Брус. А може, зайдемо до нього? Мовляв, прощай, Антипе, і не сердься?.. Без бузи... Ніна. Ні-ні...
Брус. Він заспокоївся... Навіть перший привітався... Просив зайти, щоб випити... Казав — трошки сумно йому...
Ніна. Ні... Ні!.. Не треба. Не вір... Я два листи одержала, а сьогодні третього одіслала, не читавши.. Він і мене просив, щоб прийшла до нього...
Брус. Ну?
Ніна. Писав, що він нічогісінько не має проти, що не треба ховатися... Брус. То правда...
Ніна. Ні!.. Натякнув, що добре було б, якби я жила при ньому, навіть кохаючись з тобою, що такий експеримент послужив би на розвиток нового побуту, нових взаємовідносин поміж мужчиною і жінкою...
Брус думає.
Н і н а. Та я не вірю!.. Не треба, милий... І поїдемо, щоб він не знав. Ходімо у наш куточок, я розкажу тобі свій сон...
Брус. Ну от... Сон!
Ніна. Сон, Брусе. Кошмарний сон... Ти уяви собі — ніч і якісь діряві двері... каганець тліє, а мене обіймає і давить щось невідоме... Ти розумієш? Жах якийсь!.. І жду я, що ось-ось у двері хтось увійде... Я хочу заперти і не можу... (Тягне Бруса, тулиться до нього). Не бачу, де засув... Каганець гасне, і темно... тоді я у дірки бачу темне, аж чорне небо... (Йдуть).
Музика.
6
Клим і Шайба об руку з жінкою, на грудях квітка. Лускаючи насіння, підходять до пам'ятника. Стають.
Ш а й б а. О де він! Бачите?
В е к л а. І зробили. Опудало якесь...
Шайба. Сама ти опудало! Дивись баньками, а не...
В е к л а. Накрито його, чи що?
Шайба.. Авжеж накрито. Розкумекала тепер?
В е к л а. Від дощу, чи що?
Ш а й б а. Ну й дурна ж! Ну, протокольно, дурна! Та хіба пам'ятники бояться дощу?
В е к л а. Чого сердишся? Ну, розкажи дурній!
Шайб, а., Завтра посходиться народ, промови скажуть товариші, що, так і так і отак, мовляв, треба розуміти пам'ятника, о! Аж тоді одкриють...
Векла. А я думала, що привезуть його або завтра привселюдно зроблять.
Шайба (лускає насіння, до Клима). Чуєте, товаришу землячок? Ну, протокольно ж, іще темно у голові у женщини!..
Клим (підійшовши, мацає пам'ятник). З каменю якогось чи...
Ш а й б д. .Залізобетон! Ми помремо, наші діти повмирають, а він стоятиме, і нікоторої гайки. К л и м. Та невже?.. Шайба. Протокольно!
Клим (помацавши, захоплено). Ах і матеріял! От якби хату з такого матеріялу або школу! (Стукотить кулаком). Га? До страшного б суду стояла?
Шайба. Сто страшних судів перестоїть! (Лускає насіння).
Клим. Це правда... Ах і матеріял же, сучого сина!..
7
Пул п'яний, без кашкета.
Пуп (голосно). Гей, хто ще чує? Час настав знімати другу революцію! Товариші!..
Шайба (до Клима). Ведіть, товаришу село, жінку... Веклушо! (Підбігає до Пупа). Здрастуйте, товаришок! Маю щось сказати...
Пуп. Шайбо! Час настав! Чуєш? Погубили революцію!
Векла. Не зачіпайтесь, Терешко!
Шайба свариться на неї і показує Климові, щоб той вів жінку. Клим і Векла йдуть.
Пуп. Шайбо! Бачив вітрини на головній вулиці? Ш а й б а. А хай їм біс... Ходімо... Пуп. Стривай! На вітрині жіночі головки з воску бачив?
Ш а й б а. А хай їм трясця...
Пуп. Скажи — бачив?
Шайба. Бачив! Бачив! (Тягне Пупа).
Пуп. Треба замість воскових живих нарубати і на-стромляти на манікени... і освітити червоною електрикою... і щоб кров капала. От яких вітрин нам треба! Пусти...
Шайба. Ось ходімо, товаришу... Пуп. Куди?
Шайба. На хвилиночку... Отак по дорозі... Протокольно, маю щось сказати... (Веде Пупа за кущі). Потроху гаснуть ліхтарі. Музика.
8
Повз пам'ятник йде людина в чорному, стає, дивиться, рушає далі. Хода нешвидка, напружена.
9
Повертаються Пуп і Шайба.
Шайба (витирає піт). Товаришу!.. Ходімо... Пуп. Легійони... Легійони наступають!.. Шайба. Ніхто не наступає. Ходімо додому, га? Пуп. Легійони нових міщан. Шайбо! Пора!.. Шайба. Пора додому...
Пуп. Навіть наші фортеці, фабрики й заводи зоною укрилися і, оперезані міщанською піною... хитаються...
Ш а й б а. Це ти хитаєшся... Протокольно, п'яний!..
П у п. Я вже, Шайбо, розхитався... Зневірився... Так! Постривай! Покажи мені будуччину... Відслони чорну ширму, щоб я хоч на хвилинку побачив майбутнє...
Шайба. Ну що ти з ним поробиш? Дивись — ніч.
Пуп. Бачу... Це для мене заходить ніч, і, може, вічна вона буде... Одспівали мої білії лебеді-мрії, на вечірній зорі їх не чути... Дай цигарку, Шайбо... (Шайба дає).
Жовтневі папіроси. Охо-хо! Оце, здається, все, що зосталося од Жовтня...
Шайба. Життя наше скрипить, це протокольно... Та нема ще такої мазі, щоб не рипіло воно...
П у п. А буде така мазь?
Шайба. Буде!
Пуп. Коли?
Шайба. Як заводів набудуємо. Пуп. Брешеш!
Шайба. Тоді сфабрикуємо таку мазь, що тільки де заскрипить життя — раз! І поїхали, як по маслу...
П у п. Ти хитрий, Шайбо! Ти хохол!
Шайба. Попосидів би ти на сухарях, то такої не співав би...
Пуп. Що?
Шайба. Нічого. Це я так...
Пуп. Тут справа не в сухарях... Справа тут, Шайбо, що ми позасихали або салом пообростали!.. Заказенили, геть-чисто заказенили усе... (Кричить). Протестую!
Шайба. Ходімо додому... Дивись, уже місяць зійшов...
Пуп. Ага... Місяць? Підожди!.. Ось я... Полізу до нього. (Дереться по драбині на пам'ятника).
Шайба. Протокольно здурів... Товаришок! Пупе! (Тягне Пупа).
Пуп. Пусти!..
Шайба. Побачить міліція, їй-бо, протокола напише.
Пуп (виліз на пам'ятника). Плюю! Більше за партію не напише... Протоколом лякаєш? А знаєш, що життя наше "сплошной" протокол!..
Шайба. Ну, будьте свідомі. Подивіться на себе з об'єктивного боку...
Пуп. Народився хто — слухали, ухвалили. Помер — слухали, ухвалили... Землетрус в Японії — слухали, ухвалили... Покохав хто — слухали... Протестую!..
Шайба. Я йду по міліцію... (Пішов).
Пуп (скидає піджак, до місяця). А, лисий? Здоров, лисий! Світиш? Кому? Землі? Не треба, дурний ти мрійнику, срібнолобий ідеалісте! Так, так... Нікому ти, ідеалісте, не потрібний, хіба на кладовищах... Колись хоч на кохання потрібен був, а тепер, ідеалісте лисий, для кохання потрібен не ти, а кредитовий білет, презерватив, аліменти й аборт...
Шайба (вернувшись). Ти злізеш?
Пуп. Товариші!
Шайба. Здурів... (Біжить).
Пуп. Товаришу бульваре! Товариші дерева, кущі, стовпи, ліхтарі! Христос— мрія! Його не було, нема й не буде... Одні попи... І соціалізм — хвора мрія потомленого людства! Нема й не буде!.. Одні попи! І вас, товариші дерева, заплюють... А тебе, лисий, за ідеалізм... із соняшної системи вишпурнуть!..
Постріл і жіночий крик. Музика й оплески.
10
Постать Радобужного гониться за Ніною. Біля пам'ятника Ніна падає, стає навколішки і борониться руками.
Ніна. Спасіть! Боже!.. Не треба!
Радобужний стріляє в Ніну. Ніна падає мертвою.
Пуп. Бий! Мене бий! (Зірвавшись з пам'ятника, держиться за. покривало й одкриває пам'ятник).
Монумент Леніна. Пуп і Радобужний, побачивши одкритого монумента, стали. Радобужний кидає револьвера і біжить. Музика. Оплески. Пуп, мов божевільний, дивиться на монумент, тоді на забиту Ніну. Піднімає револьвера і, стогнучи, біжить. Музика. Оплески.
СЦЕНА 2
Бюро партосередку. Секретар, Скибка, Кухман.
1
Секретар (біля телефону). Так. Відомо. Пуп застрелився? Знаємо. Зараз відбудеться бюро... Як це сталося, знаєте, не знаємо... Підозру маємо... (Кладе трубку).
Скибка. Хто?
Секретар. Ну тепер держись, пролетаріяте! Труснуть так, що, як горіхи, знаєте, розкотимось... Скибка. Хто дзвонив?
Секретар. Хто? З парткому! З КК... Вже натякнули, що, мовляв, куди бюро дивилося... (До Кухмана). То ви кажете, що Пуп їх застрелив?
Кухман. Гадаю, так: або Пуп, або одне одного ляснуло...
Секретар. То як же це — і Пуп, і одне одного?..
Кухман. Одного разу мені здавалося, що товариш Пуп був закоханий Ніною, себто жінкою товариша Радобужного і ото почав пити. Потім покійниця бовкнула не так давно моїй дружині: боюсь, каже, що з дитиною буду, а він, себто товариш Брус, тікає на село... Так за це все я й прийшов сказати партії... Вважаю-бо за святий обов'язок, і таке інше...
Секретар. Не вірю на Пупа! Хоча, знаєте, підозрювати можна... Він удосвіта застрелився?
Кухман. Товариш Пуп? Як я чув: о шостій ранку, точно. З бравнінга.
Секретар. Ху-х! Двох партійців як не було! А як не Пуп, то хто ж кого вбив?
Кухман. За це й Мартин Задека не скаже. Велика таємниця комуністичного кохання!.. Знає ніч та Ленін...
Секретар (до Кухмана). Спасибі...
Кухман. Може, партії треба знати мою особисту щодо проблеми шлюбу думку?
Секретар. Це нас не цікавить. Йдіть.
Кухман (виструнчившись, по-воєнному). Слухаю!
Секретар (до Скибки). Ну що? Як на твою думку?
Скибка. На мою думку? Знаєш, може, цей чудій і правду сказав...
Секретар. Себто?
Скибка. Одного разу, не так давно, на вечірці, Радобужний, випивши... намірився вдарити жінку, а Пуп підскочив та: "Не бий її,— кричить,— Радобужний!.."
Секретар. Радобужний намірився вдарити?
Скибка. Так! Тоді Пуп звернув на себе мою увагу... Може, справді закохався, затаївся, запиячив?..
Секретар. Ні... Радобужного треба сюди... Не вірю я на Пупа.
2
(Продовження на наступній сторінці)