В одного з найщиріших Шевченкових приятелів в Оренбурзі К. І. Герна, людини освіченої, гуманної, без краю доброї, у людини, що вельми багацько зробила задля Тараса доброго і лишилася вірною йому довіку, була молода жінка-красуня. До неї лицявся офіцер Ісаєв; вона й собі горнулася до його. Про кохання їх ходила в Оренбурзі поголоска; тайною воно було, як се звичайно буває, тільки задля мужа. Помітив і Шевченко те кохання і спостеріг, що аби Г[ерн] з господи — Ісаєв зараз до його в господу; і доки Герн сидить на службі, доти Ісаєв сидить у його жінки. Трудно, навіть неможливо було Тарасові витерпіти таку наругу над своїм другом; глибоковдячливе серце його обурювалося; він довгий час не тямив, що діяти: чи відкрити своєму другові очі, чи байдуже збочити і не втручатися до сієї інтимної і занадто лоскотливої справи? Мовчати совість не давала йому; та таки ж чи чесно б було дивитися мовчки і не остерегти свого друга, бачучи, що під його стріху підкладають віхоть з вогнем. Нарешті, помітивши раз якось, що ледві Герн вийшов на службу, як до його жінки прийшов Ісаєв, Шевченко сів на фіакра, поїхав до Г[ерна], взяв його і привів його під самі двері того покою, де пані Г[ерн] лицялася з Ісаєвим!.. Не треба розповідати подробиць, що вийшло далі!.. На пані Герн напала істерія, а Ісаєва Г[ерн] з Тарасом випровадили так, як звичайно чоловіки випроводжають таких гостей з своєї господи 597.
597 Киев[ская] стар[ина]. — 1888. — Кн. X. — [С. 17 — 18].
Дорого ж приплатився Шевченко за совісливе заступництво за родинну честь свого друга. На другий день — побитий вчора Ісаєв зробився "патріотом" і подав генералу Обручову донос, що Шевченко, наперекір царському наказу, ходить в цивільній одежі, пише вірші і малює патрети. Коли саме, себто якого дня Ісаєв подав донос — звістки не однакові, як се зараз бачитимемо. Обручов, одержавши донос Ісаєва, опинився, як кажуть, на роздоріжжі і якийсь час не тямив, куди брати. Він, звісно, і сам відав, що Шевченко малює патрети, але відав про те приватно, від своєї жінки; тепер вийшла про те звістка до його, яко до корпусного командира. Офіцер з його корпусу обвинувачував жовніра з того ж корпусу в "політичному злочинстві", в неслухняності проти начальства і проти царя. Знехтовати донос трудно було та й небезпечно ще й через те, що в Обру-/304/чова була опаска, що Ісаєв може послати, а то й послав вже потайний донос анонімний до жандарів, а між шефом жандарів і між Обручовим були недобрі відносини!.. Небезпечно було наряжати зразу звичайне слідство: бо як-не-як, а воно б могло показати, що й з жінки його, Обручова, Шевченко малював патрет!.. Обручов вибрав ніби середину, з якою, може, сподівався, що й кози наїдяться і сіно буде ціле. Він покликав Герна і наказав йому, взявши жандарського офіцера, потрусити Шевченка і зробити ревізію паперів його. Може бути, що він сподівався, що Герн попереду остереже Шевченка і, таким чином, справить ревізію так, що у Шевченка нічого не знайдуть такого, щоб підтримувало донос Ісаєва. Так, мабуть, розумів сю справу і Герн; побачимо, що так він і кермовав нею; та не по його вині не так сталося. Одержавши приказ Обручова, Герн перш за все метнувся до Федора Лазаревського, щоб він остеріг швидше Тараса, що за 1½ години його труситимуть. Але ж Тараса на лихо не було в господі і Лазаревському треба було ужити доброї праці, заким знайшов він поета. По доброму ладу треба було, не гаючи часу, зараз же усі папери, малярські пристрої і цивільну одежу винести куди-небудь з Тарасової світлички; та ні! Збентежені несподіванкою Герн, Лазаревський і Шевченко взялися переглядувати папери та мірковати, що з тих паперів і малюнків знівечити, а що лишити? Знівечивши чималу долю того добра, Тарас нарешті спинився і, запевняючи, що у його нема нічого "предосудительного", не дав більш нічого нівечити, забувши, що є листи у його з непевним змістом, які ліпше було б знівечити, забувши, що малярські пристрої теж річ небезпечна. Правда, щодо останніх, — дак, може, і він, і приятелі його були певні, що в сій справі вивестися легко: скоро Шевченко малював Бутакову аральські види, дак не можна ж було йому не мати фарб, пензлів і т. інше. "Годі! буде! — мовив нарешті Тарас, затуливши рукою листи. — Лишіть хоч що-небудь про інквізиторів; а то вони подумають, що добрі люде й знати мене не хочуть".
Переказую оцю сцену, як її подав проф. Стороженко 598, записавши її, мабуть, не від кого більш, як не від Лазаревського. Мене трохи дивує поблажливість Герна і Лазаревського, найпаче останнього; вже ж не можна було йому не відати, що у Шевченка є і його листи, і не тямити, що хоча в листах його "нет ничего особенного", але вони свідчили,
598 Киев[ская] стар[ина]. — 1888. — Кн. X. — [С. 18]. /305/
що через його руки проходили до Шевченка листи від інших людей, а за те, як потім і сталося, не подякують йому. Справивши ревізію, у Шевченка забрали: 22 листи, між ними сім листів Лизогуба Андрія, писаних 21 жовтня, 31 грудня р. 1847; 7 січня, 7 і 28 лютого, 7 квітня і 45 липня р. 1848; два листи від княжни Рєпніної, листи від Олександри Псьолівни (поетки), від Сергія Левицького, п’ять листів Лазаревського, два від Чернишова, а останні "не відомо від кого". Забрали книжки: Біблію, Євангеліє, О подражанії Христу; дві книжки Шекспірових творів; дві — творів Лермонтова, "Евгений Онегин" Пушкіна і дві книжки "Полного собрания сочинений русских авторов". Взяли дерев’яну скриньку з красками і пензлями, що прислав йому Лизогуб; два портфелі, і там два альбоми з українськими віршами (між ними і "Свячена вода" Псьолівни), з піснями і малюнками олівцем, нарешті, взяли цивільну одежу 599. Шевченко знов опинився в арешті.
Коли саме відбулася оця ревізія і коли саме закинули Шевченка в арешт?
Д. Стороженко каже, що справили її в страстну суботу 600: значить би-то, двадцять другого квітня. (Який безталанний був про Шевченка квітень! нагадаймо, що і вперше арештовано його в квітні!) Але Гаршин з урядових звісток оповідає, що до 12 мая Тарас просидів вже в арешті 15 день. Значить, арештовано його 27 квітня. З сього можна б гадати, що після ревізії Шевченко до 27 квітня, тобто в перші дні Великодніх свят, був на волі; а коли ні, і якщо його арештовано зараз після ревізії, тоді, значить, ревізію справляли 27 квітня. Я більш пристаю до останньої думки; опріч того, що якось аж млосно стає думати, щоб безталанного страдальника закинули в тюрму саме за кілька годин до Великодня, і на се треба б або надзвичайного злочинця, або нелюдського серця у того, хто звелів зараз по ревізії взяти поета в арешт! Маємо у д. Васильєва дословну виписку з доношення Обручова військовому міністру, де сказано: велено було потрусити Шевченка і самого його "впредь содержать под арестом". З другого боку, бачимо, що Обручов 27 квітня дав наказ, щоб Шевченка не посилати вже в експедицію на Мангишлак.
599 Истор[ический] в[естник]. — 1886. — Кн. I. — С. 166 і Кие[вская] ст[арина]. — 1896. — Кн. II. — С. 136. [Тарас Шевченко: Документи... — С. 188, 192 — 193].
600 Киев[ская] ст[арина]. — 1888 — Кн. X — [С. 18].
Нарешті, з кон-/306/струкції оповідання про се д. Васильєва 601 можна гадати, що приказ Обручова про ревізію, сама ревізія, арешт Шевченка і приказ не посилати його в експедицію — все се сталося 27 квітня. Шкода, що д. Васильєв не оголосив дословно обох приказів Обручова.
В усякому разі, річ певна, що 27 квітня р. 1850 Шевченко сидів вже в арешті в Оренбурзі на військовій гавптвахті.
Є ще інша редакція про причину арешту Шевченка. П. Юдін ["Русский архив", 1898, кн. III] розповідає, що Шевченко, живучи у Герна, помітив раз дуже характерну сцену відносин пані Герн до Ісаєва; він змалював ту сцену і, положивши малюнок у себе на столі, забув про його. Герн, обов’язаний би-то підпискою щотижня переглядувати Шевченкові папери, побачив той малюнок. З того вийшла родинна буча. Невідомо, каже Юдіні чи дійсне Ісаєв зробив донос Обручову на Шевченка, але Шевченків малюнок опинився в руках Обручова, котрий страшенно розгнівався на художника і показав покликати його до себе.
— Се ти намалював, к....ія? — спитав Обручов Шевченка, показуючи малюнок.
— Я! — відповів поет.
— Ах ти, сякий-такий! Так ти платиш за хазяйську хліб-сіль! Я тебе заморю в солдатах.
Останні слова Обручов сказав з того приводу, що неза довго перед тим Бутаков прохав його зробити з Шевченка унтер-офіцера. Обручов обіцяв, а тепер пішов назад і велів закинути Шевченка в арешт "на хліб і воду".
601 Киев[ская] ст[арина]. — 1886. — Кн. II. — С. 135.
XII
Річ певна, що ревізія у Шевченка не задовольнила Обручова, і він повернув тоді справу вельми круто проти Шевченка. Він не тільки скасував 27 квітня власний наказ про виряд Шевченка з Вернером на Мангишлак, а звелів вирядити його до Орська; держати там у тюрмі і пильновати, щоб просто ні до Шевченка, ні від його не йшли листи; "Усі такі листи, — додав Обручов в своєму наказі до командира 5 батальйону майора Мєшкова, — повинні приходити попереду до мене на перегляд; а за самим Шевченком, окрім начальників батальйонного і ротного, повинні поглядати ще /307/ добронадійні унтер-офіцер та єфрейтор; вони повинні строго стежити за усіма вчинками рядового Шевченка і коли помітять за ним що-будь "предосудительне", або неслухняність його, так зараз же подавати про те звістку начальникові батальйону, а сей зараз повинен донести мені, надписуючи на пакеті "потайно, і до власних рук" 602.
(Продовження на наступній сторінці)