— Ясновельможна пані,— сказала вона,— я прийшла просити у мосці ласки: нехай ясна папі візьме мене до себе за покоївку, я служитиму пані вірою й правдою... Мені нікуди подітися, ніде голову прихилити!
— Ти хочеш служити в мене? — здивувалася Розалія.— Але ж ти, здається, дістала визвольного листа?
— Дістала:., але нащо він мені! Куди я з ним піду, де
сховаюся?.. Я ж тільки вмію доглядати за панею, одягати її, прибирати й сліпо виконувати її накази! •
Розалія мимохіть звернула увагу на останні слова гарнесенької покоївки.
— Але нащо ж тобі йти кудись і просити служби? Адже ти живеш у пана Хойнацького і...— Розалія на мить затну-лася,—і тобі, здається, було добре там?
— О так, вельможна пані, було,— схлипнула. Фрося,— мені жилося там так добре, що кращого й бажати не могла.
— То в чім же річ? Прогнав тебе пан Хойнацький?
— Бронь боже! — почервоніла Фрося.— Пан просив мене, щоб я зосталася, посилав по мене,— промовила вона з . деякою гордістю і зразу ж додала, скромно потупивши оченята: — По смерті пані на мої руки перейшло господарство
в домі, і, звичайно, ласкавому панові буде перший час важко без мене, але відтоді, як той хлоп,— Фрося піднесла свою хусточку до очей і заговорила вже крізь сльози: — пшепра-шам, пані, як той проклятий лайдак Кармелюк...
— Кармелюк? — живо перебила її Розалія.— Та хіба ти знаєш його?
— Аякже! Адже він теж з Головчитщів; ми служили з ним разом при дворі,— коли вій'був при паничах, то я була при на... при панських покоях,— виправилася вона.
— А! — протягла Розалія, хутко комбінуючи думки, які відразу зароїлися в голові.— То ти знаєш Кармелюка, але причому ж він тут, у твоїх нещастях?
— А ось причому, ясновельможна пані: коли тому проклятому, пшепрашам, пані, мерзенному псові й дяблові спала в голову думка зарізати покійну пані, благодійницю мою, і він заподіяв те, що намислив, до пана Хойнацького наїхали справники й комісари, щоб учинити слідство. Хай простаті" мене свята панна, але панове ті з’явилися до нас, звичайно, не того, щоб піймати Кармелюка, а щоб понабивати свої кишені... вони цс й зробили... Кілька разів вони поверталися до пана Хойнацького і все тягли, тягли з нього иепьоизи, а як обдерли його так, що й двох талерів не зосталося в нього в кишені, тоді взялися за мене! Видумали,
0 Єзус-Марія, що я з тим гайдамакою зарізала свою пані!
Фрося заплакала вже невдавано.
— Звичайно, на бідну дівчину можна зводити наклеп
1 звалювати що завгодно! За мене нікому заступитися, але те, що я, як вірна служниця,— провадила вона, ковтаючи сльози,— виконувала всі накази своїх панів, зовсім не означає, щоб я повісилася на шию проклятому гайдамаці й хлопові, котрий не визнає святого папежа! Вже коли б я того захотіла, то, пшепрашам, пані, могла б мати кращого кавалера. Та й за що б я, охоронь нас матко свєнта, вбила свою благодійницю, пані? Звичайно, і пан Хойнацький, пам’ятаючи ласку до мене небіжки пані, подарував мені за вірну службу кілька дрібничок, і злі язики не дають мені за це спокою, але й за покійної пані мені жилося не гірше, навіть у сто крат ліпше, ніж тепер на волі.
— Так от у чому річ,— протягла Розалія, усміхаючись.— Виходите, і тобі Кармелюк став поперек дороги?
— Нехай уже йому бог заплатить за моє нещастя, хоча, звичайно, він у цьому й не винен! — збуджено мовила Фрося й знову заговорила гаряче: — Нехай ясновельможна пані мене прийме до себе за покоївку,— в домі пана мар-шалка пани комісари не посміють мене переслідувати,— я ж служитиму пані вірою й правдою й, присягаюся святим лапежем, зумію догодити пані! Нехай пані спитає про мене і в пана Пігловського, і в пана Хойнацького, і в пана, Янчевського, він часто приїжджав до нас і...
— Ну, в такому разі мені довелось би, мабуть, розпитувати дуже багатьох,— ласкаво усміхнулася Розалія,— але хай так, я тебе можу залишити в себе; тільки гляди — в мене 'без пустощів!
— Бронь боже! —скрикнула Фрося, обсипаючи руку пані поцілунками.— Злі й недбайливі челядники тільки через те й вигадують про мене всілякі нісенітниці, що я вмію догодити панам, у яких служу, бо я скоріше дозволю одрубати собі праву руку, аніж не виконати хоч найменшого наказу свого папа.
При цьому Фрося скорчила таку невинну мордочку, яка дуже нагадувала сумирну лисицю в чернечому клобуці.
"Хитра, шельма, і бувала в бувальцях,— подумала сама собі Розалія,— але мені така й потрібна..."
— Дуже добре,— промовила вона вголос,— так пам’ятай же: ти залишаєшся служити в мене,— підкреслила вона,— моєю покоївкою. Панно Феліцито! — звернулася вона до трохи ображеної економки,— Марисю візьміть до себе у ви-шйвальню, а Фрося буде при мені!
Фрося ще раз поцілувала пані в ручку, Феліциту в плече й, рада, сяюча, випурхнула з будуара красуні.
LXI
Наступного дня в обідню пору прилетів у садибу Рудковський з Зеленським. Зразу ж по обіді Розалія запросила своїх спільників у будуар і звеліла привести Зеленського.
Коли Зеленського привели, вона власноручно позамикала всі кімнати, що прилягали до будуара й, тільки впевнившись у тому, що їх ніхто не може чути, повернулася на своє місце голови.
— Пане презусе, починайте допит! — звернувся до неї Рудковський.
— Прекрасно,— усміхнулась Розалія,— я почну, але попрошу вас усіх, панове, розпитувати якнайдокладніше, щоб з’ясувати все, що нам треба знати.
— Отже, ти, вацпане,,— звернулася вона до Зеленського,— служив у Кармелюка?
— Два місяці!
— І добре ознайомився з його життям і всіми його звичаями?
— Як із своїми десятьма пальцями!
— Чудово. В його зграї є якась жінка?
— 6.
— Хто вона? Звідки родом?
— Цього ніхто не знає, мабуть, вона нетутешня, а вважалася вона раніше за шинкарку в тій корчмі, до якої ясновельможна пані заїжджала; вона перепродувала худобу і всяке добро, що його награбували розбійники, але, гадаю, тепер облишила це діло.
— Гаразд... гаразд... Вона перебуває завжди в таборі?
Здебільшого — з отаманом.
■—■ 3 отаманом? — підхопила Розалія.-— Що ж вона йому — дружина.
— Ні, не дружина, але дорожча за дружину!
— Так любить її гайдамака? — живо промовила Розалія й мимохіть ухопилася за серце. їй здалося, що якась гостра голка вп’ялася в її серце й боляче обернулася там. Та, злякавшись, щоб її занадто живий тон і мимовільний жест не дали приводу до якихось підозр, вона поквапно звернулася до Рудковського: — Але, пане секретарю, чого ж пап сидить і не записує нічого?.. Нам же треба запам’ятати все до найменшої дрібниці: найнезначніша звістка можо таїти в собі крайок клубка, який нам треба розмотати.
— Пшепрашам, пане презусе! — схаменувся Рудковський.— Винен, винен, забув зовсім! — І, вихопивши з кишені записну книжечку, він заходився швидко писати в ній олівчиком, диктуючи собі вголос: " У зграї перебуває жінка, котру отаман любить..." Ти кажеш, любить? — підвів він на Зеленського очі...
— Ще й як любить! Не з’їсть, не вип’є нічого без неї, слухає її в усьому! Куди він, туди й вона!.. Її й розбійники всі слухають, отаманшею називають, всі її бояться. Так її любить отаман, що за неї горло всякому перерве.
— Чи можливо ж просту жінку? — вирвалося мимохіть у Розалії.
— Але ж і сам він — простий хлоп, кого ж йому й любити, як не просту жінку? — усміхнулась Агата.
— А що ж, вона гарна, та гайдамачка, га? — звернувся
Пігловський до Зеленського. ,
— Пане Алоїзе, це запитання зовсім недоречне! — зауважила Агата й жартівливо вдарила Алоїза по руці віялом,
— Протестую! — Алоїз схопився з місця й заговорив то-" ном справдешнього юриста: — Питання сеє має величезне значення: primo — воно може служити нам мірилом сидя пристрасті дикого гайдамаки, a secundo — доказом того, чи розлучається сяя тигриця з своїм леопардом, чи ні, бо якщо припустити, що вона ще й ’ фізіономією своєю скидається да тигра, то вже з самої ревності не відпускатиме від себе свого Рінальдо й на ступінь!
— То пан гадає, що тільки негарна жінка ревнива47? —-Агата кинула з-за розпущеного віяла кокетливий —погляд на Алоїза.
— Бронь боже! Хоч би й яка була гарна жінка і хоч би й як була впевнена в пристрасті свого коханого, вона завжди таїть у собі невичерпний запас ревнощів! — провадив Алоїз з тонкою усмішкою.— І справді, мудреці до сього часу не вирішили, що дужче: чи кохання жінки, чи її ревнощі! О, jalousie de femme! * Це найстрашніша сила!
•— Я цілком згодна з паном! — усміхнулася Розалія.— Але ми ухиляємось убік. Отже, вацпане, відповідай на пайове запитання, воно має для пас значення. Гарна гайдамачка?
Зеленський хитро посміхнувся своїм зрячим оком.
(Продовження на наступній сторінці)