Входить Килина. — Лист! При Пупі листа знайшли. Ось він! Секретар. Який? Кому?
Килина Бюрові. Нам... (Дає секретареві листа). Скибка. Читай.
Секретар тихо читає. Скибка. Читай вголос! (Зачиняє двері).
К и л и н а. У міліції видрала... Копію... Сама ще не читала...
Секретар (читає). "Товариші... Пишу вдосвіта. Співають півні... Колись ще юнаком, читаючи вночі заборонені книжки, висиджував до ранку. У вікна билася червона зоря і співали отак півні... Вийшов з мене мрійник, ідеаліст і, як бачили, неврастеник... Чи писати до вас? Коротко. Хтось ходить за дверима... Життя зажахало мене і покололо гострими списами так, що я почав гнити... Зневірився. Чи справді скрізь паскудство, неправда і моральне гниття, чи, може, мозок мій загнивсь — оце питання різало мене щоденно. І от сьогодні власна моя контрольна комісія вирок написала: у партії не можеш зоставатися і поза партією не виживеш... Кінчаю життя, п'яний і хворий... Біля пам'ятника бачив паскудство і гостро відчув, що я мушу вбити те паскудство, або... І от кінчаю... Годі! Співають півні... Бажаю вам бадьорого червоного ранку, якщо ви не попи і зрозумієте, як я у вікна майбутнього вдивлявся..." (Прочитавши). Та-ак, знаєте...
Пауза.
Килина. Жаль хлопця!
Скибка. Навіщо він написав таке?.. І тут накрутив. Я б на його місці коротко і конкретно... (Боляче кривиться). Півні!.. Зоря... Вікна!.. Немов не знаємо, не відчуваємо...
Телефон.
Секретар (слухає). Бюро! Ні, не було... Після відкриття... Гаразд. Скибка. Хто?
Секретар, із парткому. Питають Радобужного... Після відкриття пам'ятника наше бюро мусить прийти до КК на засідання... Питають, чи не знаємо, хто вбив Бруса...
Килина. Хто ж другий, як не Радобужний? С к и б к а. А ти звідки знаєш? Килина. Почуваю...
Скибка. Обережніше з почуванням, Килино... Дай листа... (Читає). "Біля пам'ятника бачив паскудство і гостро відчув, що я мушу вбити... те паскудство, або..." Яке паскудство?
Секретар. А хто його знає? Хіба мало паскудства?
Скибка. Далі. (Читає). "Якщо ви не попи і зрозумієте..." Певна річ, що був приступ злості, гніву, і хто знає, може, й ляснув під гарячу руку щасливу пару коханців... (Пауза). Я і на Радобужного важу, та фактів нема... Обережніше з почуваннями...
3
Шайба і Клим. Шайба (до Клима). Заждіть у коридорі, землячок. Можна?
Килина. Терешко! Ти, кажуть, був на бульварі? Може, бачив, може, чув... Хто вбив Бруса?
Шайба. Перший прибіг!.. Шукав міліцію... Товариш Брус ще харчав!..
Секретар. Ну?
Шайба. Протокольно, не можна сказати. Товариша Пупа треба спитати...
Килина. Пуп застреливсь! Шайба. Що?.. Це... Протокольно?.. Скибка. Протокольно... Вже написали... Секретар. А Пуп хіба бачив?
Шайба. Він саме тоді... А нехай тобі... нашморка достав... (Немов сякає— носа, втирається). Виліз на пам'ятника...
Секретар. Як виліз? Чого?
Шайба. Найшло таке на нього. Меланхолія ударила в голову. С е к ре т а р. Ну?
Шайба. Повернувся я, ну, протокольно, за три хвилини... Дивлюсь — Ілліча одкрито, Брус харчить і дамочка Ніна лежать...
С к и б к а. А Пуп?
Ш а й б а. А Пупа нема!
Секретар. Невже Пуп?
Шайба. Хто його знає... Може, й не він. П'яний і злий був, протокольно.
4
Входить Радобужний. Рух.
Радобужний. Чули новину? Мене розпитують, немовби я це зробив... (Пауза). Поспішити треба з слідством... Ховати треба. Сонце, а вони... лежать. (Сідає).
Килина. Троє мертвих зразу...
Радобужний. Що? Чого ви навшпиньках немов ходите?
Килина (підходить до Радобужного). Хто їх убив?.. Радобужний. А я знаю? (З натиском). Пуп убив. А може, й я... (Рух). Так. Може, й я... Не знаю!.. Секретар. Ти вчора де був?
Радобужний. Був за городом, біля різниць... Саме тоді місяць зійшов... Ви знаєте, я немов передчував... Нестерпимо блищала калюжа біля різниць, нестерпимо... І чомусь згадав їх... Побачив навіть отак, на одну мить... Правда, чудно?
Килина. А чого ти був за городом?
Радобужний. Чого? Чого? Чого вам треба од мене? Яке ви маєте право думати, що я...
Секретар. Ніхто нічого не думає...
Радобужний. За городом, біля різниці, я міг їх убити... Мені здавалося, що вони... там... цілувалися і стогнали... Не знаю, в уяві це було — наяву... Я міг кинутися на їх... там...
Секретар. А ти все пам'ятаєш?
Радобужний. Що?
Секретар. Де був, коли прийшов додому?..
Радобужний (морщиться, напружено думає). Так. Все. Калюжі, місяць у воді, шосе... Два хлопці просили вогню... Я хотів дати сірника, та забув дома... Прийшов додому, і сірники лежали на столі...
Секретар. Потім?
Радобужний (збентежено). Що потім?.. Ти думаєш? (З утомою). Потім прийшли з міліції й сказали, що їх убито... (Витягає з кишені сірники). Ось і ті сірники...
Скибка. Годі. Що ми? ДПУ? Прокуратура? Інквізиція?
Секретар. Наш обов'язок спитати...
Дзвонить телефон. Радобужний, здригнувшись, дивиться на телефон.
Скибка. Наш обов'язок спитати, та не розпитувати... Убив — ні? От і все...
Килина (до Радобужного). Ти убив, скажи?
Секретар (у телефон). Зараз (кладе трубку). Товариші! Мене кличуть до парткому.
5
Входить Таня, веде Кучку.
Таня. Тут партосередок? (Побачивши Радобужного, стала).
Секретар. Вам чого?.. Зараз у нас засідання... Кучка. Тут партія, товариші? Килина. Тут... Кучка. І Антип тут? Т а н я. Тут.
Кучка. Я — Антипів батько, Кучка-Радобужний... Я прийшов, товариші... Радобужний. Тату!..
Кучка. Я прийшов до партії, товариші... звиніть — сліпий, не бачу... (Мацає ціпком). Денікінці викололи очі за сина... за оцього сина, що лучче б я його тоді виказав...
Радобужний. Таню! Одведіть батька додому...
Кучка. Товариші партія! Хтось убив товариша Петю і невістку... Не можу вдома всидіти — чую їхні голоси і немов повз мене ходять... Антипе!.. Скажи при партії!.. Признайся: ти?
Радобужний. Що?
Кучка. Ти? Скажи при партії — і я повірю. Ти чи не ти?
Радобужний. Я!.. (Рух). Не знаю тільки, де... Калюжі і місяць пам'ятаю... у воді... В уяві я їх убивав багато разів...
Кучка. Таню... Одведи мене... Товариші партія! Судіть його, та не судіть мене, батька... Таню, веди...
Тяня виводить Кучку.
Килина (до Радобужного). За що ж ти Бруса і жінку? За віщо? Ну, впіймав... ну, завів би до району чи парткому... А за віщо ж було вбивати?
Радобужний. Мені холодно і... спати хочеться...
Дзвонить телефон.
Секретар (до Радобужного). Ти ось що... Ти йди до парткому. Товаришу Скибка! Ти б, може, провів? І скажеш за все...
Скибка й Радобужний ідуть. Клим, пропустивши їх, входить.
6
Ширма
Клим.
— Здрастуйте, товариші. Будь ласка, кінчайте моє діло, бо вже не можу більше ждати...
Секретар (тре собі лоба, перегортає папери). Та-ак,. знаєте... Троє в один день... Партстаж. 17-го, 18-го і 19-го... Підкотили воза партії...
Клим (до Шайби). Буду йти... Бачу: не вийде діло.
Близько чути музику. Тяжко сапаючи, гуркотять повз вікна якісь машини. Пауза. Шайба йде до вікна, глянув і став.
Секретар. На відкриття, мабуть? Колона?
Шайба. Трактори везуть. Це з станції...
Клим. Невже? (Глянув у вікно). Раз, два, три, шість... десять... (До всіх). Подивіться! (Захоплено). Десять-штук, та які! Аж земля гуде!..
Шайба ходить.
Килина (бадьоро). І він осміхається... Секретар. Хто?
Килина. Ілліч! Ленін! (Показує на портрет). Ось подивіться... Сміється.
Шайба (глянув на портрет). Протокольно, старик сміється з нас!.. Мовляв, розкисли, сучі діти... А за повчання забули, щоб без нікоторої гайки й меланхолії?
Секретар (махнувши рукою, немов мух із себе зігнав). Упало троє, встануть, знаєте, десять... А зону і все таке-сяке, знаєте, оцими тракторами знищимо... Гайда до парткому! (Збираються).
Килина. Правильно. Хоч живими, хоч помрем, а своє візьмемо...
Шайба (до секретаря, кинувши картуза). Вписуюсь, у партію!
Килина. Терешко!
Шайба. Протокольно, вписуюсь! (До Клима). І дерево на школу видеру! Протокольно, землячок, видеру!..