— Послухай, що далі було, — казав Махов, вливаючи в склянку залишки спирту і розводячи його. — Я йому кажу, практично. Ти що, на кутю, кажу, приїхав? То я можу нагодувати.
— А знаєш, Махов... Жаль здихати. Адже я ще жодного разу не закохувавсь по-людському, По-справжньому. Жінки були, дівки були, а кохання не було. Цього літа познайомився з однією. Світлана. Москвичка. Були разом — усе добре. Роз'їхались — і наче нічого не було. Звичайна солдатська любов. Дас іст айн зольдатіше лібе. А мені дитину хотілося б мати. Ніколи не думав про це, а зараз думаю. Уявляєш? Білявий хлопчик... хоча б щось од тебе залишиться...
— Ти солдатську любов не чіпай, — сказав Махов. — Нічого ти не тямиш. У мене в сорок п'ятому була одна... Знаєш, тоді які сукні носили? Знаєш?
— Уявляю. Вище колін до пояса. Тоді пісеньку співали: іх тебе чекала, варум ти не прийшов...
— Йолопе, — сказав Махов. Її звали Хельга... Хельга Фрейденберг. Ми з нею в сорок п'ятому... в сорок п'ятому познайомились. Знаєш, які там вокзали? Під землею, практично... Я боявся, щоб нас не зустрів патруль. Пиво пили — шварц бір, чув? Салага ти. А Хельга дивилася на мене — по-російському вона не розуміла. Дивилась тільки... плакати хотілося... так дивилась. А ти кажеш. Плювати я хотів на всіх... Пішли ми з нею... ну, думаю, заведе мене в темне місце та й порішить... Через руїни веде, веде, а я думаю — стривай, фройляйн... Знаєш, які там руїни? Там, брате, суцільний Содом та Гоморра. Тепло у них восени, вони, ці фріци, восени без капелюхів ходять... Ну, йдемо... чую — цеглою тхне. Мокра. Хельга білявенька була. У неї волосся світле... м'яке, як у дитини. Шулє, каже. Майне шулє. Там сходи уціліли, під сходами сухо. Я не знав, що з автоматом робити. Хельга повісила його на поручнях... Ось що я тобі скажу: я тоді вперше зрозумів, що таке останній раз у житті... Останній — уявляєш? Знали, що не побачимось більше. А пиво у них гарне — ти коли-небудь пив? Так. Останній раз у житті. Через місяць нас перекинули в Магдебург, ясне діло. Хельга нічого від мене не вимагала. Плювати вона на все хотіла...
...Сам з собою він розмовляв? Чи з Ігорем, який сидів, підперши голову долонями? Чи зі своїм минулим, з сорок п'ятим роком, з брунатно-іржавим містом, на стінах якого непримиренно, як тавро, горіли слова "Festung Breslau"? В Бреслау, серед руїн вагонобудівного заводу, серед навіженства та мотлоху розтрощених перекриттів, в одному з тупиків, утвореному згорілими вагонами, Махов витяг за ноги з воронки чоловіка в пом'ятій касці; чоловік тулив червоні липкі руки до обличчя і шепотів: "Ти зі мною розмовляй, говори, говори, чого ж ти мовчиш? Чому ж я тебе не чую, скажи, війна вже закінчилася чи ні?" Чи з цим чоловіком розмовляв Махов, з чоловіком, котрий так і не почув його голосу, чи з Баландіним розмовляв Махов, пред'являючи тому рахунок своїх образ, своєї запізнілої і нікому не потрібної дисертації, своїх невдач та своєї самотності; а може, з Лілею розмовляв Махов... ні, мабуть, з Хельгою перешіптувався зараз Махов, з Хельгою, яка постаріла, погладшала, живе тепер у Галле, чоловік її викладає в університеті, у них тепер світлосірий "вартбург", і в неї двоє дітей: Детлев та Евелін; вони вивчають у школі російську мову, хоча Хельга знала тільки одне слово по-російськи: льюблью, казала вона. З ким же із них розмовляв Махов, який, зціпивши зуби, застиг перед склянкою теплого хмільного пійла?
— А потім що? — задумливо спитав Ігор.
— Що потім? Потім я надумав одружитися... Не попадалось, щоправда, дівки путящої... Це в Німеччині діло було, ну я й давай барахло скуповувати... Майбутній дружині. От був номер!
Він невесело посміхнувся.
— Хіба я знав, який розмір потрібен?.. Біс його знає, думаю. Хлопці напоумили... купував я взуття тридцять п'ятого, тридцять шостого та тридцять сьомого розмірів... і одяг — сорок четвертого та сорок шостого... Хлопці кажуть —найбільш уживані розміри. Зрозумів? Салага.
— А Хельгу... Хельгу більше не зустрічав?
— Ні. Чому ж... Це коли я другий раз був у Німеччині... Зайшли ми з корешами в шинок їхній. Дивлюсь — під'їжджає "Волга" чорна. Зрозумів? І виходить з цієї "Волги" дівка — у вузеньких штанцях, волосся біле, як у Марини Владі... заходить, практично, в зал... на нас не дивиться... Светрик на ній стильний, груди... все — що треба. Замовляє пиво... викапана Хельга... Айн бір... Данкешен... Біттешен... Я підходжу до неї, дивлюсь на неї — вона нуль уваги... Ні, не Хельга. Та старша за цю. Ця зовсім молоденька. На власному авто. Ет, злість мене взяла... Твою мать, думаю, ми кров проливали... В нашому селі у солдатських вдів хати валяться... З хлібом кепсько... а вона... роз'їжджає. Де ж та справедливість? Сіла — та й поїхала. Навіть не подивилася.
— Будьмо, — сказав Ігор.
Махов одсунув свою склянку на край столу. Потім, помітивши, що спирт розлитий неоднаково — у Ігоря трохи менше, відміряв пальцями рівень спирту в обох склянках і надлив йому трохи своєї суміші. Знову прикинув на око і, задоволений, поставив склянку перед Ігорем.
— Пий.
— За Ординцева, — сказав Ігор.
— За кохання, — промовив серйозно Махов.
Ігор зайшовся п'яним реготом, од якого йому самому стало гидко.
— Геніальний тост, Махов. Навіть на краю загибелі молоді лицарі науки п'ють за милих жінок! Крам-бім-бам-бім-бам-бамбулі!
— Ти олень, — сказав Махов. — Нічого не розумієш. Лицар. Якщо тільки вийдемо звідси... Почекай... Вони ще будуть струнко перед нами стояти. Всі будуть. Я всіх візьму в свої руки. Досить чикатися... Все, що було дотепер... це так, несерйозно. Тепер я займуся наукою. Я тепер уже не той, що два дні тому... Я тепер вчений.
— В капітани рвешся? Давай, давай. Там тільки тебе бракувало. Біля керма науки. Поруч з Осадчим.
— Я не рвуся в капітани, — сказав Махов, уважно розглядаючи холодним поглядом порожню склянку. — Я в адмірали.
Рипнули двері в коридорчику. Хтось увійшов до передпокою. Ігор швидко сховав порожні склянки в шухляду.
— Навіщо ховаєш? — спитав Махов. — Кого боїшся?
— Тихше.
Хтось постояв біля телефону — чутно було, як клацнула трубка, —і пішов, обережно зачинивши двері: мабуть, номер був зайнятий.
— Кого боїшся? — голосно крикнув Махов. — Перед ким шию гнеш? Його боїшся? Нехай прийде. Нехай тільки спробує. Я йому все скажу. Мало я йому сказав. Він у мене затанцює. — Махов люто вдарив кулаком. — Затанцює! Побачиш!
— Облиш його, Махов, — проказав Ігор, відчуваючи, як зникає п'яна добрість і згасає всередині тепле світіння.
— А я не хочу! — ще раз стукнув кулаком Махов. — Ти знаєш, що таке планарія?
— Жінка, що літає на планері, — скаламбурив Ігор.
— Брешеш! Планарія — це черв'як такий. Голова є, все чин чином. Найстрашніша порода на землі. Розріж її на шматки — на скільки хочеш, практично, і з кожного шматка нова виростає черв'ячина... З головою, мозком, хвостом. Зрозумів? Ти її ріжеш на шматки, а вона розмножується... Вона безсмертна. Нічого не боїться. їй всюди добре. Так ось, Баландін твій — це планарія. Планарія!
Ігор сів перед Маховим.
— Закінчив? — Ігор затарабанив по підлозі черевиками. — Закінчив? — посміхнувся Ігор куточками вуст.
— Ось хто твій Баландін, — спокійно сказав Махов. — А ти, хлопче, олень. Кожен з тебе шкуру зніме. Не помітиш. У житті так не можна. Холодно без шкури. Зрозумів?
— Зрозумів, — сказав Ігор. — Все ясно. Тільки Баландіну ти не годен у слід ступити. Ми з тобою здохнемо, а його пам'ятатимуть. Ти що робив у двадцять три роки?
— Вчився. На другому... ні, на третьому курсі.
— Фармакологію здавав... Рецептики зубрив... А Баландін у своїх двадцять три відкриття зробив. Подивись ЖМЕІ за довоєнні роки. Спитай у першого-ліпшого рикетсіолога. Що тобі скажуть? А камера погана, скажеш?
— Шайзе, — сказав Махов.
— Багато ти розумієш... Через якусь рурку паскудну... Нічого. Рурку можна замінити. Ми там металевий трубопровід поставимо і аварійний сигнал. В разі чого — автоматично знизить тиск. Конструкція камери першокласна. Американці можуть заткнутися. Знаєш, які листи йому писав Стейблфортс? Розпитував — що і як. Так що помовч про Баландіна. Вся різниця між нами та ним у тому, що він щось робить. Власними руками. Паяє, монтує, розтинає свинок. А ми базікаємо. Відсотки підраховуємо. Що від тебе залишиться, Махов? Тези на республіканській конференції?
— Від тебе й того менше, — буркнув Махов.
(Продовження на наступній сторінці)