«Перед волею» Марко Кропивницький — сторінка 5

Читати онлайн драму Марка Кропивницького «Перед волею»

A

    Діброва. Так-так!..

    Юрко. Як тілько зустрівся я уперше з її поглядом, як тілько почув уперше її промову, відтоді мов замороком якимсь мене оповило, мов вихром закрутило мене... Відтоді очі мої скрізь шукали тілько її одну, одну тілько її вони скрізь бачили, одну тілько її й хотіли бачити; вона одна заступила мені весь рід і весь мир... Думки про неї одну заволоділи всією моєю істотою!.. Якось раз, після сумної безсонної ночі, пішов я ранком в сад і став пробираться в гущину, щоб десь далеко від людських очей повиснути на котрійсь гілляці. Звернувши з стежки в кущі, почув я — хтось голосно вимовив моє імня. Я зразу пізнав той дорогий, незабутній поклик. Чую, кличе удруге. Обернувся я — і весь затремтів: вона, як янгол, стояла передо мною і так ласкаво та хороше дивилась мені в вічі. Далі забалакала до мене так привітно та чуло, немов рідна мати. Ото й почала мене розпитувати про отця, про неньку, про рід... Коли довідалась, що батько мій помер, промовила: "А в мене мама померла". Тут раптом очі мої залились сльозами, і я, ридаючи, упав перед нею навколюшки... Вона підвела мене, витерла мої очі своєю хусточкою і стала заспокоювать... Через невелику годину сказала: "Пора додому". Мені звеліла зостатись і пристояти трохи, щоб хто не постеріг... Ось вам початок мого талану, а край ви знаєте. Тепер ви бачите, який стоїть перед вами виродок, бузувір!.. Нікчемний підніжок, негідний раб, черв'як мерзенний — відважився закохатись у панну і сам вподобавсь панні!.. Та навіщо ж Господь дав цьому рабові таке палке, таке ж чуле серце, як і вільній людині?

    Діброва. Навіщо?.. Віка, друже, минають, як люде, здіймаючи руки до неба, питають: "Навіщо і за віщо? За чиї гріхи й провини?.." А відповідь, як кажуть, "все в хмарі гуде, та на землю не йде!.."

    Юрко (махнув рукою). Сім бід — один одвіт... Що ж, нехай пан приїздить. Я волію прийняти найтяжчу кару, я того заслужив, і я мушу сам у всім признатись. Так прямо і скажу: "Пане! Хотіли ви виховати з вашого підданка щось надзвичайне, пророкували, що колись той підданок своїм музикальним таланом дивуватиме мир і тим наддасть вам пихи, але ви помилились. Підданок ваш здивує вас нечуваним злочинством, він ужалить вас в самісіньке серце!.."

    Діброва. Цить, ти здурів, ошалів!.. А панна як? Про її сором тобі байдуже?

    Ю р к о. О Боже мій!.. Так-так, я ошалілий, я божевільний!.. Радьте ж, радьте мене, що мені подіяти?

    ЯВА 10

    Ті ж і До ся.

    Д о с я. Юрку! Іди, тебе панночка кличуть. Юрко. Справді?.. (Зрадів.) Я її ще побачу?..(Хутко пішов.)

    Діброва (сам). Як же він мене стривожив!.. Та що ж я йому пораджу? Ох горе-горе, глибоке ти, як море, тим таке й ненажерливе!.. Треба щось вдіять. (Пішов в домок.)

    ЯВА 11

    Софія (ідучи з саду). Мокрина божилась, що панночка вже мати, але дитини так-таки ми й не побачили, певно, Репиха виховує!.. Так ондечки де всі думки Юркові, а я марила... Не судилось, певно, мені щастя, мабуть, мене мати проплакала!..

    ЯВА 12

    Софія і Варфоломей з хлопцями.

    Варфоломей. А, здрастуйте, як здоров'ячко? Чи ще підскакуєте, скажем, Сохвіє та ще й Миколаєвно?.. (До хлопців.) Гетьте по своїм місцям!

    Хлопці пішли.

    Софія (до Варфоломея). Я маю до вас діло. Варфоломей. А я до вас. Виходить, діло на діло, як шапка на голову!.. Ге-ге-ге!..

    Софія. Коли пана сподіваються додому? Варфоломей. Ага, скучили?

    Софія. Ще б не скучила? За ким же мені й скучать?

    Варфоломей. Точно і хорменно, по всій правилі. Ач, по всій вашій лиці так і видко, як те скучання, неначе патьоками по телесах розповзлося: і сюди і туди... Але від скучання ви, на мої очі, ще покращали, велика втіха буде панові, як побачить вас.

    Софія. А може, вони знайшли собі там кращу?

    Варфоломей. Де, у загряниці? Та в світі нема такої, як ви! Ви, сказать, прямо перхосортня фигура!.. Слухайте, Сохвіє, скажем, ще й Миколаєвно! Як пан приїдуть, будь ласка, попрохайте у них, щоб подарували мені дубків десятка зо два на сволоки до нової хати. Скажіть, що, мовляв, Вартоломей так старається, так старається!.. Як вони тепер до вас палають, то все задля вас зроблять!

    С о ф і я. А як я не зумію випрохати?

    Варфоломей. Хто, ви? Як ви не зумієте, то хто ж у нас зуміє? Управляющий ще в суботу відобрав листа, що пан мають от-от прибути, на мою думку, вони не сьогодня, то завтра вранці прибудуть.

    Софія. Хотіла б я поїхати їм назустріч.

    Варфоломей. Невже? От ловко ви придумали! їдьте, їй-богу, їдьте!.. Ондечки якраз коні запрягають, котрі ідуть на підставу панові, зараз і їдьте. Не забудьте ж про дубки... Скажіть: так Бартоломей старається, так старається!

    Софія. Так я поїду. (Іде до конюшні.)

    Варфоломей. Стійте, не так! Давайте руку!

    Софія дає.

    І другу. (Хутко цілує їй руки.) Ось як треба! Софія (вирива руки). Що це ви, дядьку, з якої речі?.. Не треба!

    Варфоломей. А я кажу, що треба. Скажете, що я не почитую вас? Я цілую ручку тілько панові нашому, попові та попаді, як і бухветчик наш, а я, як бачите, ще й вам. Ну й краса ж ви, прямо мальована-писана!

    Софія. Годі вам улещатись.

    Варфоломей. Глядіть же, попрохайте за дубки. Скажіть: так Вартоломей старається, так старається... Софія. Скажу-скажу! (Пішла.)

    Варфоломей. Як придивився я до неї гарненько, так вона зовсім виходить дівка хвасониста!.. Мовляв, хоч кому оскомину зіб'є!..

    ЯВА 13

    Яків і Варфоломей.

    Яків. Слухай ти, котолупе! Навіщо ото ти Степанового хлопчину, Хведьку, так одшмагав, що аж кров позакипала?

    Вар оломей. За діло. Єжели когда загадано тобі яку службу, так ти сповняй її по всій хворменній правилі.

    Яків. І тобі не гріх отак знущатись?

    Варфоломей. Ти мені не піп і не дяк, то й не тобі я сповідатимусь.

    Яків. Воно ж дитя ще. А коли б твого хлопця так сполосувати?

    Варфоломей. Чого ти оце уїдаєшся? Яків. Так списав, що й присісти хлопець не може.

    Варфоломей. Нехай телят не пуска в шкоду. Я к і в. Не один же він пасе — їх там аж троє. Так тим двом нічого, а все на одному окошилось?

    Варфоломей. Мені ніколи розбирати, хто з них більш винен, я відшмагав того, на котрого моя думка впала; той винен, котрого першого моє око постерегло.

    Яків. Але ж пан не дозволив тобі так катувать?

    Варфоломей. А ти спитай пана, як приїде, чи дозволив.

    Яків. І спитаю!

    Варфоломей. Спитай-спитай! Може, звелять мені списати отой опит на твоїй спині.

    Яків. Нехай звелять, не первина.

    Варфоломей. Ох, і постараюсь же я списать, я вже добре насталив на тебе зуби!

    Яків. Гей, Вартоломею, людоїде! Забруднив ти душу твою кривдою великою, схаменись, чоловіче, бо буде тобі лихо!

    Варфоломей. Що ти мене полохаєш? Що ти почав мені акахвисти читать? Геть!..

    Яків. Ховатимеш ти колись від людей очі!..

    Варфоломей. Я панський наказ сповняю по всій хворменній правилі! Ти мене волею полохаєш? Не буде волі! Та скоріш у мене на долоні волосся виросте!

    Яків. Згадаю я тобі тоді всі смуги, котрі ти позначив на моїм тіш, вони у мене всі перелічені й закарбовані, поставлю я їх тобі перед очима, як свічки!

    Варфоломей. Мені на все оте, що ти белькочеш, наплювать! От ірод, причепився. І коли ти, сатано, дійдеш до розуму?

    Яків. Як до такого, як у тебе, то не варто і доходити!.. Варфоломей. Який же у мене розум? Яків. Базарний!

    Варфоломей. Мели, бісе, чорт тебе второпа... Та другий би на твоєму місці, бувши таким майстром, що і чоботи пошиєш, і ботики, та ще трохи й грамоти утнеш, так він он як старався б догодити панові... Скілько разів і пан казали: "Коли б Яшка не п'янствував, то я його озолотив би!"

    Яків. Нехай би тебе пан озолотив хоч до пупа, а далі посеребрив — ловкий вийшов би болван!

    Варфоломей. Сам ти болван! Правдивий сатана, ідол!.. Тьфу! (Пішов.)

    Яків. Як земля тілько держить отакого гаспида? (Пішов у другий бік.)

    ЯВА 14

    Юрко (ідучи з хоромів). Сердешна Орися, як тінь!.. Каже, щоб я швидше ішов з села, а куди я піду? Волів би я краще загинути тут, біля неї!.. Та куди ж мені прямувать? Цілком заморочений я!..

    Діброва (у вікні). Юрку, я тебе жду! Юрко. Га? Хто мене?.. А, це ви, Петро Петрович? (Пішов у домок.)

    ЯВА 15

    Варфоломей (виходе з людської з полумиском і ложкою). Оце так галушечки. Тут, либонь, їстиметься ще смачніш, ніж у хаті; тут, сказать, і воздухи, і не в'їдаються мухи. (їсть.) Улітку ніколи не з'їси до пуття в хаті, а надворі краще їсться. (їсть.) Чи далеко ж то Сонька зустріне пана? Коли б випрохала у пана дубки. Куховарко! А всип мені ще.

    ЯВА 16

    Мокрина (виходе з людської). Невже ще їстимете? П'ятий полумисок? (Пішла.)

    Варфоломей. Хто багато робе, той багато і їсть. Всип-всип. А юшка яка смачна, що аж ложку хочеться облизать. Ба, таки й оближу. (Лиже ложку.)

    ЯВА 17

    Яків, Варфоломей, потім Прохор.

    Яків. Ти мистець і ложки лизать, а я думав, що тілько тарілки.

    Варфоломей. Чого приліз? Дай, ради Бога, хоч поїсти до пуття.

    Яків. А хіба мені не треба вечеряти? Тріскай-тріскай!..

    Прохор (подає Варфоломеєві пляшку). Пожалуйте.

    Варфоломей. Справний ти, Прохоре! Тебе б тілько за горілкою й посилать. .

    Прохор. Ге, що ви думаєте? Горілка це найкращий кінь, без батога везе!..

    Варфоломей (випив). На ж і тобі чарку. (Дає.)

    Прохор. Горілиця-мучениця! (Випив.) Нестеметна живиця, так все всередині й зворушила. (Почина їсти.)

    Варфоломей (до Якова), Може, й тебе почастувать?

    (Продовження на наступній сторінці)