«Міс Андрієна» Гео Шкурупій

Читати онлайн твір Гео Шкурупія «Міс Андрієна»

A- A+ A A1 A2 A3

Пікетчики розгортають свої плакати і міцними групами стають коло всіх воріт проти поліщаїв, що охороняють входи.

Гасла й заклики на плакатах дратуїоть поліцаїв, як пікадори дратують биків шматками червоної матерії. Поліцаї насторожено стоять на своїх місцях і нахиляють голови, для розгону, але спокійна впеотість пікетчиків стримує їхні пристрасті.

Леон Мустак обходить пікети й нарешті сам стає коло головних воріт. Ворота вже відкриті широко, ніби зараз крізь них має пройти цілий похід, але крім поліцаїв і пікетчиків, що ніби приготувалися для врочистої зустрічі, ще нікого не видно.

Коли ось на протилежному боці вулиці з являються двоє робітників у чорних кашкетах і блузах з клунками бутербродів у руках та з флягами кофе через плече. Це йдуть на роботу.

Лави пікетчиків і поліцаїв одразу насторожуються.

—Додому! Гайда додому! — раптом вириваються застережливі крики з лав пікетчиків.

Робітники, що йшли на роботу, зупиняються. З лав поліцаїв вискакує старшина і півнем метушиться перед Леоном.

— Я вас прошу не затримувати тих, хто хоче пра-

цювати!

— Гайда додому, Лебе, Гайда, Круль, краще буде! — летять попередження пікетчиків, що впізнали своїх товаришів.

Робітники ще мнуться кілька секунд, потім одразу повертають і йдуть назад. Старшина поліцаїв незадоволено теж одходить від Леона. Знову тиша й порядок з обох боків, ніби дві армії готуються до гарячої бійки.

Незабаром з'являються двоє старуганів.

— Куди? — перетинають дорогу пікетчики.

Старугани дістають з кишень посвідчення, що спілка дозволила робітникам, які мають 65 років, не страйкувати.

— Іви користуєтесь із цього? Хіба ви не розумієте, що це щтрейкбрехерство? З вами і з хлопчаками-учнями завод виконає термінові замовлення, а це пошкодить страйкарям! — переконують їх пікетчики.

Та старугани мовчки ховають свої посвідчення і один по одному проходять у ворота. Обличчя поліцаїв прояснюються — це їхня перемога.

Але ось цілий гурт робітників і молодих хлопців-учнів наближається до заводу. Старий Андріяш Вале йде разом із Францем Каркашем. Настрій у лавах пікетчиків коло заводу напружується.

Група робітників іде, не зупиняючись, прямо до воріт. Це все нові люди, що їх уже встигла навербувати адміністрація. Обличчя пікетчикам незнайомі.

— Назад! Назад! — лунають вигуки зго лав. — Ви зраджуєте своїх братів. Ви зриваєте страйк!

— Сором, Вале! — кричить Леон. — Ти ганьбиш свою сивину! Додому, Франце, чи ти записався в штрейкбрехери?!

Але всі вони мовчки проходять у ворота. Лише молоді хлопці, учні, збилися в гурток і вагаються пройти.

— Товаришу пікетчик! — звертається один із них до Леона.

— Що таке?..

— Ти знаєш, ми, учні, не страйкуємо! Цебто ми страйкуємо. Ми ухвалили страйкувати! Та батьки нас повиганяли з дому на роботу. Але, товаришу пікетчик, я так думаю, коли пікет нас не пустить на завод, то що ж ми можемо зробити? — Не пустили і все! — Хлопець посміхається, радіючи з своєї вигадки.

— Ну, гаразд, не пустимо, — сміється Леон.

Хлопець збирає своїх товаришів учнів і йде з ними до воріт.

— Куди, хлопці?

Учні мовчать.

— Нічого вам тут робити, гайда додому! — говорить Леон. Тим часом пікетчики стають щільною стіною проти воріт.

Ну що ж поробиші — говорить хитрий учень до своїх товаришів. —Не будемо ж ми битися з дорослими. Гайда, додому, хлопці!..

— Що? — підскакує поліцейський старшина. —Ми не дозволимо тероризувати молодь! На місця! — Командує він учням.

Поліцаї схоплюються з місць і кидаються з палицями на пікетчиків. Починається бійка, і вхід до заводу одразу стає вільним.

Побачивши, що хитрощі не вдалися, учень кричигь своїм товаришам.

— Все одно додому, хлопці! Адже ми не хочемо бути штрейкбрехерами!

— Що? Ах ти, сопляк! — кидається вперед поліцай.

До воріт біжать нові поліцаї. Одні луплять палицями пікетчиків, інші заганяють учнів у ворота. Галас і колотнеча.

— Бандити! Убивці!

Ворота закривають.

VII

Жакеліна прийшла додому надвечір. Цілий день вона мила тарілки в одному ресторані, де їй дали цю одноденну роботу, бо цього дня було чиєсь весілля й посудомийки не могли впоратися з роботою.

Жакеліна похитувалась від утоми. Їй перед очима й досі виростали гори тарілок, брудних і огидних від недоїдків. Їй руки й досі трохи тремтіли від роботи, що нагадувала роботу фокусника в цирку, коли він жонглює тарілками. Тарілки летіли в воду, розсипались, як колони Помпеї від вибуху Везувія, балансували в повітрі й знову виростали в колони білосніжної класичної чистоти.

Проте, вдома це миготіння в очах трохи розвіялось. Дівчинка з кощавим котом, яку звали Мартою і мати якої була праля, відійшла від колиски з дитиною й поступилася місцем перед Жакеліною.

Жакеліна вихопила дитину з колиски й притиснула до грудей. Дитина була кволенька й вимагала старанного догляду. Марта й тепер могла розважити її лише лясканням пальців і чмоканням язика.

Не зважаючи на втому, Жакеліна була в хорошому настрої. Вона заробила трохи грошей і принесла їжі й молока дитині. Франц Каркаш був на роботі і мав сьогодні теж щось принести. Це все підбадьорювало її.

Крім того, вона була молода й гарна жінка і ставитись байдуже до свого співмешкания не могла. Тому вона посадила дитину й Марту до молока, а сама пішла плюскатись у холодній воді та чепуритись, щоб знишити всі сліди втоми.

Франц Каркаш застав її такою, якою він любив її бачити. Ї не зважаючи на те, що з ним на заводі сталася велика неприємність, в її, присутності він одразу повеселішав.

Він взяв на руки й трохи поносив сина свого друга Матіяша Лябур, весь час відчуваючи на собі погляди Жакеліни, що в них уже спалахувала надія на краще життя, на те маленьке щастя, яким мусять жити всі живі.

Франц Каркаш навіть заспівав веселої пісеньки, щоб трохи розважити кволу дитину.

— Да! — сказав він, передаючи дитину Марті. — Ось увесь мій сьогоднішній здобуток!

І він поклав на стіл кілька мізерних монеток.

— Комуністи роблять правильно, що розпочали страйк: це не завод, а тюрма!

Жакеліна збентежено глянула на Франца і на його здобуток, та побачивши, що настрій його незмінний, заспокоїлась.

— З тобою щось трапилось, Франие?

— Нічого особливого! Не будь страйку й не будь я штрейкбрехером, я й цього б не приніс додему! — І він майже цинічно розсміявся. — Проте, я бачу, ти щасливіша за мене!

І він сів поруч неї до столу, де вона могла запропонувати йому трохи поїсти.

Жакеліна заговорила, і він побачив її в ролі циркової фокусниці. Вона тримала велику тарілку на підборідді і ще дві витирала рушником. Ціла куча їх падала в корито з водою, і тут же вони вилітали одна по одній і виростали к колону класичної білосніжної чистоти.

Нагорі піаніст скажено тарабанив об клавіші роялю. Рух тарілок набирав ще більшого темпу. Гості нагорі танцювали фокс, і Жакеліна металася в тому ж ритмі, тільки в руках у неї блищали все нові й нові тарілки.

— Але, що трапилося з тобою? У тебе була важка робота? — запитала вона Франца.

— Ніяка робота мене не лякає! — відповів Франц. — Та це не завод, а тюрма! Робота здалась мені легкою, як ніколи, але справа не в цьому. Я фарбував машини... Машини, що їх виготував завод на радянське замовлення зі значним запізненням.

І Жакеліна побачила Франца з механічним опорскувачем в руках. Фарба лягала рівно на відповідні частини машини. Франц, який не працював уже довгий час, захоплений. Він працює ретельно й уважно. Він чує навколо себе ритм машин і рук, і це п'янить його. Франц, співає. Його спів зливається з шумом опорскувача. Франц працює завзято 1 чітко.

— Тут не бульвар! Співати не можна! Штрафі..

І ошелешений Франц бачить перед собою майстра, що витягає книжечку і записує штраф. Ритм спадає. Колеса машини обертаються мляво. Опорскувач захлинається.

Та ось знову вигук, що струшує Франца. На нього дивляться олив'яні очі інженера.

— Коли ви не хочете працювати швидше й краще, можете одержати свої документи і милуватися на завод зовні!..

Як це ввічливо й точно сказано! Франц деякий час навіть не добирає змісту.

— Я вам зменшую плату! Ви працюєте зовсім мляво! Замовлення термінове.

І Франц знову набирає темпу. Ось він навіть починає насвистувати, але сам ловить себе на цьому і злякано замовкає. Він оглядається і бачить кілька пар церберських очей, що стежать за кожним його рухом.

— Навіть до вбиральні вийти не можна, щоб за тобою не стежили! — говорить Франц Жакеліні.

Опорискувач в руках Франца сичить, як тисяча гадюк. Франц умліває від темпу, та фарба лягає рівно, машина починає виблискувати, як цяцька.

Ось знову реве голос над самим вухом Франца:

— Вас наймали фарбувати машини, а не підлоги! Штраф!

Франц знову бачить книжку в огидних волосатих руках і помічає кілька краплинок фарби на підлозі. Але заперечувати він не може, — опорскувач в його руках керує його думками і вчинками.

— Не будь страйку й штрейкбрехерства, я нічого не приніс би додому! Та в касі побоялись вирахувати на штрафи усе. Дещо дали, щоб завтра знову заохотити до роботи! — говорить Франц Жакеліні.

—Може б ти кинув це? Пошукав іншої роботи?

(Продовження на наступній сторінці)