Хтось Г. П. Даценко, що р. 1886 — 89 служив у війську в Орську, (людина, очевидно, малоосвічена, бо у його Новопетровський форт на Аральському морі!) каже, що він на власні очі бачив в Орському архіві лист тієї присяги, підписаний після слова "аминь" так: "Рядовой Тарас Григорьев сын Шевченко": але ж д. Даценко "не пригадав собі ні року, ні місяця, ні дня, які визначені на тому листі" 609. До речі сказати, що д. Даценко примітив, що в архіві нема вже паперів урядових з тих, що належать до Шевченка. Даценко чув, що все, що було цікавого про Шевченка, "взято вже з архіва (не відомо ким) і одіслано до Петербурга". Є і друга звістка, що папери про Шевченка з Орського архіву викрала "одна интеллигентная личность, успевшая эти документы выгодно эксплоатировать" 610.
Слідчий Чигир на опиті притьмом питав Шевченка: "Чи то твої твори-вірші, одібрані у тебе? Якого року і місяця і де ти їх писав? Хто був при тому, як ти їх писав або виявляв, що то твої вірші? Коли, де, при кому ти робив оті малюнки олівцем, що у тебе взяли при ревізії?"
Тарас відповів на се: "Вірші "Свячена вода" — твір Олександри Псьолівни, дістав я їх в Орську р. 1847 при листі, на який не відповідав. Вірші і пісні мовою українською не мої твори, а пісні народні. Я позаписував їх р. 1846 на Волині, Подоллі і по Київщині, вони були вже в "III отделении" і звідтіль мені їх вернули. Більшість малюнків, одібраних у мене, я робив р. 1846 на Україні, а деякі на Аральському морі по наказу Бутакова".
Насамкінець опиту Шевченко додав, як він розумів заборону йому писати: "Я розумів, що мені заборонено писати тільки твори, недозволені законом, тому-то р. 1847 і писав я до начальника штабу корпуса жандарів (до Дубельта), просячи дозволу малювати портрети й пейзажі. Оце й доводить, що я не гадав, що мені заборонено писати і листи до кревних і до знайомих" 611.
609 Киев[ская] ст[арина]. — 1893. — Кн. II. — С. 257 — 263.
610 Кам[ско]-Волж[ский] край. — 1897. — № 307.
611 Киев[ская] стар[ина]. — 1896. — Кн. II. — С. 145. [Тарас Шевченко: Документи... — С. 218].
Певна річ, і цар Микола, і Орлов, і Дубельт — так само розуміли заборону писати; та інак-/312/ше її і не можна розуміти, бо в конфірмації виразно іде річ тільки про "сочинения" (твори), а не про листи. Значить, річ очевидна, що Обручов, наказуючи 24 липня р. 1850 заборону Шевченкові писати листи без цензури його й іншого начальства, зробив се безправно і надужив своєї власті тільки тому, що Шевченкові, як жовніру, годі було скаржитися. Але ж суд історії не може лишити без догани таке, цілком непотрібне надужиття.
Чигир, скінчивши слідство, подав його 5 липня до Обру чова, а Шевченка лишив в арешті. Тим часом шеф жан дарів Орлов повідомив військового міністра, що, розслідив ши одібрані у Шевченка папери, він переконався, що "сей жовнір винен тим, що, не вважаючи на царську заборону, дозволив собі писати і малювати і часом носив цивільну одежу. Ні в віршах, ні в малюнках, які одібрані у його, нема нічого злочинного, тільки в деяких малюнках є сцени "неблагопристойні", так само і в тих листах до його різних людей, що одібрано у його, опріч листа Сергія Левицького, висловлено саме тільки дружнє почуття і бажання клопотатися про пільгу задля долі Шевченка. Взагалі, Шевченкові папери не показують, щоб він тримався колишнього "образа мыслей" або щоб писав чи малював "пасквілі ".
Бачимо, що Орлов начебто й по-людськи виводив Шевченка: і очевидна річ, що коли за Шевченком нема жодної вини політичної, опріч, в найгіршому разі, зрушення дисципліни, так ні за що й карати його. Такої думки був і Орлов і писав далі: "Коли слідство, яке зробило військове начальство, нічого іншого не виявить, дак досить з Шевченка й того, що він висидів в арешті, тільки треба строго впевнити йому, щоб він ні в якому разі не відважувався зрушати царську волю — себто заборону писати і малювати, а начальству треба згадати, щоб пильно доглядало за тим".
До такої думки Орлова пристав і цар і, затверджуючи її власною рукою, додав: "В тому, що Шевченко ходив в цивільній одежі, більш виноваті Шевченкові начальники, треба, щоб їх за те покарано".
Оце повідомлення Орлова дежурний генерал головного штабу генерал Ігнатьєв переказав 30 червня Обручову.
Таким чином, до Обручова майже разом прийшли і слідство, зроблене Чигирем, і повідомлення Ігнатьєва. З першого йому видно було, що жодної нової провинності за Шевченком Чигир не вистежив. Значить, відповідно не тільки /313/ справедливості й закону, але й царської волі, годилося Шевченка випустити швидше на волю і на тому покласти край його справі. Чоловік просидів вже в казематі більш трьох місяців: хіба сього мало за те, що в хаті замість шинелі ходив у жупанині?
XIV
Так ні ж! Обручов не підліг ні під логіку, ні під справед ливість, ні під закон! Знати, що останні слова царської резолюції зачепили його самолюбство! З-за якогось там "рядового" Шевченка, та ще політичного "злочинця", цар зганьбив підручних Обручову Шевченкових начальників; тим самим він, хоч і не просто, а натяканням зробив догану і йому, генералу Обручову. В серці його прокинулося щось похоже на почуття помсти. Замість того щоб відповідно царській резолюції випустити Шевченка на волю і не зв’язувати з волею останнього рахунки і кари начальникам за недогляд, Обручов, лишивши Шевченка в неволі, в казематі, примірковав собі усе лихо за "недогляд" звернути на голову майора Мєшкова і 21 липня написав до міністра військового, що "провиною того, що Шевченко, вийшовши з Орська в експедицію Бутакова, листувався і малював на Аральському морі карти і види, було те, що коли Шевченка переписано з 5 в 4 батальйон, дак начальник першого Мєшков не повідомив в Раїм начальника останнього про царську конфірмацію р. 1847 над Шевченком. Але ж додав все-таки Обручов: Шевченко малював види і карти задля уряду, бо вони потрібні були Бутакову, і Шевченка він — Обручов — тримає і триматиме в арешті, доки не прийде відповідь його, міністра, на оце останнє доношення 613.
612 Киев[ская] ст[арина]. — 1896. — Кн. II. — С. 147
613 Ibidem. [Тарас Шевченко: Документи... — С. 235 — 237].
По наказу міністра граф Ігнатьєв 9 серпня відповів Обручову, що слідство, зроблене Чигирем, нічого нового не показало задля обвинувачення Шевченка.
Тепер треба було виконати тільки царську резолюцію, що затвердила думку Орлова про те, що Шевченко досить вже покараний; але ж міністр не завважав навіть на те, що після царської резолюції Шевченко, зовсім вже без всякої провини і без всякої потреби, сидить в казематі цілих два місяці, не кажучи вже про те, що до того /314/ просидів 1½ місяця, і , таким чином, та кара, яку і Орлов, і цар признали відповідною, подвоєна. Міністр звелів Обручову, випустивши Шевченка з каземату, переписати його з 5 батальйону в який будь інший, далекий, і, вирядивши його туди, строго наказати начальству, щоб найпильніш доглядало, аби Шевченко не писав і не малював. Опріч того, велів відповідно покарати і тих начальників, що не доглядали за Шевченком, як він ходив в цивільній одежі, і, виряджаючи його в експедицію, не написали до Раїму про заборону Шевченкові писати і малювати 614.
Знати, що й після цього оренбурзьке начальство не вельми хапалося випускати Шевченка з каземату. Трохи не цілий місяць минув від часу наведеного вгорі наказу військового міністра, заким Обручов 5/17 вересня р. 1850 звелів випустити Шевченка з Орського каземату і під вартою ви рядти його до Новопетровського форту; начальникові тієї роти, до якої піде Шевченко в Новопетровському форті, строго наказати, щоб пильно-препильно доглядав за Шевченком сам, як він поводитиметься, а опріч того, і найпаче звеліти добронадійному унтер-офіцеру і єфрейтеру пильно стежити за всіми Шевченковими вчинками, і скоро помітить за ним що-будь таке, що не личить або неслухняність його, дак ту ж годину оповіщали б про те ротного начальника, а останній повинен зараз же подавати доношення до його, Обручова, надписуючи: "секретно, в собственные руки": нарешті, ще раз строго наказати ротному командиру, що найменша поблажливість Шевченкові викличе сувору кару. Цивільну одежу Шевченка, "яко цілком непотрібну йому", Обручов велів продати і гроші за неї віддати Шевченкові.
Але на сьому не скінчилася ще справа "недогляду" за Шевченком: Обручов велів комендантові Орської фортеці Недоборову 615 взяти Шевченка на опит: "Коли саме і до кого він ходив в цивільній одежі?" Шевченко відповів, що, "кватеруючи в домі Герна, дійсно він мав у себе цивільну одежу, носив її тільки у себе в хаті і нікуди в ній з хати не виходив".
614 Ibidem.
615 Недоброво. — Ред.
Хоча супротивне словам Шевченка ні від кого і нічим доведене не було, але ж Обручов велів спитати у підпоручника флотських штурманів Поспєлова (Бутаков, виїздячи з Оренбурга з початку р. 1850 до Петербурга, передав команду Поспєлову), з якої речі він допустив, що Шев-/315/ченко ходив в цивільній одежі? Поспєлов відповів на те, що Бутаков Шевченка йому не передавав; Шевченко при йому не був і потреби в йому не було вже тоді, як Бутаков виїхав.
З формального боку помилка Бутакова була в тому, що, виїздячи, він не сказав, щоб Шевченка, як скінчилася експедиція, вирядити назад до роти, а Поспєлов і скористав з того, бо дійсно на руку було йому сказати так, як він відповів.
(Продовження на наступній сторінці)