97. Статут, Литовський статут — кодекс законів Великого князівства Литовського, до складу якого з XIV — до другої половини XVI ст. входили українські землі. "Статут" мав три редакції (1529, 1566, 1588), кожна з яких збільшувала привілеї панства, шляхти і урізувала права селянства. На Україні Литовський статут діяв і за часів Речі Посполитої, і після приєднання Лівобережної, потім Правобережної України до Росії. За царювання Катерини II на українські землі було поширене загальноросійське законодавство. Одначе на практиці Литовський статут діяв до 1840 р. Недарма І. Котляревський пише "наш Статут". Окремі положення Статуту (про "межеві суди") залишалися в силі на землях історичної Гетьманщини — Чернігівщині і Полтавщині — до 1917 р.
І толковав якихсь монадів — монада (від грец. одиниця) — найпростіша неподільна єдність, самосуща духовна субстанція, яка лежить в основі Всесвіту, будь-якого буття. Поняття монади є основним у філософській системі німецького вченого Лейбніца (1646 — 1716), викладеної у його "Монадології", "філософському лексиконі" та інших працях. Філософські ідеї Лейбніца були відомі на Україні.
98. Що з ґудзиками за мундир — з часів Петра І чиновники різних цивільних відомств, в тому числі юристи, носили встановлену форму одягу — мундир. Тому одержати мундир судді, наприклад, значило бути затвердженим на урядовій посаді згідно з "Табелем про ранги". На Україні кінця XVIII ст. доживали віку старі судові установи та посади, пов’язані з полковим устроєм і давніми традиціями самоврядування. За умов витіснення старих судових інституцій і впровадження централізованої судової системи одержати мундир для юриста — значило увійти в нові штати.
Ланцет — хірургічний ніж, гострий з обох боків.
Спермацет — витоплене з мозку кита-кашалота сало, відповідним чином препароване. В медицині застосовується для лікування виразок на шкірі.
99. Фертик — вертун, франт (ферг — стара назва літери Ф — в боки взялася).
100. Це строфа про дворову челядь при панських маєтках, яка заслужено мала в народі лиху славу осередка розбещеності, моральної зіпсованості.
Скороход — слуга, що біг перед панським екіпажем, звільняючи йому дорогу; також гінець, посильний.
І як з кишень платки тягли — в народному побуті хустка мала важливе ритуальне значення (див. також коментар: І, 33). Дівчина дарувала вишиту власноручно хустку тому, кого покохає. Отже, викрадення хустки — не просто жарт, а образа дівочої честі, посягання на її добре ім’я.
101. Які ж дівок охочі бить — йдеться про жінок, які мали служанок, наймичок. Серед них рукоприкладство, знущання з дівчат-кріпачок було звичайним явищем. Пригадаймо повість Марка Вовчка "Інститутка".
104. Закурім — загуляймо.
107. Простонародна, мужицька строфа. В усій "Енеїді" не зустрінемо строфи, до якої б так пасувала ця назва. Суцільний перелік характерних для народного середовища імен, причому більшість — у знижено-зменшувальній формі (не Терентій, а Терешко, не Федір — Федько, не Захар — Харько і т. д.). У добу феодалізму в стосунках між вищими і нижчими станами, а то й у самому простонародному середовищі такі форми імен сприймалися як нормальне явище. Але як випрямляється "сірісінький сіряк" протягом строфи! Перші п’ять рядків (половина строфи) — підкреслено вахлацькі імена, і тільки в п’ятому рядку якось непомітно, на останньому, — перехід до повних, без знижено-зменшувальних суфіксів, імен (після Стецька, Ониська — Опанас). Дальші два рядки — повні, "за паспортом", імена. А заключний рядок зроблено ще на вищому рівні — тут не тільки ім’я, а й прізвище. В давні часи на Україні по-батькові не було звичаю називати. Часто про батька і взагалі про рід, походження говорило прізвище (Петренко — син Петра, Мірошниченко — син мірошника тощо). За іменами стоїть головне, що несла епоха занепаду феодалізму посполитим, сіромі, — емансипація особи, зрівняння селянина з іншими станами.
Тут був Вернигора Мусій — за свідченням сучасників І. Котляревського, житель Полтави, швець, що потонув у Ворсклі.
109. Сивиллі се не показалось — тут у значенні: не сподобалось.
Пахолок — хлопчина.
111. Баба бридка, криворота — перед палацом бога підземного царства Плутона стояла на варті фурія, богиня прокляття, помсти і кари Тезіфона. Вона з наказу судді підземного царства Еака мучила всіх грішників, які не спокутували на землі своїх гріхів. Тезіфону уявляли страшною бабою, оповитою гадюками, на голові в неї замість волосся теж клубочилися гадюки. Коли Еней прибуде в латинську землю, Тезіфона з намови Юнони вселить у серце цариці Амати і рутульського царя Турна ненависть до Енея, що прискорить війну між троянцями й ругульцями.
Клепало, або калатало, стукачка — дерев’яний молоток, яким нічний сторож стукає в дощечку, щоб показати свою присутність.
112. Ремнями драла, мов биків — певне, тут треба розуміти: била їх ремнями (ремінними батогами), як биків.
113. Що в пеклі е суддя Еак — герой старогрецьких міфів, син Зевса, Еак правив островом Егіна. Прославився праведним життям та справедливістю, за що після смерті був призначений богами суддею у підземному царстві.
115. Ні гич — нічого; гариль — маленька порошиночка. Нар.: А не гаріля. Ні цури, ні пилинки (Номис. — С. 39).
Цвяховані стіни — стіни, оббиті гвіздками для міцності й для краси.
Шумиха — сухозлотиця, фальшива позолота.
117. Тютюнкова горілка — настояна на тютюні, через те від неї швидше п’яніють.
Настояную на бодян — бодян — ароматична вічнозелена рослина.
Під челюстями запікану — челюсті — вихід хатньої печі у вигляді арки між припічком і внутрішньою частиною печі. До челюстей зручно досягти рукою, тут можна щось розігрівати, смажити та ін.
І з ганусом, і до калгану — ганусівка — наливка, настояна на анісі (ганусі), трав’янистій ефіроносній рослині. Калганівка — настояна на калгані, корінь якого також використовують для лікування шлункових хвороб.
Шафран, шапран (Сгосus) — у давнину особливо цінна привозна спеція. Має надзвичайно сильний пряний запах, настойкам надає оранжево-червоного кольору.
118. Перелік ласощів, які споживають праведники в раю, починається видами печива, яке звичайно продавали на ярмарках.
Сластьони — пряжені на маслі або олії млинці з пшеничного борошна. Г. Квітка-Основ’яненко в "Салдацькому патреті" в жартівливо-утрируваному тоні малює "сластьонницю з грубкою" у ярмарковому ряду: "...Тільки спитай, на скільки тобі треба сластьоних, так живо підніме пелену та й зніме стару онучу [слово "онуча" тут ужите в первісному значенні — кусок тканини, ганчірка), що нею горщик з тістом накритий, щоб, знаєте, тісто на холоді не простивало, і затим під пеленою у себе держить; от пальці послине, щоб тісто не приставало, то й вщипне тіста, та на сковороду ув олію — аж шкварчить! — та зараз і пряжеть, і подає, а вже на олію не скупиться, бо так з пальців і тече, тільки, знай, обсмоктує" (Квітка-Основ’яненко Г. Твори: В 2 т. — К., 1978. — Т. 1.— С. ЗО).
Стовпці — печиво з гречаного борошна на олії, що формою своєю нагадує перевернутий стаканчик з вузьким денцем, усічений конус. Готувалося в особливих формочках-стаканчиках.
З кав яром буханці — спосіб приготування: "Відварюють яловичину з сіллю, а тим часом вчиняють житні з гречаною мукою млинці, і це подасться разом. Буханці нічим не мастять" (Маркевич. — С. 150— — 15)). Цей спосіб описаний у 50-х роках XIX ст. Неясно, чому страва називається "з кав’яром". У одинадцятитомному тлумачному "Словнику української мови" слово "кав’яр" зафіксовано в значенні "ікра". Можливо, щось пропущене в описі Маркевича. Ікрою, або кав’яром (зараз застаріле), називають також страву з дрібно посічених овочів, грибів. Можливо, яловичину поливали якимось соусом, приправою.
Рогіз (Tuphа) — трав’яниста багаторічна рослина. У молодого рогозу їдять соковиту нижню частину обчищеного стебла.
Паслін (Solanum) — трав’яниста рослина, яка особливо часто зустрічається на пустирях.
Козельці — трав’яниста рослина, яка росте на облогових і цілинних землях. З молодих рослин обчищають і їдять солодкий корінь.
Терен і глід — ягоди.
119. Палаш — холодна зброя; прямий, довгий, гострий з обох боків (з тильного боку до половини) клинок. Був на озброєнні російської армії з початку XVIII ст. до 70-х років XIX ст.
122. У цій строфі названі всі, хто не заслужив раю, кому там не місце. У ній наочно представлена ієрархія державних інституцій, класів, що стояли над народом. Бракує тільки вершини піраміди —— імператора. Державна бюрократія ("чиновні") — — землевласники і промисловці ("грошей скрині повні"), купецтво ("в яких товстий живіт"), вчені ("що з книгами в руках"), армія (але не вся, а "рицарі" — офіцерський корпус, генералітет— до того ж поставлені в один ряд з "розбишаками"). І нарешті основа піраміди — духовенство.
Не ті се, що кричать: "і паки" — слово паки (староруське — знову, ще) було частовживаним у православному богослужінні. Стало загальною кличкою, якою дражнили православне духовенство, обігрувалося в народних пародіях на попів та молитви.
Не ті, що в золотих шапках — золоті шапки — мітри, які носили високопоставлені представники церковної ієрархії, починаючи від єпископа.
(Продовження на наступній сторінці)