Під кватиру Шевченкові дали в Академії дві світлички: одну задля спання і задля кабінету в антресолях, другу під нею, опостінь з церквою. В останній була у його робітня художника. Обидві світлички були маленькі і вельми тісні і вузькі, найпаче робітня з одним вікном 925. Тут був і стіл з книжками та з естампами, мольберт, проста канапка, два зовсім вже простих дзиглики! Убога ширма (параван) відгороджувала в хаті двері. Жодної оздоби в світлиці не було... Шевченко працював тут яко художник, сидячи звичайно під вікном. З робітні виходили маленькі двері, що узенькими, тісними сходами вели на антресолі, в кабінет поета. Се була низенька, невеличка, теж з одним вікном світличка. В кутку "кабінету" з правого боку стояв стіл, на йому Шевченко звичайно писав. Далі стояло ліжко з убогою постелею, на ліжку лежав кожух. В ногах ліжка стояв другий, зовсім простий стіл, на йому графин з водою та убогий прибор до пиття чаю, під столом — рукомийник. Ні на вікнах, ні на стінах оздоби і тут не було; жив поет, як кажуть, наче в поході, про жодний комфорт не дбав він 926.
Чимало людей освічених заходило до Шевченка, але сам тільки Микешин 927 спостеріг в кватирі його бруд і велику неохайність і розповідає, що поет рідко коли прибирав свою світличку. На столі, каже він, валялися у його слоїки з їдкими квасами, неминуче потрібними при роботі офортів, а біля них українське намисто і свиняче сало. Прибирати в світличці Тарас не забороняв би то свойому слузі тільки в ті "торжественні" дні, коли ждав до себе Олдріджа.
922 Вест[ник] Евр[опы]. — 1883. — [Кн.] VIII. — С. 838.
923 Кобзарь. — 1895. — Т. III.
924 Истор[ический] вестн[ик]. — 1896. — Кн. VI. — С. 898.
925 Киев[ская] стар[ина]. — 1889. — Кн. II. — С. 731.
926 Русская речь. — 1861. — №№ 19 — 20. — Кобзарь. — 1876. Споминки Полонского.
927 Кобзарь. — 1876. — Споминки Микешина. У Чалого див. с. 132. /460/
Тоді слуга причепурював і постіль, що завжди стояла неприбраною: на їй валялася відлога, пучки барвінку, сухої рути та інших степових квіток з України. Слуга, прибираючи в світлиці, злорадно викидав квітки ті геть з хати. Виходить із слів Микешина, що Тарас не дбав би то зовсім, щоб у хаті у його було чисто, охайно, чепурно. Але я сьому зовсім не йму віри. Перейшовши усе життя Шевченка, я запевнився, що він, навпаки тому, що каже Микешин, був чистюк, людина чепурна, любив охайність і в себе, і в других. Та коли б дійсно був той бруд і неохайність, то не можна ж гадати, ніби з інших Шевченкових провідачів, що заходили до його не "в торжественні" дні, а в звичайні й несподівано, ніхто не помітив того бруду і нехлюйства. Вже хто-хто, а такий незвичайно великий чистюк, як Костомарів, не проминув би на се звернути увагу і згадав би в своїх споминках. Отже, ні він, ні Полонський, ні Тургенєв, ні Жемчужников, ні хто інший про неохайність та бруд у Шевченковій кватері ні словом не споминають, а К. Ф. Юнге в листі до мене пише, що в кватері Шевченка в Академії жодного бруду або неохайності не було. Служив йому один з сторожів Академії, вельми добродушний старик, котрий чепурив кімнатки хоч і не так, як би се було під доглядом жіночого ока, але щодня прибирав так, що ніяка неохайність не кидалася в вічі. Шевченко любив чистоту і все красиве, зграбне, і неминучий нелад життя бурлацького, нежонатої людини був про його вельми тяжким". Звернув би увагу на бруд, коли б він був, така перейнятлива людина, як син Н. Б. Суханової. Останній кілька разів на тиждень приходив до Шевченка вчитися малювати, і ми в споминках Бориса Гавриловича 928 читаємо супротилежне тому, про що просторікує небіжчик Микешин.
"Мені, — каже Суханов, — вельми прикро було читати, що Микешин про Шевченкову робітню розповідає, немов про який свинушник. Студія Тараса Григоровича і спальня його в антресолях не були interier’ом голландського Minherra, але ж не було там і того гайна, про яке розповідає Микешин. Хто бував у студії художника, та ще убогого, той відає, який там звичайно гармидер, що виходить з самої роботи".
928 Киев[ская] стар[ина]. — 1885. — Кн. II. — С. 252. /461/
VII
Перебравшись на власну кватеру в Академію, Шевченко пильно, загарливо, як властиво його палкій натурі, взявся до праці над офортами, і кожен вдатний відбиток надавав йому радісного захвату 929.
Гравюра вимагала праці сталої, упертої, посидячої. З початку червня траплялося, що гості-провідачі, і запросини на обіди, і різні вечерки відривали художника від праці. Але небавом більшість знайомих пороз’їздилася літувати, хто на села, на хутори, хто за границю, і Тарас почав так пильно працювати коло гравюри, що, мабуть, віддаючи їй увесь час, покинув далі писати і свій журнал щоденний, закінчивши його властиво ще 19 мая, після чого до журналу він вдався тільки раз єдиний, записавши 13 липня прекрасні свої вірші "Сон" ("На панщині пшеницю жала"). Спинивши свій щоденний журнал, Шевченко позбавив і своїх біографів найдорогоціннішого і певного матеріалу життєписного, через що за час з червня р. 1858 матеріал наш знов убожіє. "Запрягтись в роботу, як той щирий віл, я, — писав Шевченко до Щепкіна, — сплю на етюдах, з натурного класу не виходжу. Так ніколи, так ніколи, що часу нема написати і невеликої цидулки" 930.
929 Юнге К. Воспоминание о Шевченко. — Вестн[ик] Евр[опы]. — 1883. — Кн. VIII. — [С. 837 — 842].
930 Основа. — 1861. — Кн. 3. — С. 16.
Хоча Шевченко працював і коло іншої, опріч гравюри, малярської штуки, але гравюра найбільш його заохочувала і найбільш брала у його часу.
Ми вже трохи знаємо, які спонукання кермовали його взятися до гравюри. Признаючи себе невидатним живописцем і до заслання, він тямив, що 10 літ заслання і непрактиковання в живопису лиходійно вплинули на його талант. Тим-то ще в Новопетровському він прирадив собі, вернувшись до Петербурга, взятися до гравюри, попрацювати коло неї два роки, а потім, перебравшись на Україну, взятися робити гравюри акватинтою. Не самі тільки особисті інтереси матеріальні тягли його до гравюри: кермовала ним ще інша високоблагородна думка громадська, патріотична. Він відав, що велика сила прекрасних творів живопису приступна тільки богатирям, а гравюру, яко річ дешеву, можна ширити і в масі. Опріч гравюр з великих творів живопису, він гадав з часом пустити в світ і гравюри з влас-/462/ного твору "Притча про блудного сына", припасовуючи її до сучасних норовів людських 931. Була у його думка гравіровати і пускати в масу малюнки з історії і побиту України. Початок сього він потроху зробив колись у своїй "Живописній Україні" 932. Взявшись до роботи коло гравюри, наш художник, очевидно, інтересовався великим в офорті і живопису авторитетом — Рембрандтом 933. Працями його за той час були п’ять гравюр з Рембрандта: "Виноградарі", "Сцена в купецькій конторі" і ін. До того ж часу належать його офорти: "Дві українки", "Одаліска", "Голівка", "Українець-прочанин", "Розхристана женщина, що спить, тримаючи в роті папіроску" і власний портрет його 934. Опріч гравюри, Шевченко малював олівцем, сепією, акварелею і олійними красками. Сюжети на свої малюнки він брав переважно з історії й з сучасного йому побиту України. Напр., великий малюнок сепією "Дніпрові русалки", "Хмельницький перед кримським ханом", "Смерть Хмельницького", "Смерть Мазепи". До сього ж часу належить багацько ескізів його з життя казарменого і з природи закаспійських степів 935.
Б. Г. Суханов пам’ятає, що на замовлення Кочубея Тарас малював олійними красками портрет з того Кочубея, що зробив царю Петру донос на Мазепу. Збираючись малювати той портрет, художник наш, взявши раз с собою Суханова (тоді ще підлітка), пішов з ним в якусь величезну академічну комору і довго-предовго рився там між всякою старовиною, шукаючи якийсь портрет з якогось гетьмана, потрібний йому на те, щоб вірно зробити убрання на Кочубею. Нарешті знайшов портрет якогось старого чубатого пана, охрестив його "Мазепою" і поволік у студію. Художники, що провідували Шевченка тоді, як він малював Кочубея, в один голос хвалили його роботу, а він вельми з того радів і оце, було, підійде до свого Кочубея і почне прикладувати до його різні прізвища, хоч і лайливі, але ніжні 936.
931 Кобзарь. — 1895. — Т. III.
932 Рус[ская старина]. — 1883. — Кн. IX. — С. 639 — [640].
933 Истор[ический] вестн[ик]. — 1896. — [Кн. 6]. — С. 899.
934 Ibidem. — С. 901.
935 Ibidem. — С. 900.
936 Киев[ская] ст[арина]. — 1885. — Кн. II. — С. 233 — 234. — [Х, № 35].
З малюнків сепією д. Суханов пригадує "Турка" з одаліскою біля його; на другому малюнку були дніпрові русалки, що тягли на дно річки молодого козака; козак чомусь недобре виходив, і Тарас Григорович кілька разів змивав /463/ його, називаючи "бісовою дитиною". Натурником задля козака доводилось бути Суханову кілька разів. Мусив він лежати на канапці, спустивши руки й ногу, часом в позі доволі трудній. Приходячи учитися до Шевченка, д. Суханову ні разу не траплялося стрівати у його натурниць. З сього знати, як обережно пікловався наш художник про свого молодого учня. Ми зараз побачимо, що до його при ходили натурниці задля русалок, але він беріг свого учня, щоб в молоде серце до його ні на єдину хвилину не залетіла яка-будь недобра думка, дивлячись на натурницю!
(Продовження на наступній сторінці)