18. Троянці наші чуприндирі — чуприндирі — ті, що носили довгий чуб, оселедці. Були неодмінною прикметою запорізького козацтва. Зникли після ліквідації Запорізької Січі у 1775 р. разом з останніми представниками низового козацтва.
Ташоватись, ташуватись — розташовуватися, розміщатися.
19. Троянці прибули на призначене богами місце для заснування Риму в одну з областей Середньої Італії — Лацію, володіння царя Латина, сина бога поля Фавна і німфи Маріки (в Котляревського — Мерика).
Носили латані галанці — галанці — штани з голландського сукна, які звичайно носили слуги українського панства, зокрема козачки; вузькі панталони (К.).
А в кітьки крашанками грали — йдеться про поширений звичай грати на Великдень у крашанки. Грали навбитки, тобто стукалися крашанками з гострого кінця. Той, чиє яйце лишиться цілим, забирає надбите яйце партнера собі.
Гра навбитки — своєрідне мистецтво. Треба було вміти взяти яйце так, щоб удар прийшовся якраз по центру, де шкаралущу найважче розбити, добре стиснути його в руці, але щоб не роздавити, бити з рівною силою з того й другого боку — хто б’є по нерухомій крашанці, має більше шансів виграти. Багато важило уміння вибрати для гри яйце з міцною шкаралущею. Бувало, йшли на хитрощі: робили з обох кінців яйця — гострого і тупого — непомітні проколи голкою, видували білок і жовток, а потім заливали всередину розтоплений віск. Таке яйце звалося вощанкою, його звичайне яйце розбити не могло. Тому грати вощанкою вважали недозволеним прийомом. А взагалі в такій грі в межах правил йшли на всілякі хитрощі, інколи найнесподіваніші.
В кітьки — варіація гри крашанками: котити по землі. Оскільки саме вона названа в Котляревського, є підстава вважати, що в ті часи була популярнішою від гри навбитки. Тут цей вислів вжито у значенні: хитрили один перед другим, щоб своє тільки показати і з рук не випустити, а — чуже забрати.
20. Фавн (у римлян) — бог лісів, полів і лук, покровитель стад і пастухів.
21. Дочка була зальотна птиця — тут у значенні: незвичайна, виняткових достоїнств.
В образі Лависі змальований народний ідеал дівчини. Першими названі найголовніші з народного погляду достоїнства: чепуруха, проворна, тобто роботяща, а вже потім — гарна. Далі йде повніше змалювання зовнішності і вдачі. Бурлескне обігрування тут відсутнє зовсім. Лавися в 21 — 22-й строфах дуже нагадує Наталку Полтавку з однойменної п’єси І. Котляревського.
Приступна, добра, не спесива — порівняй у п’єсі "Наталка Полтавка":
Ой, я дівчина Полтавка,
А зовуть мене Наталка:
Дівка проста, не красива,
З добрим серцем, не спесива.
Порівняй також з образом української молодиці Дідони (І, 21).
22. Що ваші гречеські ковбаси! — йдеться про ковбаси, що їх виготовляли греки, які жили колоніями на Україні. Особливо відома була колонія в Ніжині, в добу Котляревського вона ще зберігала етнічну відокремленість. Грецькі ковбаси не круглі, а плескуваті, виготовлялися особливим способом. Від греків українці перейняли вміння коптити ковбаси.
Що ваш первак грушевий квас! — квас, на виготовлення якого йшли грушідички.
Завійниця од неї вхопить — завійниця — гострий, пекучий біль у животі.
Що не доспиш петрівськой ночі — Петрівка — середина літа, коли ночі найкоротші. Тягнулася Петрівка з дев’ятого тижня після пасхи до 29 червня (за ст. ст.).
Те по собі я знаю сам — єдине місце в поемі, де І. Котляревський прямо говорить про своє особисте, інтимне. В молоді роки він був дуже закоханий у дівчину, аде одружитися з нею не зміг. Так і прожив усе життя неодруженим.
24. Один був Турн, царьок нешпетний — нешпетний (пол.) — непоганий. У Вергілія Турн — цар італійського племені рутулів, підкореного римлянами. Земля, де жило це плем’я, звалася Лаціум; столиця Ардея. Турн — небіж цариці Амати, дружини Латина.
26. Вся строфа побудована на прислів’ях одного змісту: "Не кажи "гоп!", поки не перескочиш". Одна житейська мудрість, вивірена досвідом поколінь, подається ніби під різними кутами зору, варіюється — з якого боку не глянь, а правда таки лишається правдою. Придивившись ближче, можна вгадати в складі строфи кілька прислів’їв безсумнівно народного походження: "Ніхто не знає, що його чекає", "Не розгледівши броду, не лізь у воду", "Поспішиш — людей насмішиш", "Коли чого в руках не маєш, то не хвалися, що твоє", "Перше в волок подивися, тоді і рибою хвалися". Однак з прислів’ями та приказками в "Енеїді" справа стоїть так, як з піснями в "Наталці Полтавці", — в ряді випадків не можна певно сказати, де пісня народна, а де — автора п’єси.
27. І ждали тілько четверга — тобто чекати слушного дня для такої важливої справи, як сватання. Такими днями вважали вівторок, четвер, суботу. Понеділок, середа, п’ятниця — важкі дні. Олександр Потебня, згадуючи пісню "Я в середу родилася, горе мені, горе", пише: "...Але четвер, здається, легкий день: "Не тепер, так в четвер"; в багатьох місцях сватання починають в четвер або в суботу" (Потебня А. А. О доле и сродньїх с нею существах. — Харьков, 1914. — С. 193.).
29. Капуста шаткована — на відміну від січеної звичайним ножем, ріжеться на тонкі довгі смужки спеціально для цього пристосованим ножем.
М’ясопуст — дні, коли за приписами церкви дозволялося їсти м’ясо. Троянці, поки добралися до царства Латина, настільки вибилися із запасів, що мусили тамувати голод немудрими та малопоживними пісними наїдками, поширеними серед посполитих — бідняків та козацької сіроми. Серед цих наїдків:
Рябко — страва з гречаного борошна і пшона, в назві вгадується іронічний підтекст — для Рябка, мовляв.
Тетеря — страва з розведеного борошна або товчених сухарів.
Саламаха — страва з рідкого гречаного тіста, в піст на олії, а то й просто не засмажена. В складеному Миколою Гоголем словничку до "Енеїди" Котляревського читаємо: "Саламаха — борошно житнє або пшеничне, киплячою водою розведене з додаванням солі і варене доти, поки увариться подібно до густого киселю" (Гоголь Н. В. Полн. собр. соч. — М., 1952. — Т. 9. — С. 499).
30. Носатка — старовинна череп’яна посудина з ручкою і довгим носиком-жолобком. Щось подібне до нинішнього кофейника. Служила також мірою для рідини. Бували носатки місткістю до трьох відер і більше (на зразок античних амфор).
Що деякий і хвіст надув — тут у значенні: помер.
33. Піярська граматка — найпоширеніша шкільна граматика латинської мови в Польщі другої половини XVIII — першої половини XIX ст. Мала також значне поширення на Україні та Білорусії. Для цих регіонів друкувалася в Бердичеві при католицькому монастирі. Назва "піярська" походить від католицького чернечного ордену піарів, члени якого, крім звичайних для ченців обітниць, зобов’язувалися безплатно навчати молодь, звичайно ж, у своєму католицькому дусі. Орден мав свої школи як в Польщі, так і на зайнятих Польщею українських землях.
Полуставець — молитовник з місяцесловом, святці (календарний список християнських "святих" та свят на їхню честь), обов’язкова приналежність тогочасних шкіл. Назва походить від одного з типів старовинного письма — півуставу.
Октоїх (восьмигласник) — книга, в якій містилися церковні співи на весь тиждень, розписані на вісім голосів (лат. осtavа — вісім).
34. Тройчатка — нагай на три кінці.
Субітки — в суботу звичайно школярі повторювали перед дяком-бакаляром все, що вони вивчили протягом тижня. Хто не все знав чи не твердо відповідав, того карали різками. А то й всім підряд давали "пам’ятного". Жила традиція "суботнього дня" довго, мало не до кінця XIX ст.
У 33 — 34-й строфах кількома штрихами дано яскравий малюнок дяківської школи, яка протягом століть існувала на українських землях. Дяк — головна фігура в церковному богослужінні після священика. Таким він залишався і в школі. Читання було тісно пов’язане з церковним співом, що відбилося і в "Енеїді": поряд з граматикою — октоїх. Уже в першій з точно датованих церковних книг — Остромировому євангелії 1057 р. зустрічаємо так звані "знаки возглашенія", які свідчать, що текст призначався для наспівного читання.
38. Клечання — наламане та нарубане з дерев гілля з листям, яким на зелені свята прикрашають хату та двір.
Шпалери — були поширені на Україні уже в XVII ст. Становили собою килими з різних тканин, якими оббивали стіни житла. На шпалери часто наносили сюжетні чи пейзажні малюнки. Шпалери, на полотно яких наносився малюнок фарбами, називали ще колтринами. У XVIII ст. появилися близькі до нинішніх друковані паперові шпалери.
39. Богомаз — іконописець і взагалі живописець, маляр. Слово в народі само по собі не мало негативного забарвлення. В "Салдацькому патреті" Григорія Квітки-Основ’яненка читаємо: "...А у тій слободі щонайлуччі богомази..." (Квітка-Основ’яненко Г. Твори: В 2 т. — К., 1978. — Т. 1. — С. 24).
Ренське (рейнське) — сорт привозного вина.
Курдимон (кардамон) — південна рослина з сімейства імбирних. Насіння з нього служило пряною приправою.
Спуст — міра горілки: троє відер.
Запуст — заговіни, пущення, останній день перед постом, коли готували особливо багатий обід з скоромних (м’ясних або молочних) страв.
З старосвітського хутора до міста їздять не часто. Тому поїздку "за мальованням" використовують і для закупки "розного припаса", до якого входить всього-навсього рейнське й пиво, — напоказ. Всі інші "заморські вина", які питимуть гості Латина, — домашнього виробу. Тут і в подальших строфах щедрим джерелом гумору служать претензії скупого та провінціально відсталого хуторянина Латина на царський, великопанський блиск і пишність.
(Продовження на наступній сторінці)