С к р я г а. Та вже ж не дивився, коли панів били.
Д у б р о в с ь к и й. Я гадаю, панове, що нічого його допитувати про інші його ексцеси та злі вчинки. Пане Пшепюрковський!
Пшепюрковський наближається до стола.
Д у б р о в с ь к и й. В той день, як ви затримали цих музик, ви робили трус навколо, по хуторах?
П ш е п ю р к о в с ь к и й. Так, ясновельможний пане, робив.
Д у б р о в с ь к и й. Чи не затримали ви яких-небудь спільників цих лотрів?
П ш е п ю р к о в с ь к и й. Аякже, вельможний пане, навіть забили одного різуна, що збирався втекти за кордон. О, в мене на гайдамаків жадливе око, пане суддя. В мене такий звичай: бий сороку і ворону — доб'єшся і до ясного сокола.
Д у б р о в с ь к и й. Ви плутаєте, пане товаришу, — той козак, що ви забили, проживає на тім боці. А чого це у вас голова зав'язана, пане?
П ш е п ю р к о в с ь к и й. Це шляхетні рани, пане суддя, що я одержав у бою з цими розбійниками й лотрами, не жалкуючи життя для блага короля і Речі Посполитої.
Д у б р о в с ь к и й. І багато, крім вас, одержало рани?
П ш е п ю р к о в с ь к и й. Ще сім, пане суддя, — два капрали, два шерегових і три жовніри.
Д у б р о в с ь к и й. (нібито не знає). То якою ж зброєю заподіяно панові ті рани?
П ш е п ю р к о в с ь к и й. (збентежений, з досадою). Адже ж пан знає, що бандурою...
Д у б р о в с ь к и й. Не дуже ж шляхетні ті рани, коли один музика міг переколошкати бандурою двадцять польських жовнірів — цілу під'яздову команду. (Гнівно). А що ж було б, коли б вас почали лупити ще цимбалами або якби у Скряги була шабля замість бандури...
С к р я г а (підіймає руку в захваті). О, якби, півтора лиха.
П ш е п ю р ко в с ь к и й. (наївно). То коли б пан бачив, яка то бандура... справжня сатана — тридцять струн, всі мідні.
Д у б р о в с ь к и й. І всі заграли на панській голові — добра, мабуть, була музика! Сідайте.
Пшепюрковський виходить, весь червоний.
Д у б р о в с ь к и й. Прокіп Скряга, що маєш сказати в останньому слові?
С к р я г а. Не вмію я говорити, пане суддя, і шкода, що ніколи немає в мене того, що мені в той час потрібно, півтора лиха. Якби була в мене в корчмі шабля, то не бачили б ви мене тут, вельможний пане, а коли б тут у мене була бандура, то заспівав би я вам про Хмельницького або Перебийноса, що засіяли Україну лядськими костями. Але не співати мені більше на цьому світі,— тільки не загине наша пісня — ще заспіває її вільний народ український.
Д у б р о в с ь к и й. Пане возний, одведіть злочинців і введіть Лук'яна Ілька.
Вартові виводять Скрягу і Шенчика в середні двері і зараз же вводять Ілька, що становиться на місці підсудних.
Д у б р о в с ь к и й. Лук'ян Ілько, чи продовжуєш ти стверджувати, що цього (показує) наперстка дала тобі панночка, яку ти нібито вирятував в Яблунцях під час грабування гайдамаками замку пана Калиновича?
І л ь к о. Так, ясновельможний пане.
Д у б р о в с ь к и й. Значить, ти признаєшся, що був укупі з різунами, що грабували цей замок?
І л ь к о. (помовчавши). Так, я був у цьому загоні музикою.
Д у б р о в с ь к и й. (суворо). А ти знаєш, які великі кривди і шкоди вчинили гайдамаки в цьому замку? Ти знаєш, що не тільки все пограбували і зруйнували — золото, перли і шати коштовні, — але, не дбаючи про страх божий, майже двадцять чоловіка забили і на смерть замордували, шляхетних жінок зґвалтували. Важко ж повірити, що ти вийшов з чистими руками з цього кривавого пекла.
І л ь к о. Я був музикою, вельможний пане, а коли б хотів убивати або ґвалтувати, то не вирятував би од товаришів тієї панночки.
Д у б р о в с ь к и й. І ти міг би пізнати цю панночку?
І л ь к о. (палко). Я пізнав би її серед тисячі дівчат. Приведіть сюди тисячу красунь і поставте їх рядом, я підійду й одразу пізнаю ту, що дала мені наперсток тієї незабутньої ночі.
Д у б р о в с ь к и й. Це ще не доказ: ти міг її бачити там, коли хто-небудь інший рятував її від гайдамаків — шляхетний рицар, а не різун, як ти. Чи знаєш ти, як її ім'я?
І л ь к о. Так, знаю. Гельця. Але хто вона і якого роду — не знаю, та й не думав про це, коли ніс її, тремтячу й непритомну, при світлі пожежі серед руйнування й крику.
Д у б р о в с ь к и й. Пане возний, одведіть його поки в кордегардію. (Ілька виводять у середні двері). Попросіть графиню Брагінську.
ІV
У залі напружена увага.
Возний іде в двері праворуч, і через хвилину входить графиня Брагінська, бліда й схвильована, але спокійна на вигляд. Вона зупиняється недалеко від стола.
Д у б р о в с ь к и й. Графиня Брагінська, чи знайомий вам цей наперсток?
Б р а г і н с ь к а (ще наближається до стола). Так —це мій наперсток.
Д у б р о в с ь к и й. Коли так, то розкажіть судові, кому ви його віддали.
Б р а г і н с ь к а (починає розказувати спочатку тихо й нерішучо, а далі все більш переконливо і натхненно. Обстанова суду, урочистість моменту і загальна увага надають її словам виразності закінченої промови). Тієї жахливої ночі я сиділа одна в своїй кімнаті, роздягаючись перед сном. Золотий наперсток залишився на пальці, бо перед тим я гаптувала кошулю... Зненацька страшенний ґвалт залунав по замку і захитав його стіни... галас, тупіт, стрільба розлагалися з усіх боків. Мов безумна, вихопилася я з світлиці і побігла в парк... Але в ту ж мить двоє чи троє гайдамаків схопили мене на руки і понесли в темряву ночі... (Не може продовжувати від хвилювання). Даремно я билася в їхніх руках і кликала на порятунок. Звідусіль чула стогони і крики... і крізь гілля дерев червоніла висока заграва. І враз, коли я вже втратила надію і майже була непритомна, з'явився невідомий рицар. Одним могучим ударом уразив він лотрів і вихопив мене з їхніх рук. Обгорнувши своєю кереєю, одніс він мене в сусіднє село і залишив там у безпеці... І перше ніж зайнялася зоря, він зник так само несподівано, як і з'явився. І тільки, прощаючись, спитав моє ім'я на спомин. Три речі дала я тоді йому на спомин — цей наперсток, моє ім'я... і... (зупиняється, дуже тихо) і мій поцілунок, бо нічого більше не було в мене в той час. Але вся моя душа належить цьому рицареві з тієї пори, — і йому досить тільки прийти, щоб повести мене за собою, куди він схоче.
Довга пауза.
Д у б р о в с ь к и й. Графиня Брагінська, чи знає цей рицар, хто ви і якого роду?
Б р а г і н с ь к а. Ні, тільки хрещене ім'я сказала я йому в той час.
Д у б р о в с ь к и й. Графиня Брагінська, чи припускаєте ви думку, щоб ваш збавитель міг оддати кому-небудь ваш наперсток?
Б р а г і н с ь к а (палко). Ні. Мій рицар віддав би цей наперсток тільки разом із життям.
Д у б р о в с ь к и й. Графиня Брагінська, обмірковуйте ваші слова. Багато золотих мрій роїться в дівочому серці, але грубе й жорстоке життя, і не так, як у мріях, складаються його шляхи. Пам'ятайте, що ваші слова кидають смертну тінь на іншу людину.
Б р а г і н с ь к а (гордо). Я знаю, що кажу.
Д у б р о в с ь к и й (суворо). Графиня Брагінська, чому ви такі певні, що тільки рицарем міг бути ваш збавитель? Темної ночі, смертельно злякана, майже непритомна, бачили ви цього чоловіка. Хіба не міг це бути один з гайдамаків? Знов нагадую вам — не змішуйте дівочих мрій з грубим, але правдивим життям.
Б р а г і н с ь к а (обурена, гордо). Я не хочу навіть відповідати на цю образу.
Д у б р о в с ь к и й (усміхнувшись). Це ваше право. Пане возний, введіть злочинця.
V
Брагінська залишається стояти біля стола, трохи відступивши, поклавши руки на спинку крісла.
Знов відчиняються середні двері, увіходить Ілько. Брагінська скрикує і робить невільний рух до Ілька.
І л ь к о. Гельця!
На обличчі графині тяжка, болісна боротьба. Радість змінюється жахом, розчаруванням і нарешті огидою. Не витримавши, вона закриває лице руками.
Д у б р о в с ь к и й. Графиня Брагінська, знаєте ви цього чоловіка?
Б р а г і н с ь к а (ступає крок до Ілька, очі її широко розкриті, руки стискують серце. Вона шепче, мов непритомна). Хлоп... Гайдамака... (Голосно, рішуче). Ні! Ні! Я не знаю цього чоловіка!
Вона стоїть скам'яніла, вхопившись за спинку крісла.
Д у б р о в с ь к и й (до Ілька). Лук'ян Ілько, чим віддячила тобі панночка, крім цього наперстка?
Р у ж и н с ь к и й (підводиться, обурений). Я протестую проти цього запитання! Це глум з шляхетної панни!
Д у б р о в с ь к и й (суворо). Граф Ружинський, ви не маєте тут ніякого голосу! Я примушу вас шанувати суд. Лук'ян Ілько, відповідай.
І л ь к о. Вона... вона... (Вагається). Вона поцілувала мене.
Загальний рух.
Б р а г і н с ь к а (відразу почервоніла, кричить істерично). Хлопа! Ні... Ні... Не його, не його, ні! (Падає в крісло і здригається від істеричних ридань). Який глум... який сором, роздягли, намучили... перед всіма.
Р у ж и н с ь к и й підходить до неї, дає їй склянку води, заспокоює і щось шепче.
Д у б р о в с ь к и й. Графиня Брагінська, ще останнє питання. Ще раз обдумайте ваші слова, чи знаєте ви цього чоловіка? Я не можу примусити вас присягнути, але не забувайте, що коли він дійсно врятував вас у ту ніч, то це єдине, що може дарувати йому горло, бо, вказуючи на вас, він бере на себе вину за всі ексцеси і злочинства тієї ночі.
Л а б е н ц ь к и й. Я протестую проти цього запитання. Це натиск на сумління свідка.
Б р а г і н с ь к а (підводиться, рішуче). Ні. Я не знаю цього чоловіка. (Падає в крісло).
(Продовження на наступній сторінці)