Роздумував князь Володимир над тим усім, що почув від представників трьох вір: християнської, жидівської й магометанської. Не міг тільки зрозуміти одного: чому є дві християнські віри? Став отже допитуватися про це в своїх дружинників-християн.
На те сказав йому варяг Верінгер:
— Нема двох християнських вір, княже! Віра є одна, є тільки два християнські обряди.
— Але чому є два обряди, чому не один? — питався князь. — Чому не один обряд, коли віра одна?
На це відповів варяг:
— Це, княже, міг би тобі вияснити тільки християнський священник, бо я не вчений у тім ділі.
Князь Володимир задумався.
— Коли так, то я знаю, хто з'ясує мені це. Піду до церкви святого Іллі, до старенького священника Григорія, що часто, коли я був ще малий, заходив до моєї бабуні, княгині Ольги.
І одного вечора подався князь до хатини духовника Григорія, що стояла біля церкви. Кликати старенького священника не хотів у свій терем, бо це звернуло б увагу жерців, неприхильних до християн.
Священник Григорій сидів у своїй кімнаті та вчив свого внука й ще одного хлопця слов'янської грамоти.
Коли дочка сповістила батька, що прийшов князь Володимир і хоче з ним говорити, він перервав науку та вийшов напроти князя. Поклонився князеві низенько.
А князь відразу:
— Хочу поговорити з тобою про важні справи. Міг я тебе попросити до себе, але не хотів трудити твоїх старих ніг.
— Низенька й бідна моя хатина, та прошу, ласкавий княже, всередину.
І ввійшли обидва в священникову кімнату. Сів князь біля столу, а напроти нього сів господар.
На столі лежала відчинена книга. Князь Володимир узяв книгу в руки, оглядав її, листкував. Була вона писана гарним уставом, прикрашена образками, гарно розмальованими золотом, сріблом і кіноваром16.
— Якою мовою писана ця книга? — спитався князь, що знав уже, що є різні письма, якими можна передавати й закріплювати людські думки, але сам не вмів іще ні читати, ні писати.
— Слов'янською, — відповів священник Григорій.-а письмо придумали тому більше як сто літ два вчені греки з Солуня17, Кирило і Методій18, два рідні брати. Вони, хоч греки родом, знали слов'янську мову й придумали письмо та переклали на слов'янську мову святі книги із грецької мови. Вони голосили слов'янською мовою Христову науку на Моравії19.
— А прочитай мені щось із тієї книги, чи я зрозумію, — просив князь Володимир.
І священник став читати, а князь слухав уважно.
— Усе розумію! — тішився князь Володимир, коли священник скінчив читати.
— Ось бачиш, ласкавий княже, як розумно зробили святі Кирило й Методій, що переклали святі книги на зрозумілу всім слов'янам мову. А знай, що за те виступили проти них німецькі священники. Вони казали, що тільки в трьох мовах можна відправляти богослужения: в єврейській, грецькій та латинській. І обидва святі брати мусіли йти аж до Риму, й римський папа Миколай І одобрив та поблагословив їх діло. Так повстав ще обряд християнської церкви: слов'янський, споріднений із грецьким.
— О, саме того я й загостив до тебе, щоб довідатися, чи віра й обряд усе одно?
— Ні, княже ласкавий, віра є тільки одна. Ми всі християни віруємо в одного Бога й усі признаємо видимим головою Церкви Христової святішого Вітця в Римі. Обрядів є кілька. Обряди витворилися з часом. Вже сливе в початках Церкви витворилися два: римський і грецький, а пізніше й інші. Різні обряди це так, як різні квіти в квітнику. Як нам, людям, різні квіти милі, так теж Всевишньому Богу милі різні обряди, аби лиш віра була одна! — говорив Із захватом старий священник.
— А для нас, русичів, як ти думаєш: котрий обряд найкращий та найвідповідніший? — спитався князь.
Зчудувався священник Григорій, почувши таке питання з уст князя-поганина.
— Чому це цікавить тебе, князю? — спитався священник.
Тоді князь Володимир виявив йому свій намір покинути поганську віру й ураз з усім народом прийняти іншу, кращу та правдивішу. І оповів йому про те, що в нього були вже посли різних вір і що вони говорили про свої та про чужі їм віри.
У священника з радості аж лице засіяло ясністю.
— О, княже ласкавий і мудрий, велика твоя буде заслуга перед Богом, коли поведеш увесь твій нарід на шлях спасения. А буде це тоді, коли приймеш, ураз із усім народом, єдино правдиву християнську віру. А щодо обрядів, то, як я сказав уже, всі обряди добрі й милі Господу Богу. А що до цього, котрий обряд найвідповідніший для нашого народу, то я думаю, що найвідповідніший цей, котрий буде найбільше зрозумілий нашому народові —слов'янський.
— І я теж так думаю тепер! — відповів князь Володимир. — Але все ж таки мушу ще порадитися з моїми мужами й почути їх думку.
— І добре зробиш, княже! — признав священник, — бо краще, коли ти не накидуватимеш народові, а нарід сам добровільно вибере собі його.
По цих словах князь Володимир розпрощався з священником і подався у свій терем.
А на другий день скликав раду бояр і старшин міських.
Коли всі вже зійшлися, засів князь Володимир на княжому стільці та промовив до зібраних:
— Славні бояри та старшини городські! У дуже важній справі скликав я вас тут сьогодні. Ви знаєте, що, відколи я вступив на київський престіл, невпинно старався я поширити межі нашої держави та збільшити її силу. І повелося це мені! Сильна й могутня вже наша держава. Добрі сусіди шанують нас, а вороги бояться, бо знають, що мечі наші гострі, луки нап'яті. Знають вони добре, що ми в силі в кожній годині не тільки відперти їх напад, а ще й покарати. Але признаюся вам, що тривожить мене якась дивна непевність. Я бачу, що всі ці племена, що я їх злучив в одну державу, хоч і слов'янські — не почуваються ще одним народом. А без того держава не буде сильна, бо нищити її будуть племінні усобиці. Треба нам чогось, що злучило б усі ці племена в один нарід. Я думав над тим і прийшов до переконання, що зробити це може тільки одна спільна віра. Слов'янська ж наша віра заслаба до цього, та й не одна вона. Сливе, кожне плем’я іншим богам поклоняється й кожне інакше починає їх. Нам треба віри сильної та високої, яка всіх нас лучила б в одно. Ми бачимо, що німці, хоч теж з різних племен складаються, з'єдинені спільною вірою, вважаються вже одним народом. Бачимо це й у греків. І нам треба пошукати такої віри, що дала б нам силу та помогла витворити з поодиноких споріднених племен один нарід. Скажу вам, що вже приходили до мене болгари, німці, жиди та греки, хвалили свої віри та намовляли, щоб їх віру прийняти. Я сам не хочу рішатися, яку віру прийняти. Тому хочу насамперед почути вашу думку.
На це Добриня, дядько князя Володимира й його кормилець , що саме прибув із Новгорода, сказав:
— Може, воно й правда, княже, що нам треба однієї віри, що злучила б усі наші племена в один нарід — але вибрати найкращу тут на місці важко! Ніхто не ганить свого, тільки хвалить. Коли ж хочеш добре пізнати — то треба приглянутися цим вірам там, де вони панують. Маєш у себе мужів розумних і досвідних, пошли їх у чужі країни, нехай вони там на місці приглядаються різним вірам, а вернувшись назад, скажуть нам, що бачили, що чули. Тоді виберемо цю віру, яка буде нам по душі.
Сподобалася Добринина рада князеві Володимирові, й він сказав:
— Добре, я годжуся з тією думкою! То ж виберіть з-поміж себе десять мужів. Нехай вони йдуть у чужі країни та прислухаються й приглянуться різним вірам.
І вибрали бояри й мужі городські десять досвідних мужів, що знали різні мови, а між ними й князевого дядька Добриню, якого вибрані іменували своїм провідником.
І вже за кілька днів рушили посли в дорогу. Князь Володимир сказав їм:
— Ідіть насамперед до камських болгар, бо вони перші були в мене.
1 посли подалися насамперед туди.
Не сподобалася послам ні віра, ні богослужба камських болгар, і вони вернулися в Київ та сказали князеві:
— Не для нас ця віра! В нас у хліві чистіше, як у них в святині, та богослужба їх не гарна!
На це заявив князь Володимир:
— Коли так, то йдіть тепер у Німеччину та пригляньтеся їх богослужбі, а відсіля подайтеся в Грецію. До жидів не посилаю вас, бо тієї віри не хочу. Не бажаю, щоб Бог і нас карав так, як їх. Коли вернетеся з Греції, скличу знову раду бояр і старшин, і ви скажете їм, що бачили та чули.
І подалися посли насамперед у Німеччину. Там приглядалися богослужению в їх церквах, а з Німеччини поплили Дунаєм у Грецію.
Добриня зголосився до грецьких царів Василя й Константина на послухання. Цар Василь довідався вже наперед, що з посольством прибув дядько князя Володимира, тож тепер прийняв Добриню з великими почестями.
— Що вас привело в наш Царгород? — спитався він ласкаво Добрині.
Добриня став йому оповідати про все: як то князь Володимир прийшов на думку, що стара віра русичів недобра та що треба прийняти кращу віру, й за порадою княжої ради вислав князь посольство під його проводом, щоб приглянулося різним вірам.
— От того ми прибули й у твою столицю, великий і славний царю, щоб приглянутися вашій вірі й богослужбі вашій.
Цар дуже зрадів, почувши таку вістку.
— Дуже мудро робить князь ваш, що задумав покинути поганську віру. Одинока правдива віра, це віра Христова! І дуже радий буду, коли вам сподобається тая віра в нашому обряді й наша церковна відправа. Тим часом будьте моїми любими гістьми! — сказав цар і запросив посольство на обід.
(Продовження на наступній сторінці)