні очі цього індивіда!
Сталинський (дзвонячи, ніби не зрозумівши). Ну, в такому разі, коли ви не хочете, я не можу гаяти часу. (До Йвана). Мушу вас попрохати вийти. (До вахмістра, що входить). Проведи пана Чоботаря.
Іван (простягаючи руку до Марії). Ну, до побачення.
Марія (сильно стискує його руку). До скорого побачення. Кланяйтесь там товаришам. Постарайтесь добути шапку-невидимку та прилітайте до нас на жіночий корпус.
Іван. Добре, постараюсь. Бувайте здо... (Починає кашляти і_ так, кашляючи й держачись за груди, виходить).
Марія суворо, хмарно дивиться йому вслід.
Сталинський. Туберкульозник, панійко, туберкульозник справжній.
Марія раптом озирається й пильно з ненавистю дивиться на нього.
Сталинський (сміється). А от не вилаєте. Хочеться страшенно, а не смієте. Укусили б, та зубки собі підпилили. Ех, ви! Революціонери. Хіба такі революціонери бувають? Ніякої у вас амбіції ні гордості немає. Один страх. Вам можна плюнуть в обличчя, і ви мовчатимете зі страху, щоб не попастися. Товариш явно помирає. А вони гордо мовчать і смішною тактикою своєю женуть його в могилу. Ні, голубчики, коли ви так багато говорите про боротьбу, так прошу боротись, прошу, ну! От я вам говорю одверто, що як тільки ви забалакаєте зі мною, так я вас зараз піймаю. Піймаю своєю логікою, розумом, хитрощами. Ви в порівнянні зі мною — діти.
Марія. Слухайте, пане жандарме. Я чудесно розумію, чого ви добиваєтесь своїм нахабством. Але не думайте, що я заговорила через ваш фокус. Я настільки не боюсь вас, що хочу раз назавжди сказати вам от що: коли хто-небудь з наших товаришів помре по вашій вині, то можете записать це на свій рахунок і ждати одплати. Чуєте? Я теж одверто заявляю вам це.
Сталинський. Чудово! Чудово! О, це мова справжньої революціонерки. Нарешті я почув, з ким маю діло. Я так і знав, що така жінка, як ви, повинна стояти на десять голів вище за всіх.
Марія. Отож я вам раджу запам'ятати те, що я вам сказала.
Сталинський. Запам'ятаю, запам'ятаю. Неодмінно. Будьте спокійні.
Марія. Ну, а тепер скажіть, щоб мене одвезли в тюрму. Більше я з вами балакати не маю ніякого бажання.
Сталинський. Ну чого ж ви так поспішаєте? Посидьте ще трошки.
Марія. Пане Сталинський! Ви не з дівчинкою маєте діло. Нічого ви од мене не дізнаєтесь, і нема чого гаяти часу.
Сталинський. Господи! Та хіба ж я сам не бачу, з ким маю діло? Мені просто цікаво, приємно хоч посидіти разом з вами. Ви думаєте, чого я так часто кличу вас на допит? Думаєте, мені дуже потрібна ваша друкарня і вся ваша справа, яка, власне, нічого не варта? Дурниці. Мені хочеться вас бачити. От кажу вам одверто. Смійтеся, глузуйте, плюйте, я готовий до всього.
Марія (сміється). Це таки, справді, досить комічний номер. Драма для кінематографа: "Закоханий жандарм, або Лобзаніє Юди".
Сталинський. І повірте, що вийшла б драма не гірше всякої людської драми.
Марія. Охоче вірю.
Сталинський. У нас тут, в цій самій охранці, не раз одбувались такі драми, тяжкі, часом кроваві, а від них страждали й жандарми.
Марія. Страждають і крокодили, і паразити. Охоче вірю і в жандармське страждання.
Сталинський. Так, страждають. Бо жага, панійко, не знає ні соціальних, ні політичних перепон, не знає ні страху, ні законів логіки, ні навіть законів честі, нічого. Вона сама для себе ввесь закон. Ну, от я закохався в вас. Яке мені діло, що ви революціонерка, а я ваш ворог, жандарм? Мене це ще більш розпалює. Чим з більшою огидою ви ставитесь до мене, тим з більшою жагою я буду прагнути вас. Ну і що ж мені робити? Ну, скажіть самі?
Марія. Ну, розуміється, покликати ваших унтерів чи вахмістрів і за їхньою допомогою зґвалтувати мене, як ви це торік зробили з Лукашовою. Нічого другого для вас не зостається. Цілком входжу в ваше становище.
Сталинський. І ви не боїтесь?
М а р і я. О, господи! Маючи діло з таким джентльменом, як ви, перестаєш взагалі чого-небудь боятись і до всього приготуєшся.
Сталинський (підходить до "е?).Та-ак. А ви саме така, що можете довести до всякого безумства. (Хоче взяти її за руку).
Марія (спокійно встає). Майте на увазі, пане жандарме, що завтра ж тюрма найде мене мертвою в камері, коли ви дозволите собі своє звичайне "безумство".
Сталинський. Жага, я вам сказав, не знає ні страху, ні законів. (Підступає до неї).
Марія (відступаючи). Пане Сталинський, коли у вас є хоч трохи порядності, покиньте ці дурниці й жарти.
Сталинський. Отож-то й горенько, дорога моя, що це не жарт. Ви мусите бути моєю. Я цілих шість місяців здержував себе і був порядним, але далі, вибачайте, не маю вже порядності. Звичайно, я міг би взяти вас за першим допитом, як я брав інших ваших революціонерок, але...
Марія (з огидою й гнівом). Брешете ви, мерзотнику.
Сталинський. Я вам можу доказати, коли хочете. (Підходить до неї м'якими кошачими кроками).
Марія (відсуваючись назад). Я буду кричать...
Сталинський. О, скільки хочете. Ви можете бути спокійні, нас ніхто не потривожить.
Марія (з жахом і одчаєм озираючись). О боже мій!
Сталинський. Я шість місяців кричав: "О боже мій". Тепер ви трохи покричіть. Я вас попереджав, я радив вам не затягувати справу. Ви все відмовчувались? Ну, тепер треба й заплатити за мовчання. Раджу вам заспокоїтись і не доводити діла до унтерів. (Підходить до Марії).
Марія одступає, шукає очима вікон.
Сталинський. Ні, серденько, втікати абсолютно нема куди. Повірте вже мені.
(Продовження на наступній сторінці)