«Міс Андрієна» Гео Шкурупій

Читати онлайн твір Гео Шкурупія «Міс Андрієна»

A- A+ A A1 A2 A3

Франца Каркаша оштрафували сьогодні стільки разів, що йому було вже до всього байдуже. Він навіть не мав надії, що "зможе покрити ці штрафи за кілька днів роботи. На заводі штрафували за найменші дрібниці й, головне, ніколи не можна було вгадати, коли тебе не оштрафують. Штрафували за спізнення на роботу, нездачу інструменту в визначений час, дрібні недохватки в роботі, миття рук, спів, свист, відвідування вбиральні, невиконання правил користування матеріалом та інструментом. Ніколи ще Франц Каркаш не потрапляв у такі умови роботи. Через це все він-був злий, і його лють зростала ще від певності, що нічого він не принеєє додому й сьогодні: дитина, Жакеліна і він сам будуть голодні.

Мотори приймав радянський інженер. Францу Каркашу та й іншим робітникам одразу впала в око різниця між їхніми інженерами й цим.

У цього не було самозадоволеного вигляду, й поведінка його була простіша. Він уважно розглядав мотори й часто звертався з запитаннями до робітників. Радянський інженер дуже сподобався Каркашу. Ця невимушена рівність у поводженні з робітниками свідчила, що це інженер робітничої країни і звик до робітничої сім'ї.

Коли дійшла черга до дизеля з завареною покришкою, інженер навіть став хвалити роботу. Мотор справді мав чудовий вигляд. Важко навіть було подумати, що в ньому може бути щонебудь-не гаразд.

— Да, вмієте ви робити мотори! Але і в нас у Радянському ссюзі вже роблять не гірше. Почекайге трохи, і ми вам покажемо ще кращі зразки роботи.

Андріяш Вале, коли почув цю похвалу на адресу мотора з завареною покришкою, зовсім розхвилювався. Очевидно, Леон Мустак не встиг попередити інженера. Це сильно стурбувало Андріяша, і він уже наважився виявити таємницю.

— Пане інженер, в цього мотора...

Але раптом зірвався, коли наткнувся на застережливий погляд цехового майстра.

— Так, в цього мотора все гаразд... я багато років працюю тут зварником, а такого ще не бачив.

— Ах, що роботи? — пошепки звернувся він до Франца Каркаша.

Франц був лютий і мовчазний.

— Наші мотори найкращі в світі! Навряд чи пощастить вам конкурувати з нашою фірмою! — сказав майстер радянському інженерові.

Францева лють набирала все більшої сили. Він бачив перед собою майстра, що крутився перед ним із штрафною книжкою, бачив Жакеліну, хвору дитину, рішучі обличчя пікетчиків коло заводу, Андріяша, який заварює тріснуту покришку,

— Треба здобути свої особливі секрети, треба мати зеличезні кадри робітників спеціалістів, щоб перевершити нас в роботі! — продовжував майстер.

— Греба вміти заварювати тріснуті покришки моторів і вміти обдурювати. замовців! — спалахнув раптово Франц Каркаш, наче стрімголов кидаючись у воду.

Йому тепер усе було байдуже — все одно він нічим не міг допомогти Жакеліні, а підтримувати брутальних жандарів, які цілий-день тільки те й робили, що штрафували робітників, він не хотів.

Радянський інженер уважно поглянув на Франца, мабуть, дивуючись з його раптового виступу І з його сміливих слів, які на щось натякали.

Двоє фабричних шпиків, що були дуже подібні на Самюєеля Плюша, кинулись до Франца, щоб відтягти його геть.

— Пане... Товаришу інженере, ви подивіться уважно покришку цього мотора заварено!

І поки здивований інженер підійшов до мотора, Франц Каркаш зник, винесений із цеху двома шпиками. Коли радянський інженер повернувся, запитливо поглядаючи на майстра, Франца вже не було.

— Це наклеп, пане інженере, наша фірма бездоганна!

Проте інженер посміхнувся, витяг з кишені лупу й показав на ледве помітний слід, що його можна було відрізнити лише через неоднаковий блиск металу.

XI

Коло зачинених воріт заводу, що їх охороняв поліцай, було дуже весело, принаймні поліцаєві, який тільки те й робив, що підкручував вуса і тупо відповідав на гострі дотепи жінок.

Жінки й сестри страйкарів вирішили остаточно провчити штрейкбрехерів і відбиту в них охоту зривати страйк, заважати в героїчній боротьбі їхніх чоловіків.

Великий, барвистий натовп жінок чекав виходу штрейкбрехерів з роботи. Юрба була настроєна гостро. Кілька тачок, що стояли вряд, ніби карети, чекали на штрейкбрехерів.

"Поліцаїв ніжна мова

Тільки бе, тільки му...

Так рогата ця корова

Хвалить пана і тюрму."

То, глузуючи з поліцая, наспівувала струнка робітниця з юрби жінок. Тим часом лунали загрозливі вигуки:

— Ми їм покажемо зривати страйк!

— Буржуйські лакузи! Зрадники!

— Хай тільки спробують ще вийти на роботу!

— Штрейкбрехери! Свині.

Щодалі настрій в юрбі ставав гарячіший. Навіть тупорилий поліцай почав непокоїтись і нервувати.

Раптом хвіртка в брамі заводу відчинилась, і двоє шпиків, що були подібні до Самюєля Плюша, викинули прямо на вулицю в розлючену юрбу жінок приголомшеного Франца Каркаша...

Франц зовсім очманів, і не розумів, що з ним робиться. Він і не пробував пручатись, коли десятки жіночих рук підхопили його і як мішок з піском кинули в тачку.

— Штрейкбрехер! Зрадник!

— На смітник падлюку!

— Хай знає, як зривати страйк!

Обидва шпики, взявшись у боки, голосно зареготали.

Під вигуки й лайки тачку підхопили й покотили вперед. Приголомшений Франц Каркаш лежав у ній, безпорадно теліпаючи руками й пацаючи ногами. Він нічогісінько не розумів.

Жінки підкотили тачку до рівчака, куди зсипали сміття, й під вигуки та сміх вивалили з неї Франца Каркаша.

Каркаш покотився на дно рівчака, обвалюючись у сміття та бруд. Коли він докотився до дна, він навіть не знайшов у собі сил поворухнутись — так несподіване було все, що з ним скоїлось.

Він чув крики, що долітали до нього згори, і лежав уткнувшись обличчям у жужель без будьяких почуттів і думок в голові.

Коли крики стихли, він підвів голову й побачив, що лежить на м'якій купі сміття та жужелі.

Деякий час він міркував, що з ним скоїлось. Потім, зрозумівши, що з ним розправились як із штрейкбрехером, знесилено підвівся на ноги, і, закриваючи обличчя руками, геть побрів, спотикаючись, з довгого рівчака.

XII

Жовті електричні груші виростали на чорних платанах парку. Вони сяяли, як чарівні плоди в казці про жар-птицю і там, де пробивалось їхнє сяйво, листя платанів було смарагдове.

Був вечір. Звідкись із близького ресторану долітали звуки оркестра..Скрипки виводили мрійливий вальс.

На лавах вздовж алеї сиділи люди. Люди були чорні, як чорне було і їхнє буття. Це були бездомні, безробітні люди, — пролетаріат, викинутий на вулицю підприємцями.

Поліцай, що нагадував кажана, проходив алеєю і будив когонебудь з них.

— Тут спати не можна!

Тоді чоловік чи жінка вставала і, похитуючись, ішли до іншої лави, щоб знесилено звалитись на неї.

Франц Каркаш сидів на лаві коло фонтана. Вола плюскала, переливаючи сріблом в електричному промені, що пробивався крізь листя платана. Коли змовкали скрипки, було чути, як, плюскоче вода, але цей сумирний настрій парку не заспокоював Каркаша.

Він весь горів з одчаю, що охоплював його. Каркаш ще досі відчував, як його везуть у тачці жінки, як він котився на купу сміття, і почуття безпорадності й сорому охоплювали його. Все скінчено, він тепер зайва, нікому непотрібна людина. Він нічим не може допомогти Жакеліні та й собі самому не може дати ради. Почуття задоволення й зловтіхи охоплює його, коли він згадує обличчя майстра й шпиків, що викинули його на вулицю. Гнів і обурення охоплюють його, і він бачить себе в лавах демонстрантів, що несуть червоні прапори, він бачить себе з рушницею в руках на барикаді. Та раптом гнів змінюється на ще більший одчай. Він обводить поглядом сусідні лави і бачить на них людей, таких самих, як він, стомлених і чорних.

Він дивиться. на них і читає їхні біографії, як вставні новелі в свій власний біороман.

Ось сидить бездомна інтелігентна людина. Це відомий йому винахідник Брас. Йому сорок років, але Франц Каркаш бачить його молодим студентом. Він з бідної сімі урядовця і його можна побачити іноді в лавах демонстрантів. Та ось Каркаш бачить молодого інженера Браса, що вдень миє пляшки, а ночами сидить у себе в мансарді і вираховує нескінченні колони цифр. Потім він бачить Брасів проект в руках під приємців, і бачить, як швейцар-олімпієць виставляє Браса на вулицю. Каркаш сам зустрічається з Брасом у довгій черзі по безплатний суп-юшку — дар благодійності діамантових дам. І ось тепер сам Каркаш і сам Брас сидять коло фонтана в парку та слухають плюскіт води й звуки вальса, бо ім нікуди піти ночувати.

Каркаш переводить погляд від Браса й спиняється на постаті жінки, що стомлено відкинулась на бильця лави. Він знає її. Це міс Адрієна. Вона народилася в цьому портовому місті, де батько її працював на електрозаводі. Спочатку вона була в дитячому балеті і всі говорили, що вона дуже талановита. Наречений їі був трюковий актор, грав у кіно й лазив по високих фасадах будинків. Вона потім танцювала на димарях і ходила по тонких залізничних рейках над глибокими проваллями вулиць. На конкурсі краси Адрієна взяла перший приз, але жодної копійки не одержала. Заробили на цьому фотографи й ател'є. Потім чоловік її загинув під час карколомного трюка і Адрієна покотилась усе нижче й нижче. Гепер вона вже не гарна й рада теж дармовій тарілці супу.

Каркаш з хвилину дивився на цю жінку й мимоволі подумав про дальшу долю Жакеліни. Що чекає на неї? Шо чекає на них усіх?

(Продовження на наступній сторінці)