Перепічка. Кого я тим зневажу, кого? Панії наші знають все, їх нічим не здивуєш; панночки ж настілько наївні, що нічого не знають; а у тебе, як і в других, на кого тут не гляну, є своя Василина, а у іншого дві або й три!.. Тілько ви ховаєтесь з своїми, а я не ховаюсь. Не знаю, що чесніш? Слухайте, господа дворяне, тверезі — не п'яні! Хоч я і під чаркою, одначе не настілько, щоб забутись, хто я і де я!.. Ви, може, сподіваєтесь від мене дебошу чи скандалу? Я знаю, де можна дебоширить, а де й зась!.. Дозвольте мені вам низенько уклонитись і попрохати пробачення. Оце біля мене моя Василина, моя кріпосна, моя... Пани й панії добре знають, хто вона мені, а панночкам не треба знати... А все ж я їй не дозволю сісти в вашім присут-ствії: дисципліна, субординація і мордобитіє!.. Я хочу Василину просвітити нащот музики, бо вона у мене дурна, як вівця; вона тілько і чула, як чередник грає на зубовій дудці "метелицю", а свинар на виграні "чоботи"...
ЯВА 15 Підгайний і Орися.
Підгайний (веде Орисю Під руку). Не соромся, доню, і покажи гостям, що отець не даром об тобі клопотався... (Підводе до фортепіано.)
Орися. Я не соромлюсь... а тілько задля чого це? Підгайний. Я так того хочу!
Орися. Хіба? (Глянула на Василину.) Ах, яка ж чудова українська одежа! А сорочка як гарно вишита!.. (Підходе до Василини.) Хто вам так гарно вишивав?
Василии а. Я сама...
Перепічка (Василини) Ручку, ручку швидш панні поцілуй!
Василина (лове руку). Подозвольте...
Орися. Ні за що на світі. Так поцілуємся. (Цілується з Василиною і потім іде до фортепіано.)
Перепічка (до Завойка). Бачив?..
Завойко (до нього). Така і її мати була.
Підгайний. Заграй же нам, Орисю, ми хочемо слухати. (Сіда.)
Орися розгорта ноти і гра щось класичне, гості все більш сходяться і сідають. Всі слухають спершу тихо, а потім починають потиху гомоніти.
Помпеєнко (до сина). Та коли ж вона гратиме? Юнкер. Вона ж вже грає. По має єн к о. Чорт батька зна що бринькає! Завойко. Коли б заграла Варшавського марша3, а це щось!..
Шкорупський. Стоїло зоставатись, щоб отаку нісенітницю слухати?..
Дерев*янка. Музика для слуха вразумительна і назі-дательна!..
Орися скінчила, починаються оплески.
Юнкер. Папенька, плещіть-бо! Помпеєнко. Хіба треба? (Плеще.) Шкорупський (плеще). А може, воно й справді щось путяще?..
Завойко. А все-таки нема нічого кращого, як Варшавський марш або "Ой не ходи, Грицю!.." 4. (Плеще.)
Перепічка (до Василини). Ну, як тобі?
Василина. На мені чогось усе тіло терпне, неначе я на небі...
Підгайний. Гей, покличте сюди капельмейстера і Юрка. Шкорупський. А це ще що буде? Шкорупська. Та мовчи-бо!
Завойко. У, Юрко здорово гра Варшавського марша або "Кармалюка" 5.
Помпеєнко. Послухаєм ще Юрка.
Шкорупський. А після Юрка, може, увійде свинар та заграє: "Свиня в ріпі, поросята в моркві..." (Регоче.)
Шкорупська. Тай невгомонний же ти!
ЯВА 16
Капельмейстер і Юрко з скрипкою.
Підгайний. Ну, Петро Петрович, похвастайте нам вашим учеником!
Діброва (кланяючись панам). О, з гордістю скажу, що маю ким похвастати. (До Юрка.) Уклонись панам.
Юрко кланяється.
Панна (з квіточкою). Який красавець!
Буба. Кріпак — і така імпозантна фигура!..
Кіка. Йому пристав би гусарський мундир!..6 Ментік, доломан, чікчірі!..
Діброва (підводе Юрка до фортепіано). Панно Орисю! Колись, як ви ще були моєю ученицею, я постеріг у вас талант музикальний і не помилився. Дозвольте доручити вашій ласці ось другий талант.
Орися (ня дивлячись на Юрка). Чи не про нього мені татко говорили?
Діброва. Певно, про нього... Проакомпаніруйте йому серенаду Шуберта 7. (Розклада поти на пюпітрі.) Уклонись, Юрку, панночці.
Юрко кланяється.
Орися (глянула на Юрка). Ти... давно граєш?.. Як твоє імня? (Набік.) Ах, що за очі!..
Юрко (глянув на неї і затремтів). Давно граю?..
Діброва. Хіба ти не розумієш, про віщо тебе питають? Панночка питають, чи давно ти на скрипці граєш і як твоє імня. Кажи: чотири роки як граю, а імня — Юрко.
Юрко. Ходім звідси, ходім...
Діброва. Ц-с! (Тихо йому.) Ти ошалів, чи що?...
Юрко. У мене щось голова... в очах... Тікаймо!..
Діброва (йому). Опам'ятайся! (До панни.) Засоромився бідний хлопець зовсім. Промовте до нього слово, щоб він набрався смілості. (До Юрка.) Опам'ятайся...
Орися. Не соромся, Юрку... Ну, прилагодься, зараз гратимем... Чого ти такий?
Юрко. Я не знаю... Не втямлю нічого...
Орися. Заспокойся. Ну, почнемо?
Юрко. Почнемо. Грають. Юрко чим далі все більш забувається і віддається цілком музиці. Всі навкруги затихають.
Помпеєнко (тихо). Хоч і не розумію, так почуваю!..
Дерев'янка (декламує).
О ты, что в горести напрасной На Бога ропщешь, человек!..
Кіка. Скільки експресії!.. Яка техніка!.. Шкорупський. Тепер вже і я не шкодую, що зостався. Перепічка. Чого ти, Василино, плачеш? Годі, не сором мене!..
Василина. Не можу!.. Ніби мати мене докоряє, ніби батько клене!.. (Вибігла.)
Панна (з квіточкою). Яка розкішна і чудова душа у Шуберта.
З а в о й ко. Чорт його батька зна! Либонь, це ще краще від Варшавського марша!
Оплески.
Підгайний /підійшов до Діброви і стиска йому руку, а Юрка хлопа по плечу). Браво-браво!.. Діброва (до Юрка). Кланяйся! Юрко. Кому?
Діброва. Кланяйся панам. Ти таки очмарів...
Тим часом панни підійшли до Орисі і вітають її. Юрко. Швидш ходім... душно!..
Підгайний (до гостей). Прошу всіх в сад, там чека нас чай і кофе.
Гості розходяться.
Шкорупський (до жінки). Ніколи не сподівався, щоб у мужика така чулість була!..
Пішли.
Юнкер. Зостанемось, папенька, на вечер? Певно, і ввечері гратимуть?
Помпеєнко. От і кажи після цього, що у скрипці нема язика.
Пішли.
Перепічка (до Завойка). Василина, як корова, реве, та й у мене оказались очі на мокрім місці!..
Пішли.
Діброва. Отепер і ми ходім.
Орися (до Юрка). ЯКИЙ, у тебе дужий і слухняний смичок!.. Честь вам, Петро Петрович! Честь і слава!..
Юрко. Так вже, певно, ніколи не заграю!..
Діброва. Він сьогодня якийсь непритомний!.. Візьми ж ноти. (Пішов.)
Орися. Кажеш, не заграєш вже так? Чому ж то?
Юрко. Не заграю!
Орися. Чого ти такий?..
Юрко (глянув їй в вічі). А ви навіщо такі?
Орися. Яка ж я?
Юрко. Не вмію вимовить...
Орися (дає ноти). Візьми оці ноти, передивись,— увечері гратимем.
Юрко. Так вже ніколи не заграю! (Бере ноти.)
Орися. Через що ж то?
Юрко. Ніколи-ніколи!.. (Пішов хитаючись.)
Завіса.
ДІЯ ДРУГА
Через рік. Збоку невеличкий домок, вкритий гонтою, з ґанком, з трьома вікнами; з другого боку, на другім плану, людська кухня; на останнім плану задній фасад панських хоромів з балконом і терасою. Навкруги дому сад, далі село, далі перелісочки і поле. Надвечір.
ЯВА 1
Репиха і Орися виходять крадькома з хоромів до саду.
Орися. Оглянься навкруги, щоб не постерегли. Репиха. Не бійтесь, нема нікого. Дитина там, у саду,— ніхто не побачить.
Орися. Ну, ходім вже!
Репиха. Досю треба задобрити, щоб держала язика за зубами... Ондечки і вона... (До Досі.) Ну?
ЯВА 2 Ті ж і Д о с я.
До ся (іде з саду). Не видно нікого. Репиха (до Орисі). Ходімте ж мерщій!.. Орися. Досю! Ти вмієш держати язика на припоні?.. Мовчатимеш, то й тобі краще буде. Дося. Про віщо?
Репиха і Орися пішли в сад.
Куди це вони пішли? Яка ж це болість у панночки, що бабу Репиху кликали? (Оглядається.) А може, вже?.... Панночка велять мені держать язика на припоні... Ой, щось це недаром! Ану, піду за ними назирці. (Пішла в сад.)
ЯВА З
Варфоломей і три х л о п ц і ідуть від воріт.
Варфоломей. Я ж скілько разів наказував вам, щоб не спали?.. Бач, яку правилу собі взяли!
Два хлопці. Ми, дяденька, їй-богу, не спали! То гедз розполохав телят, вони й побігли в горох!..
Варфоломей. Який гедз? Гедз тілько у спасівку січе скотину. Ось я вам задам гедза!..
Два хлопці. Єй-богу, дяденька, ми не спали!
Варфоломей. Ходім, ходім до конюшні!..
Два хлопці. їй-богу, дяденька, ми не винні!
Варфоломей. А хто ж винен? Хто, питаю, винен? (До третього.) А ти чого мовчиш?
3-й хлопець (Федька). А що я казатиму? Все одно битимете!
Варфоломей. І битиму, тебе битиму!.. Федька. Та мене ж... Варфоломей. Бо ти й винен. Федька. Та я ж.
Два хлопці. Авжеж, він! Ми йому кажемо: "Давай, Хведька, навернемо телят на стерні, щоб в горох не вперлись..." А він каже: "Чорт його побери, горох, хіба він людський, він панський!.."
Федька. Цебто я отакечки казав?
Варфоломей. Ах ти, харцизе! То ти так?
Два хлопці. Він, дяденька, вас лаяв, ще так погано Лаяв: у батька-матір!.. і казав на вас: барило!
Федька. Я казав?
Два хлопці. Та ти ж. Каже: "Вартоломей-Кутломей!" Це у них, дяденька, є така собака коштрюбата, Кутломейом дражнять...
Варфоломей. Так ти такий, сучий сину! Федька. Коли вірите їм, так бийте мене!.. Два хлопці. А не казав ти, що дяденька кат, парло, котолуп?
Варфоломей (вхопив Федьку за вухо). Ах ти ж, чортів вилупку! Я ж тобі заразом покажу і ката, і парла, і кутломея!.. (Повів до конюшні.)
ЯВА 4
(Продовження на наступній сторінці)