В невеличкій сім’ї українських письменників, що того часу перебували в Петербурзі, значне місце займала тоді жінка одного з кириломефодіївських братчиків, Опанаса Марковича, що теж кільки років перебував на засланні в Орлі, — Маруся. "Народні оповідання", видані р. 1857 під псевдонімом Марка Вовчка, коло яких чи не більш за підписаного автора працював сам Опанас, зажили Марковичці великої слави. Шевченко раював, читаючії ті оповідання, ще до приїзду в столицю. Перебуваючи в Нижньому Новгороді, він від проїжджого земляка лікаря Малюги довідався, хто пише під псевдонімом Марка Вовчка, і в записках своїх 18 лютого р. 1858 960 помітив: "Яке високе творіння прекрасне оця женщина (Марковичка): треба буде написати до неї і подякувати за радощі, яких надає книжка її натхнення".
959 Чалий, с. 131.
960 Кобзар. — Т. III. — С. 173.
Річ певна, що особисто з Марковичкою Шевченко спізнався або в кінці р. 1858, або з самого початку 1859, бо вже 24 січня 1859 у його вилилися дивно прекрасні, присвячені Марковичці вірші: /472/
Недавно я поза Уралом
Блукав і Господа благав:
Щоб наша правда не пропала,
Щоб наше слово не вмирало.
І виблагав. Господь послав
Тебе нам, кроткого пророка,
І обличителя жестоких
Людей неситих...
Була гутірка, що, спізнавшись з Марковичкою, Шевченко був якийсь час навіть закоханий в ній. Фактичної указки на се ми, досі ніде, ні в чиїх споминках або в листах не помітили і ні з чого не знати, щоб між Шевченком і Тургенєвим було притаєне вороговання за відносини до Марковички. З одного листа Тараса 961 знати тільки, що він з душевним, теплим поважанням поводився з нею і називав її "любою донею". А з переписки Тургенєва відомо, що великий романіст російський був прихильником Марковички і геть несправедливої був думки про її чоловіка Опанаса. Геть пізніш першої знайомості з Шевченком, саме восени р. 1860, Марковичка перебувала в Парижі. Там був і Тургенєв і 12 жовтня писав до одного свого приятеля в Петербург, просячи запомогти Опанасові дістати посаду, кажучи, що "коли Опанас матиме добру платню на посаді, то принаймні не грабоватиме її (своєї жінки)" 962. Але ж, кажу я, щодо Шевченка, так ніде не зустрічав я найменшого натякання на ворожі відносини між ним і Тургенєвим. Можна сказати, що останній до якогось ступня дивився на Шевченка, як кажуть, згори, — такий принаймні тон пробивається деінде в його споминках.
Такий тон, і то де-не-де, почувся мені тільки у Тургенєва, з інших видатніших письменників російських, з якими Шевченко був тоді знайомий, усі поводилися до його з високим поважанням, пильновали трактувати його яко свого сем’янина, а інші були найщирішими приятелями його. Бачимо, що, коли 40 чоловіка письменників російських спорудили 10 березіля р. 1859 обід на честь актора Мартинова, вони запросили до свого гурту і Шевченка 963.
961 Правда. — 1875. — [№ 14]. — С. 574. [Лист Т. Г. Шевченка до М. О. Маркович 25 трав. 1860 р.].
962 В[естник] Европы. — 1885. — Кн. III. — С. 36.
963 Русск[ая] стар[ина]. — 1890. — [Кн.] X. — С. 155.
Бачимо знов, що твори його пильновали перекладати і друковати в журналах російських поети Курочкін, Мей, Гербель і інші, а Іван Аксаков хотів у своєму виданню /473/ "Парус" друковати в оригіналі Шевченкові твори. Епізод запросин Шевченка до участі в "Парусі" дуже цікавий Сучасним українським письменникам варто зауважити на його і дещо з його замітити. Тим-то я і спинюся трохи біля його.
В пресі російській, здавалося, починало тоді дніти: повстав був незвичайний рух мислі і видавання нових журналів. Слов’янофіли на чолі з Іваном Аксаковим не вдовольнилися вже своєю московською "Русскою беседою" і заходилися видавати в Москві новий свій тижневий орган "Парус" під редакторством Івана Аксакова. Одному з головних робітників "Р[усской] беседы", Михайлові Максимовичу, доручено було запросити до "Паруса" Шевченка, Куліша і ін. українських письменників. У Максимовича з Кулішем тоді саме трафилися недобрі відносини, через що він вдався безпосередньо тільки до Шевченка, просячи його покликати до "Паруса" і Куліша. 15 листопада Максимович, між іншим, писав до Шевченка: "Аксаков притьмом просить, щоб йому (можна було) надруковати в "Парусі" ті твої вірші (Вечір, Пустка і інші), що лишив ти задля "Бесіди", і коли книжка твоя "Кобзарь" не вийде до нового року, так чи не можна інших твоїх віршів наділити йому задля першого числа "Паруса"?
Не відаємо власних слів Шевченка, якими він відписав до Максимовича, але маємо в сій справі Кулішів лист 964, такий цікавий і великоважний, що не можемо не навести його цілком. От що Куліш написав до Шевченка 965:
964 Йдеться про лист П. Куліша до Т. Шевченка, написаний орієнтовно близько 22 листопада 1858 р.
965 Чалий, с. 136.
"Дивуюся я, не надивуюся: чого б мені плисти з своїми віршами по суші під "Парусом"? Хіба я Олег, нехай Біг криє, абощо! "Парус" у своєму універсалі перелічив усі народності, тільки забув про нашу, бо ми, бач, дуже однакові, близькі родичі: як наш батько горів, так їх (батько) грівся. Не годиться мені давати свої вірші під "Парус" і того ради, що його надуває чоловік, котрий вступавсь за князя, любителя хлости. А вже коли в Москві даватимуть хлосту, то даватимуть її і на Україні. Ще цар Микола постановив в своїх артикулах, щоб москалів (жовнірів) з українців карати більш соромом і карати словами або розумно вимовляти, а не сікти різками. От се й знак, що наш народ вийшов уже з того росту, щоб їсти березову кашу, /474/ а хазяїн "Паруса", маючи нашу народність ні за що, думає, що "для хахлов усякий закон бряде". Оці золоті слова Куліша і нині не стратили своєї великої ваги задля українців, що охоче і притьмом біжать працювати під чужими "парусами"; шкода тільки, що сам Куліш зрушив свій символ і плавав під парусом "Русского обозрения".
Шевченко зрозумів велику правду Кулішевих слів і яко великий патріот і наскрізь щирий син України згодився з ними і написав про те до Максимовича. Одначе останній, замість того щоб і самому стати на грунті інтересів України, почав велюгати і писав до Тараса: "Дурний би лоцман був, коли б не забажав і не запрохав такого, як ти, споружаючи свого дуба чи паруса. А що він (Аксаков) не доглядів був посадити і нас, то се не зовсім гарно, але і не так вже погано, щоб зовсім цуратися доброго чоловіка. Недоглядня дуже була і його оборона того вельможного, що збрехнув погане слово про березову кашу. Мені так же, як і тобі, прийшлось воно дуже не по нутру. А коли б ти бачив, як розходився був старий Щепкін, так і Господи! Ти знаєш ще: те вельможне княжа само зроду нікому не давало ні одної ложки березової каші, мабуть, зроду воно не бачило, як і годують єю, хоч і наварило такого кулішу, що, як кажуть у нас, "крупина за крупиною ганяється з дубиною". А тепер воно, як баранча між вовками, і само було задумало завити по-вовчому, та схаменулося. І кому на віку не траплялося помилитися то в слові, то в ділі. От хоч би й наш гарячий Куліш! Ну та Господь з ним! і з тим вельможним, і з лоцманом! щасти їм Боже на все добре, бо всі вони хочуть добре і рвуться на добро, кожен по-свойому його розуміючи" . В тому ж таки листі Максимович згадує про якусь цікаву і досі не з’ясовану пригоду, що "якийсь паливода навіжений за границею напакостив Тарасові". З дальших слів знати, що "пакость" та дотикалась до Тарасових віршів, бо Максимович пише далі: "Твоя збірка вийшла б і з-під тутешньої цензури, нехай би сам шеф жандарів процензорував з своїми многоокими архиянголами. Не все ж у тебе таке, що не можна пропустити. Більша половина такого, що й ваш {петербурзький) гасило Мацкевич (цензор) і московський Безпомикін підпишуть: "печатать дозволяється". Ну з таких і нехай буде тепер нова збірка, а що у тебе є такого, що скаче, те нехай вилежиться, наче добрий льон".
966 Ibidem. — С. 137. [Лист М. О. Максимовича від 1 груд. 1858 р.] [Листи до Т. Г. Шевченка. — С. 150 — 152]. /475/
XI
(Продовження на наступній сторінці)