— Піддайтеся, а ні — то збурю ваш город!
Але корсуняни не думали піддаватися. Вони зачинилися в городі й завзято боронилися.
Судна князя Володимира стояли в заливі на віддаль льоту стріли. Хоча і завзято боролися корсуняни, то чим дальше, тим важче приходилося їм. Князь
Володимир висадив половину свого війська на сушу і в той спосіб обложив город від суші й від моря. І знову переказав корсунянам: — Коли не піддасьтеся, стоятиму тут хоча б і три роки!
— Ми не піддамося! — заявили корсуняни твердо.
— Тепер став князь Володимир приготовляти військо до наступу. 1 велів сипати насип, щоб легше можна було дістатися на стіни города.
Та дивне диво діялося з тим насипом! Що за дня насиплять, то через ніч зникає, й рано вже з насипу ні сліду.
— Тут якісь чари діються! — говорили Володимирові дружинники.
— Аж одного дня завважили на агорі29 города Корсуня високий насип. Зараз донесли про це князеві Володимирові. Йому відразу стало ясно, відкіля взявся цей насип.
— Це напевно корсуняни ніччю забирають землю з нашого насипу та зсипають її на своїй агорі — сказав князь до дядька Добрині.
— Інакше воно не може бути! — признав Добриня. —Бо відкіля взяли б у городі стільки землі?
А князь Володимир сказав:
— Треба поставити сторожу біля насипу на всю ніч. Але й сторожа не встерегла, земля таки зникла.
— Тепер я вже й сам не розумію, як вони це роблять? — замітив князь Володимир.
Аж одного дня зголосився в князя молодий дружинник.
— Княже! — сказав він. — Я викрив тайну: як і кудою крадуть корсуняни землю з нашого насипу.
— Кудою? — питає цікаво Володимир.
— Вони підкопали в одному місці городський мур і цим отвором носять землю з нашого насипу. В городі сипали цю землю в себе на агорі.
— Хитро придумали! — признав князь Володимир. — Але тепер поставимо сторожу саме невподалік цього підкопу. І треба вже мені почати рішучий наступ на город.
І став князь Володимир готовитися до наступу. Саме тоді принесли князеві Володимирові стрілу, що впала з Корсуня невподалік княжого намету. До стріли був причіплений платок, а на ньому написане щось грецьким письмом.
Князь велів покликати дружинника-варяга, що знав грецьку мову й умів читати грецьке письмо.
— Прочитай це! — сказав йому князь.
Він читав: "На схід від твого табору є криниці, а з них тече рурами вода в город. Прокопай ці рури й не пусти в город води, і корсуняни піддадуться". І підпис був під сподом: "Анастазіос".
Князь дуже зрадів і промовив:
— Ах, це, певно, Настас, родич священника Григорія! Певно, священник уже заздалегідь повідомив його про ціль мого походу.
І зараз велів князь копати землю, щоб відшукати водопроводи та перетяти їх.
Вкоротці дружинники докопалися до водопроводів і відтягли корсунянам доплив води. Гірко стало корсунянам без води. Вони ще держалися кілька днів, а там і вислали посольство до князя Володимира.
— Піддаємося, пощади нас! — переказали посли.
1 ввійшов князь Володимир із дружиною в город та зараз таки післав посла в Царгород до грецьких
царів.
— Цей славний город узяв я! Чую, що маєте сестру, ще дівчину. Дайте її мені за жінку. Коли ж не віддасте її за мене, то піду й візьму ваш Царгород, так, як узяв Корсунь.
І стривожилися царі Василь і Константин та дуже зажурилися.
— Лихо буде! — сказали. — Цей київський варяг, син славного Завойовника, готовий справді виконати свою погрозу.
І по нараді вислали послів до князя Володимира в Корсунь з таким предложениям:
— Не ялося християнам віддавати дівчат за поган. Коли охрестишся, тоді віддамо за тебе сестру нашу. Тоді ти теж і царство небесне осягнеш, і будеш однієї віри з нами. Коли ж не схочеш охреститися, не зможемо віддати сестри нашої за тебе!
На це сказав князь Володимир царським послам:
— Скажіть вашим царям від мене таке: — я охрещуся, бо вже давніше пізнав закон ваш, і сподобалися мені й віра ваша, й богослужба ваша, бо про це говорили мені мужі мої, що їх післав був у Царгород.
Посли негайно поспішили назад у Царгород та переказали царям відповідь князя Володимира. Обидва царі зраділи такою відповіддю.
— Тільки біда, — сказав цар Константан, — з нашою сестрою! Вона не схоче віддаватися за варварського князя, що його досі ще навіть на очі не бачила.
— Мусить погодитися! — відповів цар Василь. — Бо це для добра нашої держави. А що не бачила його, то це пусте — поїде й побачить!
І обидва царі стали намовляти свою сестру, царівну Ганну, щоб згодилася стати жінкою князя Володимира.
Царівна Ганна довго-довго опиралася тому предложению братів, однак укінці таки послухала й піддалася їх намовам.
Тоді царі переказали князеві Володимирові:
— Охрестися вперше, а тоді пішлемо до тебе нашу сестру!
Але князь Володимир боявся, що грецькі царі можуть потім не додержати умови, бо знав добре хитрість грецьку, й тому переказав:
— Пришліть священників з сестрою, хай охрестять мене, а потім повінчають нас!
Побачили царі, що князь Володимир рішучий, і стали говорити царівні Ганні:
— Нема ради, сестро, мусиш їхати в Корсунь! А вона вдарила в плач:
— Не хочу, не поїду, це якась дика країна, десь на краю світа.
— Як не поїдеш, — сказав їй на це цар Василь, — то стягнеш на нас велике нещастя. Князь Володимир приїде і здобуде Царгород, тебе візьме силою вже не як на жінку, але на рабиню.
А цар Константин додав:
— Не думай, сестро, що це дика країна. Наші купці їздять туди й оповідають, що це багата и гарна країна, а в їх столиці Києві є вже багато християн, що мають там церкву свою та священників.
А цар Василь став Ганні предкладати:
— І заслугу матимеш, сестро, перед Богом, що причинишся до схрещення такої могутньої держави й такого великого народу та що стільки нових вірних дістане християнська Церква. По вічні віки згадуватимуть тебе з вдякою всі покоління цього великого народу.
— 1 подумай над тим, — докинув цар Константин, що коли київський князь не охреститься в нас, то звернеться до Риму й там охреститься, а це ніяк не вийде нам на користь.
І так вкінці намовили царівну Ганну, що вона згодилася їхати в Корсунь.
Надійшов день від'їзду. Царівна Ганна прощається з братами та з родиною й заливається слізьми.
— Як у полон іду, — каже, — краще б мені тут умерти! І сказав їй на те цар Василь:
— Подумай, сестро, над тим, що тобою Бог наверне руську землю в покаяння, а грецьку землю вирятуєш від лютої війни. Чи ж не бачиш, кілько зла сотворили русичі грекам? А як вони стануть християнами, то будуть під грецьким впливом і будуть нам помагати проти наших ворогів.
І так ледве заспокоїли її. Царівна Ганна війшла на корабель і тут ще з плачем прощалася з родиною. Разом з царівною їхало духовенство та високі державні достойники.
І поплив корабель до Корсуня.
Корсуняни знали вже, що має приїхати царівна Ганна з духовенством, тож, як тільки здалеку побачили, що наближається корабель із царським стягом, юрбою подалися до пристані, щоб повітати її.
І як царівна вийшла з корабля в супроводі світських достойників і духовенства, привітали її голосними радісними окликами:
— Слава, слава царівні Ганні!
Князь Володимир не міг вийти на стрічу своїй судженій, бо саме тоді занедужав на очі так, що зовсім не бачив. Вислав за себе дядька Добриню з почотом, і цей виправдував князя перед царівною.
— Князь Володимир вельми жаліє, що не може сам вийти привітати тебе, достойна царівно, бо зовсім не бачить на очі. Занедужав тут уже в Корсуні, —говорив Добриня, який знав грецьку мову.
А царівна відповіла на те:
— Перекажіть князеві від мене: "Коли бажаєш позбутися недуги очей, то мерщій охрестися! Коли ж не охрестишся — не позбудешся вже її ніяк".
Серед радісних окликів провів нарід царівну аж у палату, призначену для неї. Палата царівни стояла при агорі, за церквою святого Василія, що стояла посередині агори. Палата князя Володимира стояла теж побіч тієї церкви.
Коли Добриня переказав князеві Володимирові те, що сказала царівна Ганна про його недугу очей, закликав князь:
— Коли воно справдиться — то дійсно великий є Бог християн!
1 покликав до себе корсунського єпископа та заявив йому:
— Хочу, щоб ти охрестив мене!
— Спасенна твоя постанова, великий княже, але знай, що не можу охрестити тебе, поки не впевнюся, що ти знаєш добре основи християнської віри.
Князь Володимир відповів йому на те:
— Малим хлопцем слухав я наук про християнського Бога, які давала мені й моїм братам моя бабуня, княгиня Ольга, що охрестилася в Цар городі. Правда, я тоді був дуже малий і мало розумів із того, що говорила мені бабуня, а потім і те, що зрозумів, затерлося в моїй пам'яті. Але ти знаєш, що в нас у Києві вже доволі християн, і мають вони свою церкву та священників. І священник тієї церкви Григорій, на мою просьбу, подавав мені науки правд християнської віри. Одначе питай мене, то пересвідчися, чи я вже можу охреститися.
І єпископ дав князеві кілька питань, а князь Володимир відповів на них так, що єпископ був вповні вдоволений.
(Продовження на наступній сторінці)