Кому немає місця в раю, той мусить бути в пеклі. Отже, всі згадані в коментованій строфі — там. І розташування церковного кліру в строфі — нижче духовенство всупереч ієрархії стоїть над вищим — мас свою фольклорну основу. В фольклорі європейських народів, зокрема німецькому, відоме оповідання про монаха в пеклі, який стоїть у вогняному котлі на голові єпископа і завдяки цьому терпить менші муки. Іван франко подав українську паралель до цього оповідання, записану ним в рідному селі Нагуевичах: "Селянин по смерті стрічає свого священика в пеклі. "Єгомость, а ви що тут робите?" — запитав він. "Мовчи, дурню! — відповів піп. — Я тут на біскуповій голові стою" (Франко І. Зібр. творів: У 50 т. — К., 1983. — Т. 39. — С. 70).
123. Навіжені — тут у значенні: юродиві, божі люди.
Біг дасть — так відмовляли старцеві у милостині.
124. А послі вбгались і в оклад — оклад — грошовий податок на людей з непривілейованих станів, які мали нерухому власність. Вбгалися в оклад тут у значенні: вийшли в люди.
Се що проценту не лупили — не брали процента за позичені гроші.
125. Бувають військові, значкові, І сотники, і бунчукові — перелічуються звання, які надавалися українській старшині за полкового устрою.
Військовий товариш — звання, які у XVIII ст. гетьман присвоював козакам за заслуги на війні (дорівнювало сотникові).
Значковий товариш — козацьке звання, надавалося, починаючи з другої половини XVII ст. Значкові вважалися охоронцями полкового прапора та сотенних хоругов. Пізніше це звання надавалося синам полкової старшини.
Бунчуковий товариш — помічник генерального бунчужного, який на війні беріг і захищав бунчук — військову регалію гетьмана. Бунчукові товариші становили верхівку української старшини, були підлеглі тільки самому гетьманові.
Тут люде всякого завіту — завіг — тут у значенні: звичай, успадкований з давніх часів.
126. "Він божої. — сказала. — крові" — предок Анхіза, родоначальник троянців Дардан, був сином громовержця Юпітера.
128. Побіг старий не просто — боком — Анхіза, за те, що похвалився інтимним зв’язком з богинею Венерою, розгніваний Юпітер ударив громом, після чого той став кульгати на одну ногу.
129. Не смів мертвця поціловать — зразок тонкої і вірної передачі І. Котляревським усіх нюансів народної психології. В українських народних звичаях і віруваннях покійні батьки вороже настроєні до своїх живих дітей. Вони переслідують і намагаються згубити свою дитину, що попадає між мертвих, особливо ту, що дуже побивається за ними. Відомі народні легенди про мерця-матір, яка ганяється за дочкою, щоб розірвати її; дочка, втікаючи, скидає частинами свій одяг і поки мрець рве його на шматочки, встигає сховатися в домівці. Інколи дочку від матері рятує покійна хрещена. Відома легенда про мерця-парубка, який переслідує дівчину, що дуже побивалася за ним. В цих легендах відбилися засади народного світогляду, спрямовані на збереження і примноження людського роду. Живий про живе дбає.
131. Вечорниці — див. коментар: III, 8.
Ворон — гра з циклу весняних вуличних ігор для дівчат. У фольклорі світло, вогонь — життя, рух; темрява, морок — смерть, тому чорний ворон символізує горе, смерть.
Весільних пісеньок співали — вихід дівчини на вечорниці означає, що вже почалося її дівування і вона може виходити заміж.
Співали тут і колядок — різдвяні свята — найліпша пора для вечорниць і досвіток. Різдвяні обряди переплітаються з іграми та розвагами молоді на вечорницях (наприклад, вечорниці в перший день різдва в п’єсі Тараса Шевченка "Назар Стодоля" та в повісті Миколи Гоголя "Ніч перед різдвом"). Треба розрізняти колядки і коляди. Колядки мають обов’язково тільки світський зміст, коляди присвячені духовно-релігійним темам ("Ой сів Христос вечеряти" та ін.). Тому в пеклі співали саме колядки, а ні в якому разі не коляди.
Палили клоччя, ворожили — клоччя — грубе волокно, одержане як відхід під час обробки волокон конопель або льону. Непридатне для прядива волокно знаходило всіляке застосування в побуті, в тому числі й ворожінні. Це відбилося в казках, легендах, переказах.
По спині лещатами били — лещата — дві зв’язані палиці, між якими затискується якийсь предмет.
Лещатами називають лозини, з яких плететься тин. Ймовірно, саме в такому значенні це слово вжите в "Енеїді". Можливо, йдеться про різновид гри в "джгута", коли одному закривають очі і б’ють по закладеній на спину руці (долонею, джгутом, лозиною з тину і под.; див. коментар: І, 37).
132. Джерегелі — коси, дрібно заплетені й викладені вінком на голові.
Вегері — танець, ніби угорського походження. Скакати вегері — танцювати навприсідки; У "Словнику" П. Білецького-Носенка зазначено: вегері — те саме, що й танець гайдук (див. коментар: І, ЗО) (Білецький-Носенко П. Словник української мови. — К., 1966. — С. 92).
Тісна баба — дитяча, молодіжна гра; дві кількісно рівні групи сідають на лавці і починають тиснути одна на другу. Витіснена група вважається переможеною.
У хатніх вікон підслухали — в день святого Андрія (ЗО листопада за ст. ст.) або перший день різдва дівчата гадали, чи вийдуть цього року заміж. Один із способів: увечері дівчина йде підслухувати під сусідські вікна. Як почує, що хтось комусь у хаті скаже: "Іди!" — то вийде, а коли почує слова, зміст яких зводиться до "сиди на місці!", — то не вийде.
Ходили в північ по пусткам — у народній творчості відомо немало легенд про страшні, закляті місця, які людям слід обминати, — пустки (див. коментар: III, 27). Ці місця пов’язані з діями "нечистої сили": чортів, відьом, з якоюсь страшною подією, убивством. Слухання таких історій справляє особливе враження у відповідній ситуації. Вечорниці в довгі осінні та зимові ночі були найкращим місцем для слухання всіх тих страшних історій в дусі гоголівського "Вія" чи "Мертвецького великодня" Г. Квітки-Основ’яненка. Улюблений час "нечистої сили" — з півночі до третіх півнів. Знаходилися сміливці, що зголошувалися сходити опівночі на страшне чи то закляте місце, билися об заклад. Інші, бувало, чинили перешкоди, страхали сміливців. У другому акті п’єси Т. Шевченка "Назар Стодоля" (дія відбувається у XVII ст.) зображені вечорниці. Серед інших епізодів зустрічаємо тут і ходіння "в північ по пусткам". Ключниця сотника Хоми Кичатого, козир-дівка Стеха похваляється сходити в стару корчму за селом, яку "і днем люди хрестячись обходять, а вночі ніхто не посміє". Складається умова за всіма правилами: Стеха, коли не дотримає слова, ставить "піввідра слив’янки, три куски сала і паляницю", друга сторона — "музикантів на всю", тобто на весь вечір. Щоб повірили, Стеха мусить принести цеглинку, або кахлю з груби, або що хоче, тільки з корчми.
До свічки ложечки палили — мабуть, йдеться про звичай топити віск у черепку, ложці. Розтоплений віск виливають на воду. Якщо, охолонувши, він нагадуватиме весільний вінець, то дівчина скоро вийде заміж.
Або жмурились по куткам — гра в піжмурки: всі ховаються, один шукає.
134. Ухо прехихе — невживане зараз, означає гостроту і жвавість. (Гоголь Н. В. Полн. собр. соч. — М., 1952. — Т. 9. — С. 500).
Хвистка, порскенька — швидка, дуже жвава.
136. Які на Костянтина рвала — за народними віруваннями, трави, які мають чудодійну, цілющу силу; їх слід рвати в Костянтинів день (21 травня за ст. ст.).
І те гніздо, що ремез клав — ремез своє мистецьки зроблене гніздо-кошіль підвішує на очереті або на дереві над водою. Воно фігурувало в народних обрядах, ворожіннях. Ремезовим гніздом підкурювали хворих, у деяких місцевостях і худобу, бджіл, риболовні снасті. Бувало, гніздо ремеза тримали в хаті як талісман.
Васильки — народна назва шавлії гайової (Salvia nemoposa) та близьких до неї видів (волошок, щириці). Васильки входять постійним мотивом до українського національного орнаменту. Настій з василькових квітів здавна використовується в народній медицині.
Папороть (Роlypodiophyta) — збірна назва дуже численного виду трав. Деякі папороті застосовуються в народній медицині.
Шавлія (Salvia) — поширена на Україні трава з великими пахучими квітами. Деякі її види використовуються в народній медицині.
Петрів батіг, цикорій (Сісhorium intybus) — трава з довгими стеблами і потовщеним коренем. Має лікувальні властивості, з кореня цикорію і зараз добувають лікувальні препарати. Згідно з легендою, цією травою апостол Петро відганяв дітей, які знущалися з Ісуса Христа, коли той піднімався з хрестом на Голгофу, звідки й походить народна назва.
Конвалія (Соnvallarіа) — багаторічна трав’яниста рослина. Настій з квіток конвалії здавна застосовується як ліки при серцевих хворобах. На Україні росте один вид — конвалія травнева.
Любисток (Levisticum) — ароматна трав’яниста рослина. Корінь і листя використовуються в народній медицині.
Просерень (Scillа) — підсніжник, пролісок.
Чебрець (Thymus) — степова трава з повзучими стеблами, цвіте дрібними лілувато-рожевими, інколи білими квітами, має лікувальні властивості.
І все се налила водою Погожею, непочатою — зілля для зцілення від хвороб, для ворожіння треба було варити у свіжій воді з криниці, з якої в той день ще ніхто її не брав. Ставили зілля на вогонь з відповідними ритуальними замовляннями.
139. Покіль не будуть ціловати Ноги чиєїсь постола — віщий голос заглядає далеко вперед у грядущі віки. Заснована Енеєм Римська держава стоятиме до того часу, поки язичество не впаде під натиском нової релігії — християнства — і на її місці виникне Священна Римська імперія під зверхністю папи. Гумористичне обігруеться відомий вираз: "Цілувати пантофлю папи".
ЧАСТИНА ЧЕТВЕРТА
1. Зразок жартівливої словесної гри, так званої "тарабарщини", її можна розшифрувати приблизно так:
Як три дні без борщу посидиш,
(Продовження на наступній сторінці)