«Свіччине весілля» Іван Кочерга — сторінка 18

Та живі ми! До помсти, до будови
Нам не потрібні шати осяйні.
Кіптявою укриті ми і потом,
В буденних свитах кинемось на бій,
А переможем — знову до роботи...
І ось тоді засвітим огник твій.
І свічка ця, що ти життям купила,
Крізь дикий терн та бурю пронесла,
Що ми огнем повстання запалили,
Хай світить нам привітна і ясна.
Прощай, голубко!
(Ніжно цілує її в уста).
А тепер на приступ!
До помсти всі! До волі! До борні
На честь її по цілому геть місту
Засвітимо весільні ми огні!
Кидається з піднятим мечем у глибину, всі за ним.
Завіса.
1930