Ігор прокинувся о пів на дев'яту. Перед ним, оточена червоною широкою облямівкою, простяглася Україна — в рожевих та зелених переливах областей, у химерних звивинах залізничних ліній, шосейних шляхів і річок, у різноманітності сіл, містечок, районних та обласних центрів. Ігор приклав вказівний палець до повіки й натягнув її: карта втратила барвисту розпливчастість, її обриси стали чіткі, сухуваті. Ігор зрозумів, де ж він. Згадав, що сталося вчора вранці і сьогодні вночі.
Ліжко, на якому спав Махов, було порожнє.
Ігор здивовано помітив, що поверх ковдри на ньому лежить ще й фуфайка (такі фуфайки тримали в лабораторії на випадок морозів — співробітники, які сновигали з корпусу в корпус, накидали їх на себе).
В кімнаті було душно. Хтось у сусідньому приміщенні калатав по трубах парового опалення.
— Прокинувся, — констатував Махов, увійшовши до кімнати. Махов був у штанях і шовковій майці. Він розтирав вафельним рушником тіло так енергійно, що на плечах з'явилися червоні смуги.
— Що нового в цьому домі?
— Їсти подано. Тільки гарнір кепський. Макарони, — повідомив Махов. — Є какао, а також по шматочку "Київського" торта.
— Хана, — свиснув Ігор. — Якщо так почали годувати...
Махов повісив рушник на спинку ліжка і почав надівати смугасту трикотажну сорочку. "Де він дістає ці жахливі сорочки? — подумав Ігор. — Очевидно, йому їх дарують".
— Виспався? — спитав Махов.
— Де там, — скривився Ігор. — Вночі тут була божевільня.
— Що таке?
— Шеф ледве дуба не врізав. Стенокардія.
— А-а... — сказав Махов.
Він, не поспішаючи, застебнув смугасту трикотажну сорочку на всі ґудзики, поправив комірець і накинув на шию засмальцьовану краватку. Ліжко Махова вже було застелено за всіма правилами військового розпорядку. Краї подушки молодцювато стирчали, наче ріжки полковницької папахи.
Ігор ступив босими ногами на лінолеум, потягнувся і голосно мовив:
— Ні, панове. Ліжко я не застелятиму.
— Перестань, — сказав Махов.
— Приступаємо до водних процедур, — декламував Ігор.
— Ти худий, — із заздрістю сказав Махов. — Жереш, як слон, а худий, практично, як тріска. А мені не можна нічого борошняного. Я від торта одмовився.
— Браво! Ти кремінь, Махов. Сталева воля. Тебе можна запускати в космос. Ти цілком дозрів для цього.
— Щось ти надто вже розігрався, — примружився підозріло Махов. — Диви, не доведе до добра. Веселий дуже.
— Ти був коли-небудь на висходженні? — спитав Ігор. — Хоч раз у житті?
— Ні.
— Тоді ти цього не зрозумієш.
— Можливо.
Ігор нарешті надів шерстяну сорочку лагідно-гірчичного кольору. Поплескав себе по животі й сказав позіхаючи:
— Цікаво, що про нас у газетах напишуть. Як гадаєш? Народився в скромній селянській родині... Високо оцінили заслуги покійного С. О. Махова, нагородивши його почесною грамотою обкому ДТСААФ... Тільки ось як вони напишуть: після тяжкої тривалої хвороби чи раптово? І те й друге — неточно. Бо якщо після тривалої — всі подумають, що рак. Якщо раптово — подумають, що по місту прокотилася епідемія інфарктів. Якщо трагічно загинули — теж погано: скажуть, що по п'янці в аварію попали. Важко їм буде з нами...
— Ти за інших не розписуйся, — порадив Махов.
— Знав би ти, Махов, як я проклинаю себе.
— За віщо?
— За те, що поїхав з Домбая. Мені там посаду пропонували. Лікарем альптабору. Будиночок, гори, едельвейси, альпійські луки, Тур'є озеро, гарні сучасні дівчата, підвищена кількість ультрафіолету в повітрі. Життя! І гроші теж не ті, що тут. Жив би собі сто п'ятдесят років. Дурень!
— Хіба себе треба проклинати?
— Облиш, Махов. Набридла вже ця пісенька. І так здуріти можна.
— Що, розжалобив він тебе? — розуміюче посміхнувся Махов. — Ех, ти! Нюні розпустив. Альпініст... Олень!
— Я олень? Добре. Все ж таки благородна тварина. Але мені страшенно набридли сильні особистості. Розумієш? Ти, Чінгісхан, Баландін... Ікласті. З породи ікластих. У горах краще... Чистіше... без вас.
Махов нічого не відповів. По діагоналі перетинав кімнату — це складало чотири з половиною метри, машинально лічив кроки: не поспішаючи, ходив по білій, з сірими панелями кімнаті, забарвленій рідкуватим світлом осіннього ранку, по кімнаті, заставленій білими, наче аж мертвими, меблями, і тільки карта України, що висіла над їхніми ліжками, була насичена барвами, а все інше вкривали убогі, холодні кольори, притаманні лікарням та науково-дослідним лабораторіям. Блюзнірськими здавалися тут ліжка, особливо Ігореве незастелене ліжко. Махов зупинився, глянув на Ігоря:
— В житті не можна бути христосиком. Одного разу ми з Шуркою Смирновим взяли в полон фріца. В сорок п'ятому. Він нам фотографію тицяє. Ось, мовляв. Фрау, кіндер. Ми розкисли. Перемога все одно. Що ж, закидай ноги на плечі... Він у лісок, у лісок. Як гахне звідти. Шурку — на смерть. Зрозумів?
— З чого це він гахнув? — глумливо поцікавився Ігор. — 3 прямої кишки? Чи з пальця? Брешеш...
— Із автомата. Олень. Там його приятель сидів... Чекав.
— Тепер ти мене послухай. Вечір спогадів. Сидимо на Білалакаї. Вів нас Гіля Погребняк. Цього літа. Не розрахував. Сніг як сипонув — темрява, батеньку мій!.. Не розрахував він. Думав — проскочимо. Харчів — анітрохи. Ледве сидимо, дихаємо. Гіля каже: "Хлопці, бийте мене. Ну хоч у морду дайте разочок. Я заробив. Хоч разочок. Загнемося — жалітимете, що не дали". Ми мовчимо. День, другий, третій. На третій день — день народження Гілі. Була з нами дівчинка одна — Галка Калайдюк. Перший клас. Витягає банку згущеного молока. "Гілечко, — каже, — з днем народження!" Чмокає його. Ми його за вуха. Льодорубом по банці — і по колу... На четвертий день — сонце. Ми пішли.
— Дешева романтика, — презирливо сказав Махов.
— Яка там романтика? Дурень. Ми в одній зв'язці йдемо. Зрозумів? Нам не можна штурхати один одного. Однією мотузкою зв'язані. Треба триматися разом... Піду, вмитися треба.
В коридорі Ігор зустрівся з Баландіним. На грудях у того над верхньою кишенею халата була велика іржава пляма, і це трохи здивувало Ігоря: шеф завжди дотримувався чистоти. Баландін змарнів, обличчя втратило свіжість, волосся розкучмане, а на щоках уже пробилась рясна поросль, як у людини, що звикла голитися кожного ранку. Баландін сонливими, забудькуватими очима подивився на Ігоря, пройшов був повз нього, потім обернувся:
— Ви... нікому не казали?
— Про що?
— Про ніч.
— Ні, — збрехав Ігор.
— Не треба казати.
— Гаразд.
Баландін злегка хитнув головою, даючи зрозуміти, що розмову закінчено, все вирішено, й важко пішов до серологічної кімнати.
Ігор хлюпнув один раз в обличчя водою, що зберігала металевий запах труб, і витерся.
— Добридень, — сказав він, побачивши Дорошенко. Вона несла із заразної кімнати штатив з пробірками. Дорошенко вдяглася в халат, а хустку насунула на самі брови. Виглядала кепсько.
— Як спали? — спитав Ігор.
— Стеля протікає, — зітхнула вона. — Може впасти.
— Треба полагодити.
— Подзвоню зараз до бляхаря. — В її голосі і рухах відчувалась втома.
— Я сам полагоджу. Махов допоможе.
— Добре, Ігорю, — трохи пожвавішала Дорошенко. — Спробуйте, дуже вас прошу. Там все наскрізь промокло. Ось-ось впаде. Шеф сказиться.
— Гаразд. Нема чого дзвонити. Піду на свіже повітря. Це у вас що? Вакцина?
— Вакцина. Нова серія. Сьогодні будемо імунізувати за новою схемою. Дзвонив Осадчий, дав нову схему. Цілу годину протоколи йому диктувала.
— У віварії були?
— Еге ж, — сказала Дорошенко.
— Сидять?
— Поки що сидять.
— Нічого, — сказав він. — Всьому свій час.
— Скоріше б... Боюсь, нічого з цього не вийде.
— Вийде.
— Ви тільки обережно, — попередила Дорошенко. — Драбина мокра.
Ігор покликав Махова, і вони, пройшовши через віварій, опинилися на господарчому дворику: маленький, обнесений невисокою огорожею з жерстяної сітки; влітку тут паслися кролі, а зараз дворик був захаращений поламаними клітками, залишками ящиків, у яких колись були запаковані термостати, одержані з Берліна (фірма Апаратенбау, Шульц унд К°); тут також валялися картонні, вкриті рядами пірамідок, грати для курячих яєць і старий апарат Коха, який одслужив своє шістдесятилітнє життя. Ігор та Махов підтягли мокру брудну драбину до дверцят, які вели на горище.
— Підстраховуй мене, — сказав Ігор. — Тільки сумлінно підстраховуй.
— Як це?
— Коли летітиму вниз — швидко біжи за матрацом.
— Годі, — невдоволено зіщулився Махов. — Холодно.
(Продовження на наступній сторінці)