Франц Каркаш байдуже подивився на Самюєля Плюша. Випростався весь, як легендарний велетень. І раптом Самюєлю здалось, що наручники із звичайних білих, ниток. Лише один помах Францевих рук, і вони лускають і розпадаються. Плюш знітився під Францевим поглядом.
— Ходім!
І Франц твердо пішов поруч жовтого чоловічка.
Тепер у нього була мета.
XVI
Дні минали й миготіли, наче освітлені вікна нічного поїзда. Ніч була в камері Франца Каркаша. Його вкинули в цей кам'яний мішок і, здавалось, забули про нього. Іноді вартові приносили якусь юшку, щоб в'язень не помер з голоду.
Проте, це була школа для нього. В'язниця жила своїм схованим і таємничим життям.
Приводили й виводили нових людей.
Уночі Франца будив страшний несамовитий крик катованої людини.
Іноді він прокидався, його кидало в жар від пострілів вихлопної труби заведеного мотора. Він знав, що це розстрілюють людей і міг уже відрізнити справжній постріл, що зливався з пострілами вихлопної труби. Тепер все його турбувало. Цілими добами він прислухався до звуків у тюрмі, й цим ніби брав найактивнішу участь в й житті.
Франц навіть не здогадувався, що його заарештували замість Леона Мустака. Це була груба робота Самюєля Плюша.
За кілька діб до камери Франца разом із шматком хліба пролізла маленька записочка. Вона сильно підбадьорила його, бо він уже став думати, що про нього забули навіки.
"Тримайся, Франце! Ми про тебе не забудемо".
Більше в ній нічого не було. І хоч Франц не знав, хто писав ії, але він чомусь мимоволі подумав про Леона й комуністів. Ці кілька слів сказали Францеві, що в нього є друзі і що йому варто й треба боротись.
Ще за кілька днів до Франца завітав несподіваний гість. Це був Самюєль Плюш.
Франц чомусь злякався, коли побачив огидне обличчя цього миршавого чоловічка. Він уже раніш відчув фізичну силу Плюша, яка виявлялась несподівано, як стиск клешні. Крім того Франи чомусь одразу пригадав кошмарні сцени катувань, що ввижались йому ночами, коли він чув несамовитий крик в'язнів. Проте ще була лише хвилинна слабість і він одразу переміг її.
Самюєель Плюш завітав, як старий гість. Він ніби зайшов по довідку, запитання його були раптові:
— Чи не знаєте ви Леона Мустака? — запитав Плюш одразу, як тільки зайшов до камери.
Франц мовчки одвернувся. Самюель Плюш терпляче чекав.
— Знаю! — повернувся Франц і сміливо глянув у це огидне обличчя. Самюель Плюш здригнувся від несподіванки.
— Ви про нього нічого не можете розказати?
— Нічого, щоб вас цікавило!
— А це ви знаєте? — І Плюш витяг з кишені і подав Францеві знайому йому листівку.
Франц уважно й перечитав і посміхнувся своїм думкам, проте він негайно ж висловив їх вголос.
— Тепер я цілком згодний з тим, що тут надруковано!
— Тепер? — запитав Плюш,
— Так, тепер! Вам мусить бути відомо, що я був штрейкбрехер!
Плюш тихенько хіхікнув.
— Штрейкбрехер із вас був чудовий, та з цього нічого не вийшло! Значить, не погоджуючись зі змістом, ви поширювали ці листівки, очевидно, за плату? Як кінорекламу? — знову хіхікнув Плюш.
— Я не поширював їх!
— Гаразд! Ми з вами ще поговоримо — кинув Плюш і вийшов із камери, ляснувши дверима.
Знову потекли дні. Знову стріляла вихлопна труба мотоциклетки.
XVII
Жакеліна була виснажена вкрай безробіттям і голодуванням. Все таки, коли Каркаш був на волі, він дещо іноді діставав і хоч трохи підтримував їх усіх. Дитина зовсім розхворілась і, здавалося, уже конала на руках Жакеліни.
Лікарні безплатно не приймали хворих, а в Жакеліни вже нічого було й продати, щоб заплатити за лікування. Лишався ще один шанс — останній і ненадійний.
Жакеліна довідалась, що одна благодійна лікарня, яка існувала коштом діамантових дам, ще досі приймає хворих. Але ця лікарня приймає лище одну особу на добу, і то лише в певні дні.
Жакеліна вирішила спробувати щастя. Вона загорнула добре дитину і ще з вечора пішла до воріт лікарні.
Сірий ранок застав її біля воріт на лаві,. Її постать була трагічна. Постать молодої матері над задубілою дитиною. Бона тримала в руках маленьке тільце І вже сама не знала, чи живе воно ще.
Поволі місто оживало. Проїхали торговці з зеленню на базар. Промчав автомобіль з п'яною компанією нічних гуляк, що вертались додому. Потім пройшов трамвай і загули далекі гудки заводів. Тротуарами пішли робітники й робітниці, поспішаючи на роботу.
Кілька бездомних хворих жінок незабаром прилучились до Жакеліни. На що вони сподівались, Жакеліна не знала. Адже вона була перша в черзі, а там приймали лише одну особу.
Коли сонце підбилось уже досить високо, за брамою почали ворушитись люди. Жакеліна встала і підійшла до самої брами, притискаючи дитину до грудей.
Якийсь кволий жебрак підійшов до неї і став нахабно відштовхувати її, щоб бути першим.
Та в Жакеліни звідкись узялося багато енергії. Адже вона захищала дитину. В ній прокинулась лють і милосердя зовсім не було в її погляді. Коло брами зав'язалась мовчазна боротьба, яку жадібно спотерігали жахливі обличчя людей, понівечині й спотворені голодом та хворобами.
Жакеліна однією рукою і всім тілом боролася з жебраком. Це була трагічна й жахлива боротьба. Вона розхристалась і була страшна в своїй роздратованій красі. Нахаба чіплявся за її сукню, за руки й силкувався відтягти від воріт.
Коли з того боку брами підійшов воротар і почав відчиняти хвіртку, боротьба її з жебраком стала ще напруженіша.
Та ось хвіртка відчинилась і третій бродяга, що був міцніший за Жакеліну й жебрака, швидко підійшов до них, відштовхнув їх обох і пройшов у середину. Хвіртка негайно ж зачинилась.
Жакеліна, жебрак і вся черга бездомних очманіло дивилась на зачинену браму, нібй перед ними була брама до кращого життя, яка навіки закрилася перед ними.
Жакеліна згадала про дитину й швиденько поклала її на лаву, Вона розгорнула її і відсахнулась. Дитина була мертва.
Жакеліна схопила на руки мертве тільце й, несамовито закричавши, загойдала його в своїх обіймах.
Жебраки не витримали цього одчаю і негайно закульгали геть врозтіч, ніби за ними гналися всі фурії полційних управ.
XVIII
У "Веселому джерелі" знову все було на своєму місці. Стояв буфет з наїдками, бочонки з пивом і столики посередині з вазончиками квітів.
За одним їз столиків сиділа компанія робітників. Тут були Андріяш Вале, Леон Мустак, Петро і трохи змарнілий Франц Каркаш.
Робітники вітали Франца, що звільнився з в'язниці.
Каркаш ось уже котрий раз тримав в руках відому нам 1 йому листівку.
"Товариші! Робітники заводу "Хеймніцер і Лайна" оголосили страйк. Ми добиваємось, щоб Компанія негайно прийняла знов на роботу 46 чоловіка, звільнених незаконно з заводу, родинам яких загрожує голодна смерть. Ми вимагаємо знищення штрафного режиму, що панує на заводі. Ми вимагаємо акуратної виплати заробітку, без жодних зменшень.
Ми закликаємо всіх наших братів-робітників інших заводів підтримати нас у цій боротьбі проти Компанії".
— Так, ми, Каркаше, перемогли! Ми виграли страйк.
Ми виступили організовано, і нас підтримали наші жінки робітниці...
Франц Каркаш зніяковів, його й досі турбував один неприємний спогад.
— Нічого! Не червоній. Франце! Так ця організованість і допомогла нам. Крім того термінове замовлення радянських робітників не дозволило "Компанії" зволікати стра йк і вдаватись широко до Поліції!
Андоіяш Вале посміхнувся:
— Дф коли б і поліція! Ми все одно перемогли б. Після твого вчинку на заводі, Франце. я перетягнув на наш бік усіх робітників. Завод на кілька днів завмер зовсім.
Петро чокнувся кухлем з Андріяшем.
— За твоє здоров'я, діду...
Робітники загомоніли ще веселіше.
— До цих пунктів у листівці, — сказав Леон Мустак, — ми додали ще пункт про звільненя всіх заарештованих під час страйку. Отже, за твоє звільнення, Франце!
Вони сиділи й розмовляли, і у "Беселому джерелі" було весело. Награвав оркестр.
— Ти вже бачив Жакеліну? Був у лікарні?
Франц посмутнів і хитнув головою.
Він уже бачив Жакеліну і зараз пригадав її схудле обличчя серед білих стін лікарні на білій подушці в ліжку.
— Шкода, що ми не знали раніі про таке тяжке твоє становище. Ми всі були в жахливому стані. Проте для дитини ми могли б дещо зробити. Я прийшов трохи запізно.
І Леон Мустак розповів.
Він прийшов до Жакеліни, коли довідався про похорон дитини. Треба було підтримати її й розповісти про Франца Каркаша, якого не забули.
Леон підійнявся сходами до самих дверей Каркашевої кімнати, коли почув запах газу. Це його сильно стурбувало. Двері були зачинені і запах газу йшов з них. Леон почав стукати. На його крик збіглись сусіди. Зламали двері. В кімнаті було повно газу й на підлозі лежала непритомна Жакеліна.
Задзеленчав телефон і незабаром карета швидкої допомоги помчала містом. Бона мчала серединою вулиці і всі розступалися, даючи їй дорогу.
— Жакеліну ми врятували, Франце! Велика шкода, що так трапилось. Наші відвідують її щодня. Вона незабаром одужає.
Знову настрій у "Веселому джерелі" пожвавішав. Франц Каркаш підвівся.
(Продовження на наступній сторінці)