1 таки цього дня послав письмо царгородському патріархові:
"Прийшли руські посли від київського князя, — писав цар у тому письмі, — і хочуть пізнати нашу віру. Прибери церкву святої Софії 1 та крилос22 і сам зодягнися в найсвітліші ризи, щоб русичі бачили славу Бога нашого..."
І на другий день, хоча то не було свято, велів патріарх прибрати церкву й зібрати хор, як на найбільший празник, а відтак послав до царя письмо такого змісту:
"Все готове, нехай приходять руські посли в церкву!"
— Підемо! — сказав цар до Добрині. — Побачите велич Бога християнського та красу обряду нашого. Будемо дуже раді, як вам сподобається наш обряд!
І зібрав Добриня послів та подався з ними в церкву святої Софії.
Тут примістили їх у догідному місці, так, що могли оглядати всю велич і красу церкви та добре бачити й чути відправу та спів хору.
Вже сама величавість і краса церкви захопила їх. А як вийшов патріарх у світлих ризах, а біля нього епіскопи, священники й диякони — не могли руські посли від них очей відірвати. Тілького блиску, тілької краси й величавості вони ще досі не бачили. Тут загримів хор. І понісся церквою могутній чудовий спів. Посли піднесли очі вгору, й їм здавалося, що це співають святі й янголи, що зо стін споглядали на них з-за хмар пахучого кадила.
— Тут справді, як у небі! Тут справді витає правдивий і всемогучий Бог. Не хочемо іншої віри, тільки грецької! — пошіптували посли між собою.
Цар Василь бачив їх захват і дуже тим радів. І ще раз запросив їх на пир, обдарував щедро та сказав:
— Вертайтеся в землю вашу й у город ваш та скажіть вашому князеві, що ви бачили й чули.
ПОВОРОТ ПОСЛІВ
1
І поплили посли з Царгороду вже просто в Київ. Тільки прибули в Київ, зараз ставилися перед князем Володимиром.
— Ну й що ж? — спитав їх князь. — Оповідайте, де ви були та що ви бачили й чули?!
1 став говорити Добриня:
— Були ми так, як ти нам велів — насамперед у Німеччині, а потім у Царгороді. І кажемо тобі, княже, гарна відправа була в Німеччині, але як ми були на відправі в царгородській церкві, то нам здавалося, що ми в самому небі.
1 стали посли один за одним оповідати князеві свої враження. І всі оповідали з таким захватом, що здавалося, наче б вони ще дотепер бачать і чують усю цю красу і величність релігійного торжества. Князь Володимир слухав їх уважно, а відтак сказав:
— Завтра скличу бояр і старшин, а ви перекажете їм ще раз те все, що сказали сьогодні мені.
І зійшлися на другий день бояри та старшини, а князь Володимир промовив до них:
— Бояри й мужі городські! Оце повернулися вже посли, що ми їх вислали були приглянутися іншим вірам. І я скликав вас сьогодні, щоб ви довідалися від них про все, що вони бачили й чули.
І сказали бояри і сказали старшини городські:
— Раді слухати, нехай посли говорять!
І виступив тисяцький Добриня та став говорити:
— Пресвітлий княже, бояри й ви, мужі городські! Так, як ви поручили нам, ходили ми по різних землях та приглядалися вірам різних народів. Були ми в камських болгар. Приглядалися там: як вони покланяються в своїй святині, стоячи без пояса. Поклонившися, болгарин сяде, глядить сюди й туди немов біснуватий, і нема в них радості, тільки смуток і сморід великий. Негарний їх закон!
Були ми потім у Німеччині й бачили там, як вони в своїх церквах відправляють багато богослужень. Але краси не бачили ми в них ніякої. А накінець прибули в Грецію, до Царгороду. І грецькі царі повели нас у святиню, де вони служать своєму Богу. І доперва там ми пізнали красу обряду та велич і славу Бога християн. Ми не відаємо, чи ми були на небі, чи на землі: бо нема на землі такого виду і краси такої. 1 ми не в силі, ми не потрафимо цього висказати. Знаємо тільки те, що там Бог між людьми витає, й їх богослужения найкраще з богослужень усіх країн. 1 ми не можемо забути краси тієї. Всяка людина, коли покушає солодкого, не прийме потім гіркого, так воно й із нами. А ви робіть, як знаєте, як воля ваша...
Між боярами й городянами були теж такі, що бачили різні богослужения, бачили теж і грецьке. І вони признавали:
— Так, богослужения грецьке дуже гарне! А один з старих бояр завважив:
— Княже, коли б грецька віра була лиха, коли б була неправдива, то не прийняла б була її твоя бабуня, велика княгиня Ольга, що була наймудріша з усіх людей.
Князь Володимир радів, що все йде так по його думці.
"Легко прийде мені завести в Києві християнство. А як Київ охреститься, то за ним скоро підуть всі інші городи та села", — думав Володимир.
Але своєї думки князь не висказував ще голосно.
Бачать бояри, що князь ніщо не говорить, то стали говорити йому:
— Чим скоріше, княже, візьмешся за діло — тим легше прийметься воно, бо противники нової віри не матимуть часу підбурити нарід проти неї.
— Так, так, як найскоріше треба нам стати християнами! — говорили інші.
Аж тепер сказав князь:
— Коли всі ви згідні, то й я з вами! Тільки скажіть іще: де нам прийняти хрещення?
На це заявила рада:
— Не наша в тому голова, приймемо там хрещення, де буде твоя воля, де тобі буде любо!
На тому скінчилося. Князь Володимир попрощав радних бояр і старійшин городських, і вони розійшлися до своїх домів.
Мигом розійшлася вістка по всьому Києві, що князь Володимир із радою бояр і старійшин міських рішили кинути стару віру, а прийняти нову, християнську. Християнська віра не була в Києві новиною. Вже здавна було тут чимало християн обох обрядів, а більшість із них була грецького обряду. Але ж більшість киян усе ще таки держалася старої віри, не так із переконання, як радше тому, що так вірили батьки, діди, та прадіди.
Одначе були ще в Києві завзяті погани. А перед між ними вели жерці. Найзавзятіше виступав проти християн Перунів жрець Боримир. Він то, чотири роки тому, підбурив був нарід проти варяга Теодора, що, як християнин, не хотів дати свого сина Івана на жертву Перунові. І на заклик Боримира товпа збурила Теодорову садибу, і він враз із сином погиб під розвалинами дому.
І тепер найзавзятіше виступав проти християн Боримир.
Він голосив скрізь:
— Люди, коли приймете християнську віру, наші боги важко покарають вас за те.
І на диво мало було між киянами таких, що притакували йому. І це його найбільше злостило. І він кричав по вулицях:
— Перун24 кине громами на вас та спалить увесь Київ, бо стане йому до помочі Стрибог25 із унуками своїми, вітрами. Богиня Хмара не дасть дощу, й буде посуха, Сварог2lt;^ спалить усе збіжжя, а Морена нашле на город недуги й пошесті та вигубить усіх тих, що відречуться старих богів...
Але й ці страшні погрози не викликали вже в нікого тривоги. Люди говорили:
— Ось є в Києві вже чимало християн, та якось не карають їх наші старі боги!
— Не тільки не карають, але їм якось краще живеться, ніж нам! — говорили деякі сміливіші, що їм Бори-мирові заклики та погрози не припадали до вподоби.
— Бо є між ними згода і любов! — говорили інші. —Вони одні одним помагають у потребі, й життя їх чисте та побожне, — говорили ще інші. — Видно, що їх Бог помагає їм!
Тільки старі жінки потакували Боримирові та ходили гуртом за ним і теж кликали:
— Не кидайте старих богів, бо боги страшно покарають вас! ,
Аж одного дня справді зірвалася буря й били громи. 1 вдарив грім у Боримирів дім, який почав горіти.
Погани не хотіли рятувати Боримирового дому, бо казали: "Це Перунів вогонь — то гріх гасити його!"
Кинулися гасити вогонь християни і вгасили, бо, на щастя, не було вітру.
Тоді говорило багато поган:
— Видно, християнський Бог правдивий! Боримир грозив, що Перун спалить Київ, а тут грім ударив саме в його дім. Мабуть, Бог християн хотів показати Боримирові, що його погрози пусті.
— І християни вгасили вогонь! Якби не вони, був би Боримир погорів дотла! — додавали інші.
Та Боримир не піддавався.
— Це за вас Перун мене покарав! — говорив він на оправдання своїх погроз.
І дальше виступав проти християн.
ХРЕЩЕННЯ КНЯЗЯ ВОЛОДИМИРА
А князь Володимир роздумував дальше над тим: як би то прийняти християнську віру з Греції так, щоб через це не стати підвладним грецького царя. І радився з дядьком Добринею. А Добриня казав:
— Коли хочеш, щоб грецькі царі вважали тебе за рівного собі, то треба тобі поріднитися з ними. У царів Василя й Константина є сестра Ганна. Отже засватай її...
— Ба, а як мені відмовлять — тоді я ще більшого сорому наберуся!
І задумався, а по хвилині вже весело сказав:
— Знаю вже, що зроблю: я їх змушу до цього!
— Як саме? — спитався Добриня.
— Піду на них війною!
— Похід, війна — це двосічний меч! — завважив на те Добриня.
— Авжеж! — притакнув князь Володимир. — Але я не піду на сам Царгород, піду тільки на Корсунь28. Обложу його та здобуду й тоді аж зажадаю царівну за жінку. Царі очевидно не схочуть віддати сестру за поганина, та я тоді заявлю їм, що радо охрещуся.
— Так, це добра думка! — признав Добриня.
І став князь Володимир готовитися до нового походу.
Весною 988 року рушив князь Володимир походом на Корсунь. Несподівано підплив із великим числом човнів під город і вислав до корсунян домагання:
(Продовження на наступній сторінці)