«Міс Андрієна» Гео Шкурупій

Читати онлайн твір Гео Шкурупія «Міс Андрієна»

A- A+ A A1 A2 A3

— Це безнадійна річ, Жакеліно! Хай собі червоні страйкують, я якось пристосуюсь до цієї тюрми і буду працювати!

І його рука ніжно лягла на руку Жакеліни.

VIII

Перше оголошення з'явилося вчора в усіх вечірніх газетах. "Компанія" набирала на роботу нових робітників. Охотників знайшлося дуже багато, бо в країні було велике безробіття. Страйкові пікети всіма силами боролися проти "Компанії" й поліції.

Сьогодні вранці вони затягли до страйкового комітету вже багато штрейкбрехерів, щоб з ними поговорити, та в комітеті не було нікого з головних керівників, була лише комсомольська молодь.

Один із пікетчиків, що привів сюди робітників, звернувся до Петра, який був у комітеті s вже довгий час розмовляв з робітниками.

— З ними просто біда! Вони прийшли на завод, прочитавши оголошення. Ми їх перехопили й умовляємо, але вони нас зовсім не розуміють! Ти добре говориш, Петре, спробуй ти побалакати з ними!

Петро одмахнувся від пікетчика. У "Веселому джерелі" з самого ранку була папружена атмосфера. Петро вже давно надірвав горло, силкуючись довести штрейкбрехерам їх погану поведінку.

— Страйк розгортається далі! Він тільки тепер набуває справжнього характеру, — кричав він у натовп робітників. — "Компанія" заявляє, що всі страйкарі звільнені, та ми не визнаємо звільнення! Ми не згодимось на таке звільнення проти всіх правил!..

Один із штрейкбрехерів, що стояв обіпершись на колону, переглянувшись із своїми товаришами, відповів:

— Все це ні до чого! Ми прийшли сюди не в страй— ковий комітет, а на завод! Ми хочемо працювати!..

Двадцять-тридцять чоловіка, погоджуючись, захитали головами.

— Ну, та киньте опинатися, нам пора!

— Не дозволяйте себе обдурювати! Зараз "Компанія" вас візьме, а як тільки страйк закінчиться, вона вас вижене!

Хвилювався Петро, але штрейкбрехери слухали байдуже і холодно.

— Ну що ж, ми раді попрацювати, поки нас не виженуть, — ми люди маленькі! —заявив Андріяш Вале, що стояв збоку.

— Ми прийшли рано, щоб стати на роботу. Коли ми ще забаримось, нас зовсім не візьмуть — знову крикнув робітник, що стояв біля колони.

Увійшов пікетчик, привівши ще кількох чоловік.

— Ось іще парочка! З'ясуйте їм, в чому справа!

І він негайно ж вийшов.

— Товариші, подумайте, яку боротьбу ми витримали, і що буде з нами, коли ви станете на роботу.

Петро запаленими від утоми очима пильно дивився на чоловіка біля колони, який противився більше завсіх.

— Послухай, товаришу, — сказав зголоднілий старий робітник, що стояв поруч Андріяша Вале і підняв руку, — і я не для забавки вивернув усі кишені, щоб нашкребти на трамвай. Я вже півроку без роботи! Дружина й діти з голоду зовсім висохли! Коли я зараз не одержу роботи, я простягну ноги! Більше терпіти не можна!

— Я вже рік без роботи! — закричав із задніх лав Франц, Каркаш, який теж прийшов на ці збори.

— Киньте дурня строїти і дайте нам спокійно стати до роботи!

— Ми не задля розваги це робимо, а щоб не подохнути з голоду.

— Мені наплювать на все! Та ви не загрожуйте, краще відпустіть нас на роботу!

Настрій ставав усе безнадійнішим. Штрейкбрехери галасували, — вони почували свою силу. Петро скипів і закричав на весь голос:

— Так ви хочете зрадити нас, зірвати страйк?!

В цей час крізь натовп протиснувся Леон Мустак і підійшов ближче до Петра.

— Чому зрадити? — з натовпу вийшов молодий студент-практикант, безвусий фашист, і підійшов близько до Петра. — Чому ви називаєте нас зрадниками? Яке нам взагалі діло до вас! Коли я хочу працювати на заводі, це моя добра воля, що охороняється законами, дурні ви писані! Хто страйкує, хай собі страйкує, а ми вільні робити, що хочемо. Їдіть звідси геть і не бун— туйте робітників.

Він розмахнувся й ударив Петра, скидаючи його з трибуни.

Безробітні повставали з місць. Тоді Петро кинувся вперед просто в натовп штрейкбрехерів.

— Фашистська собака!

— Він ударив фашиста кулаком в обличчя з такою силою, що той втратив рівновагу й розпластався на підлозі.

Здійнялась велика метушня. На галас прибігли страйкарі, а пікетчики тісніше оточили ресторанчик зовні.

— Почекайте!

Леон Мустак протиснувся наперед.

— Товариші, ви можете піти, коли хочете, але заспокойтесь на хвилинку, я теж хочу з вами поговорити!

— Ну, поговори там!

Вони почали заспокоюватись, гадаючи, що їх зараз відпустять. Леон говорив далі.

— Адже я знаю багатьох із вас! Це недобре, треба уникати сварок між товаришами. Адже ми всі — робітники!

— Звичайно, правильно! — відповіли присутні, які ще не зовсім заспокоїлись.

— Правильно! — підхопив Леон, подивившись у той бік, звідки лунали вигуки.

—Ми також страждаємо від страйку, що триває ось уже двадцять днів, як і ви страждаєте від довгого безробіття. Через це вже зовсім не гаразд нам сваритися.

Його проникливий лагідний тон трохи заспокоїв натовп.

— Ми брати і, звичайно, мусимо добиватись, щоб усім було добре. Але, коли ви підете на завод, то ми програємо страйк, і тоді виграють лише отакі фашистики! — і він вказав на студента, що витирав кров з носа, — постривай, скажи нам свою думку!

Студент негайно ж заховався в натовп.

— Ми, страйкарі, в такому ж стані, як і ви! Зрозумійте, товариші, що страйк розпочався лише тому, шо з ливарного цеху викинули сорок шість робітників. Коли б ми всі міркували отак, як цей фашистик у чодній сорочці, нам би давно довелось сидіти з порожнім черевом під голим небом.

Леон захопився й говорив у притихлий натовп.

— Але ж і ви — робітники, і ви мусите зрозуміти, що тут чотири тисячі робітників борються не на життя, а на смерть, за сорок шість звільнених товаришів. Хіба ви не відчуваєте, яка в цьому пролетарська солідарність, яка мужність і сила.

Леон підвишив голос. Безробітні мовчки похнюпились. Петро виніс прапор партооганізації заводу.

— Товариші, підведіть голови і погляньте на наш прапор. Цей прапор — символ чотирьох тисяч страйкарів. Муки замордованих товаришів, їхня кров червоніє на ньому...

Прапор важко спустився. На полотнищі було багато плям. Кожна пляма промовляла за себе. Безробітні стояли похнюпившись.

— Товариші робітники, я хочу знати, чи зрозуміли ви мене. Ось наш червоний прапор. Хто мене не зрозумів, беріть розтопчіть його і йдіть куди хочете, чи на завод, чи ще куди...

Люди стояли і, здавалось, боялись поворухнутись.

Цього разу коло відкритих навстіж воріт заводу, крім поліцаїв, нікого не було. Пікетчики зняли свою варту. Але дуже мало людей, що виходили з "Веселого джерела", заходили в ці відкриті ворота. Цього дня штрейкбрехерів було мало.

ІХ

Коли з приміщення зийшов останній робітник, Леон Мустак помітив, що в залі залишився сам Андріяш Вале.

Він стояв, спершись на колону, і, здавалось, на когось чекав. Леон підійшов до нього.

— Шо, Андріяше, знову хтонебудь твоїх голубів потурбував? Чи ти прийшов сказати, що вирішив страйкувати разом з нами?

Вале помовчав, а потім таємниче потяг до себе Леона.

— Старий я вже з комуністами звязуватись! Та мені з тобою поговорити треба, Леоне! Діло серйозне!

Леон зацікавився.

— Кажи, тут ніхто не підслухає!

Вале помовчав, трохи хвилюючись.

— Ти знаєш, що на нашому заводі виготовляють дизельні мотори для Радянського союзу?

— Як же не знати?..

— Ну, так, от.. Мотори дорогі, тисячі карбованців коштують. Учора покликав мене начальник цеху й наказав заварити покришку мотора. Вона десь луснула і замість того, щоб зробити нову, мені наказали її заварити; мовляв, і так злопають! Заварив я покришку і мотор тепер має вигляд "перший сорт", ніхто не здогадається про шахрайство. Ти ж знаєш, які б обачні не були радянські інженери, що прийматимуть мотори, а цього ні в якому разі не помітять...

Леон Мустак, схвильований цим повідомленням, втопив погляд у старого Вале...

— Ну? Ну?..

— Я, як подумаю, що за ці мотори радянські робітники платитимуть свої копієчки, так совісно мовчати. Я, звичайно, інженерові, що прийматиме мотори, сам нічого сказати не можу: вилітати з заводу неохота. Скажу, думаю, комуністам, вони вже щонебудь придумають. Франц Каркаш про це теж знає.

Леон Мустак був вражений і зворушений.

— Ось який ти, діду Андріяше! Спасибі тобі! Виходить, ти розумієш, що діло Радянського союзу — це наше спільне робітниче діло. Який же номер мотора?

Вале сказав, і. Леон старанно занотував у записну книжечку.

— Ну, гаразд! Ы під час страйку, виходить, треба мати своїх людей на заводі... Не гаразд тільки, що ви всі до страйку не приєдналися.

Леон Мустак стиснув руку Андріяшеві, і той задоволений вийшов з "Веселого джерела".

Х

Франца Каркаша й Андріяша Вале цеховий майстер покликав допомагати в здаванні моторів приймальній радянській комісії. Робітників на заводі під час страйку було дуже мало, і Франца та Андріяша покликали як надійніших.

(Продовження на наступній сторінці)