— Можеш уже хреститися, княже! Визначи день, коли хочеш хреститися.
— Приготов усе, отче владико, за тиждень від нині.
— Добре! — відповів єпископ і, розпрощавшись із князем, вийшов з палати.
Ввесь тиждень єпископ заходив щодня до князя та навчав його ще основніше Божого закону.
І надійшов день хрестин князя Володимира. На вістку, що руський князь буде хреститися в церкві святого Василія, зібрався сливе весь Корсунь на агорі перед церквою.
— Бог сприяє нам! — говорив один сивий уже корсунянин. — Грозила нам заглада, а тепер поганський князь не тільки хреститься, а ще й жениться з грецькою царівною, то й з ворога стане союзником наших царів.
-А такий союзник придасться нашим царям. Русичі — нарід войовничий і хоробрий. Не страшні будуть тепер нашій державі всі її вороги, — говорив чорнявий муж. — Разом із русичами переможемо усіх ворогів наших.
— Ніякий ворог навіть не зважиться тепер нападати на нашу державу, — сказав перший.
— Кажуть, що сам єпископ хреститиме князя, — завважив третій.
— Авжеж, що сам єпископ! Це ж хрестять судженого нашої царівни! — вмішався в розмову начальник відділу війська, що берегло лад на агорі.
А жіноцтво розмовляло про царівну Ганну.
— Я чула, говорила одна жінка, — що царівна плакала дуже, як її царі висилали в Корсунь.
— А котра з нас не плакала, як ішла до шлюбу, —завважила інша.
— Е, то не те, — перебила їй перша. — Вона плакала, що силою її віддають за невідомого їй зовсім варварського князя. Бо таки скажіть самі: не бачила, не знає його, а тут силою в'яжуть її з ним на все життя.
— Ну й що таке? — сказала на це друга. — Чи й у нас, звичайних людей, таке не буває? Батьки виберуть жениха, молода плаче, а потім живе з чоловіком щаслива. А в них, у царів і королів, то сливе завсіди так буває. Тут рішає звичайно добро й потреба держави. І наша царівна буде щаслива з цим князем, бо він і лицарський, і гарний.
— Але все-таки їхати в таку далеку, варварську країну, — говорила дальше перша жінка.
— То й що? Мій чоловік їздить туди часто, —вмішалася якась інша жінка, — й казав, що це дуже гарна та багата країна.
Нараз пронеслися голоси:
— Іде вже князь, іде князь до церкви!
Всі люди звернули туди зір, кудою ішов князь Володимир із почетом. Князя, що не бачив на очі, провадив попід руку Добриня.
— І царівну несуть, і царівну! — почулися оклики. Незабаром показалася лєктика, що її несли чотири отроки з царівниного почету.
Впровадили князя в церкву. Висіла й царівна Ганна з лєктики та увійшла теж туди. За ними ввійшли в церкву різні достойники й їх жінки.
Почався обряд хрещення. З хорів і з крилоса залунав спів. Хрестив князя Володимира корсунський єпископ з великим почетом духовенства. Коли єпископ поклав руку на голову князя Володимира та став виголошувати приписані слова, закликав князь Володимир втішно:
— Я бачу, я бачу!
— Чудо, чудо! — пронісся церквою шепіт. — Князь прозрів!
А князь Володимир зложив руки на грудях і закликав голосно:
— Тепер пізнав я Бога правдивого!
Люди з княжого почету, що ще були поганами, на вид цього чуда, кликали й собі:
— І ми пізнали правдивого Бога і хочемо також охреститися!
Навіть дядько князя Володимира, Добриня, що ще донедавна був завзятим поганином, заявив прилюдно:
— І я охрещуся!
Князь Володимир радів у душі, що весь його почет і вся дружина стануть добровільно християнами.
По хрещенні став князь Володимир приготовляти все до свого вінчання з царівною Ганною.
Вінчання відбулося ще величавіше, як хрещення князя. Царівна Ганна вже не плакала, не тужила, бо після чуда в церкві бачила в цьому Божу волю й завважила теж, що люди з почету князя Володимира відносяться до неї з великою пошаною та любов'ю.
В часі весільного пиру заявив князь Володимир, що на цьому місці, де корсуняни назносили були землю з його насипу, побудує церкву.
І справді зараз по весіллі запросив до себе корсунського єпископа та передав йому гроші на будову церкви, кажучи:
— Коли б цих грошей було замало, то я ще додам!
Раділи корсуняни такою щедротою лицарського князя русичів, який не лише прийняв хрест та споріднився з їхніми царями, але так гарно та дбайливо віднісся до їх города. Тому в дні від'їзду князя Володимира і царівни Ганни сливе ввесь Корсунь подався до пристані, щоб попрощатися.
— Слава, слава щедрому князеві русичів! — гомоніли голоси непроглядної юрби на однім місці.
— Слава непереможному лицареві і великому войовникові! — лунали радісні оклики корсунян на іншому місці.
Князь Володимир стояв зо своєю дружиною на гарно прибраному судні і дякував усім приязно рухами рук і голови.
1 рушив кораблем у дорогу до Києва. За благословенням єпископа забрав князь теж і мощі святого Климентія й ученика його Тива та різні церковні посуди й ікони. Все це було призначене на прикрасу церкви, що її порішив Володимир побудувати в Києві. А Корсунь вернув грецьким царям, як віно за царівну Ганну.
Поїхало з князем і багато корсунських священників, а також Настас, що поміг князеві зайняти Корсунь.
ХРЕЩЕННЯ КИЯН
Друга частина весілля відбулася в Києві. Гей, весілля ж то було, весілля! Київ ще такого весілля не бачив, не затямив. Повних два тижні пирував і веселився весь город із пригородами всіма. Княжі тивуни вивозили на київські майдани та в пригороди: велетенські короваї, м'ясива всякі, різні овочі, солодощі, мед у бочках, пиво в глеках глиняних, — та гостили всіх. їж і пий, що воля й кілько воля! Хто не міг випити з якоїсь причини на майдані, тим завозили їду й напитки до хат. Гудці грали на цитрах, арфах і лірах, а молодь танцювала. Сміхи, співи, забави тривали від ранку допізна в ніч, а то й усю ніч.
Ті, що були з князем у Корсуні, оповідають всяку всячину й про воєнні пригоди, й про хрещення князя Володимира та про чудо в церкві, а всі інші слухають, міркують. І щораз більше таких, що хвалять християнську віру, а щораз менше таких, що боронять стару поганську віру.
А князь із митрополитом, присланим уже з Царгорода, та з єпископами і духовенством, раду радить: як би то охрестити насамперед усіх поган у Києві.
— Як би то зробити? — питається князь Володимир, —щоб скоро вже не було в Києві ні одного поганина.
І каже князеві митрополит:
— Що в нашій силі, це зробимо! Є в нас священники, що знають слов'янську мову. Вони будуть скликати киян і голосити їм правди християнської віри. В кого будуть уха відчинені й серце готове на прийняття святих слів, той стане в ряди дітей Божих. Хто ж буде глухий на ці науки, — то тому відчинені будуть пекольні ворота.
Але князь Володимир сказав:
— Одначе я хочу, щоб усі мої піддані стали дітьми Божими!
— Будемо молитися про це, — сказав митрополит, —щоб Бог просвітив усіх незрячих духом...
Тут один із єпископів завважив:
-Княже, ти вже християнин, а поганські ідоли, що їх придумав диявол на погубу людського роду, ще стоять біля твого терему.
Князь зірвався з місця й закликав:
— Ах, правда! Я негайно дам приказ знищити їх! На те заявив митрополит:
— Княже, не так зараз! Ми й те дерево, й каміння, що їм поклонявся й іще поклоняється твій нарід, використаємо на закріплення правдивої віри. Знищити їх мусиш, одначе прилюдно, так, щоб увесь нарід бачив це й переконався, що це ніякі не боги, тільки німе, безсильне дерево. Треба цих ідолів звалити й виставити на поругу, а потім знищити вогнем. Тоді всі пізнають, що вони не богам поклонялися, тільки німому дереву й камінню.
— Добре, я зроблю так!
І покликав до себе начальника гриднів Руальфа та наказав йому, щоб на другий день скликав нарід перед горб, що на ньому стоять ідоли.
— А як уже нарід зійдеться, — казав йому князь Володимир, — усіх менших богів звалиш, порубаєш і знищиш вогнем, а Перуна велиш прив'язати коневі до хвоста та гнати коня з ним аж до Дніпра, а при тому бити весь час Перуна киями. А потім відв'язати Перуна й пустити на Дніпрові хвилі.
Вскорі вістка про цей княжий наказ дісталася до поганських жерців. 1 вони вийшли на вулиці Києва та стали кликати:
-Кияни! Ви сидите спокійно по домах ваших, а князь Володимир, що вирікся старих богів наших, страшне діло розпочав! Він велів усіх богів, що їх сам поставив на горбі біля княжого терема, звалити й одних порубати топорами, а інших спалити вогнем. А вже найгірше діло затіяв із нашим найвищим богом Перуном. Грізного й могутнього бога Перуна велить він прив'язати на сором і поругу коневі до хвоста та волочити його так по Києві. Люди, спішіть рятувати Перуна, а то Перун важко покарає вас, кине громами та спалить увесь Київ!
Але кияни здебільша байдуже слухали погрози і заклики поганських жерців. Були й такі, що говорили:
— Наш князь знає, що робить. А зрештою, коли Перун грізний і могутній, то нехай не дасть себе на поругу!
Коли рано биричі кликали нарід на гору з поганськими ідолами, нарід ішов туди з цікавості, а не щоб боронити ідолів.
Як тільки нарід зібрався, Руальф велів рубати топорами богів. І повалилися ідоли додолу, тільки Перун ще стояв.
Потім отроки скинули порубаних ідолів на купу й підпалили. Бухнуло полум'я, й ідоли загоріли ясним полум'ям. А Руальф говорив:
(Продовження на наступній сторінці)