Енеїда

Читати онлайн поему Івана Котляревського "Енеїда"

A- A+ A A1 A2 A3

Свинячу голову до хріну

І локшину на переміну,

Потім з підлевою індик;

На закуску куліш і кашу,

Лемішку, зубці, путрю, квашу

І з маком медовий шулик.

28

І кубками пили слив’янку,

Мед, пиво, брагу, сирівець,

Горілку просту і калганку,

Куривсь для духу яловець.

Бандура горлиці бриньчала,

Сопілка зуба затинала,

А дудка грала по балках;

Санжарівки на скрипці грали,

Кругом дівчата танцьовали

В дробушках, в чоботах, в свитках.

29

Сестру Дидона мала Ганну,

Навсправжки дівку хоть куди,

Проворну, чепурну і гарну;

Приходила і ся сюди

В червоній юпочці баєвій,

В запасці гарній фаналевій,

В стьонжках, в намисті і ковтках;

Тут танцьовала викрутасом,

І пред Енеєм вихилясом

Під дудку била третяка.

30

Еней і сам так розходився,

Як на аркані жеребець,

Що трохи не увередився,

Пішовши з Гандзею в танець.

В обох підківки забряжчали,

Жижки од танців задрижали,

Вистрибовавши гоцака.

Еней, матню в кулак прибравши

І не до соли примовлявши,

Садив крутенько гайдука.

31

А послі танців варенухи

По филижанці піднесли;

І молодиці-цокотухи

Тут баляндраси понесли;

Дидона кріпко заюрила,

Горщок з вареною розбила,

До дуру всі тоді пили.

Ввесь день весело прогуляли

І п’яні спати полягали;

Енея ж ледве повели.

32

Еней на піч забрався спати,

Зарився в просо, там і ліг;

А хто схотів, побрів до хати,

А хто в хлівець, а хто під стіг.

А деякі так так хлиснули,

Що де упали — там заснули,

Сопли, харчали і хропли;

А добрі молодці кружали,

Поки аж півні заспівали, —

Що здужали, то все тягли.

33

Дидона рано ісхопилась.

Пила з похмілля сирівець;

А послі гарно нарядилась,

Якби в оренду на танець.

Взяла кораблик бархатовий,

Спідницю і карсет шовковий

І начепила ланцюжок;

Червоні чоботи обула,

Та і запаски не забула,

А в руки з вибійки платок.

34

Еней же, з хмелю як проспався,

Із’їв солоний огірок;

Потім умився і убрався,

Я к парубійка до дівок.

Йому Дидона підослала,

Що од покійника украла,

Штани і пару чобіток;

Сорочку і каптан з китайки,

І шапку, пояс з каламайки,

І чорний шовковий платок.

35

Я к одяглись, то ізійшлися,

З собою стали розмовлять;

Наїлися і принялися,

Щоб по-вчорашньому гулять.

Дидона ж тяжко сподобала

Енея так, що і не знала,

Де дітися і що робить;

Точила всякії баляси

І підпускала разні ляси,

Енею тілько б угодить.

36

Дидона вигадала грище,

Еней щоб веселіший був,

І шоб вертівся з нею ближче,

І лиха щоб свого забув:

Собі очиці зав’язала

І у панаса грати стала,

Енея б тільки уловить;

Еней же зараз догадався,

Коло Дидони терся, м’явся,

Її щоб тілько вдовольнить.

37

Тут всяку всячину іграли,

Хто як і в віщо захотів,

Тут инчі журавля скакали,

А хто од дудочки потів.

І в хрещика і в горю дуба,

Не раз доходило до чуба,

Як загулялися в джгута;

В хлюста, в пари, в візка іграли

І дамки по столу совали;

Чорт мав порожнього кута.

38

Щодень було у них похмілля,

Пилась горілка, як вода;

Щодень бенькети, мов весілля,

Всі п’яні, хоть посуньсь куда.

Енеєві так, як болячці

Або лихій осінній трясці,

Годила пані всякий день.

Були троянці п’яні, ситі,

Кругом обуті і обшиті,

Хоть голі прибрели, як пень.

39

Троянці добре там курили,

Дали приманку всім жінкам,

По вечорницям всі ходили,

Просвітку не було дівкам.

Та й сам Еней, сподар, і паню

Підмовив паритися в баню...

Уже ж було не без гріха!

Бо страх вона його любила,

Аж розум ввесь свій погубила,

А бачся, не була плоха.

40

От так Еней жив у Дидони,

Забув і в Рим щоб мандровать.

Тут не боявся і Юнони,

Пустився все бенькетовать;

Дидону мав він мов за жінку,

Убивши добру в неї грінку,

Мутив, як на селі москаль!

Бо — хрін його не взяв — моторний,

Ласкавий, гарний і проворний,

І гострий, як на бритві сталь.

41

Еней з Дидоною возились,

Я к з оселедцем сірий кіт;

Ганяли, бігали, казились,

Аж лився деколи і піт.

Дидона ж мала раз роботу,

Я к з ним побігла на охоту,

Та грім загнав їх в темний льох...

Лихий їх зна, що там робили,

Було не видно з-за могили,

В льоху ж сиділи тілько вдвох.

42

Не так-то робиться все хутко,

Я к швидко оком ізмигнеш;

Або як казку кажеш прудко,

Пером в папері як писнеш.

Еней в гостях прожив немало, —

Що з голови його пропало,

Куди його Зевес послав.

Він годів зо два там просидів,

А мабуть би, і більш пронидів,

Якби його враг не спіткав.

43

Колись Юпитер ненароком

З Олимпа глянув і на нас;

І кинув в Карфагену оком,

Аж там троянський мартопляс...

Розсердився і розкричався,

Аж цілий світ поколихався;

Енея лаяв на ввесь рот:

"Чи так-то, гадів син, він слуха?

Убрався в патоку, мов муха,

Засів, буцім в болоті чорт.

44

Підіть гінця мені кликніте,

До мене зараз щоб прийшов,

Глядіть же, цупко прикрутіте,

Щоб він в шиньок та не зайшов!

Бо хочу я кудись послати.

Ійон, ійон же, вража мати!

Але Еней наш зледащів

А то Венера все свашкує,

Енеєчка свого муштрує,

Щоб він з ума Дидону звів".

45

Прибіг Меркурій засапавшись,

В три ряди піт з його котив;

Ввесь ремінцями обв’язавшись,

На голову бриль наложив;

На грудях з бляхою ладунка,

А ззаду з сухарями сумка,

В руках нагайський малахай.

В такім наряді влізши в хату,

Сказав: "Готов уже я, тату,

Куда ти хочеш, посилай".

46

"Біжи лиш швидче в Карфагену,-

Зевес гінцеві так сказав, —

І пару розлучи скажену,

Еней Дидону б забував.

Нехай лиш відтіль уплітає

І Рима строїти чухрає, —

А то заліг, мов в грубі пес.

Коли .ж він буде йще гуляти,

То дам йому себе я знати, —

От так сказав, скажи, Зевес".

47

Меркурій низько поклонився,

Перед Зевесом бриль ізняв,

Через поріг перевалився,

До стані швидче тягу дав.

Покинувши із рук нагайку,

Запряг він миттю чортопхайку,

Черкнув із неба, аж курить!

І все кобилок поганяє,

Що оглобельна аж брикає;

Помчали, аж візок скрипить!

48

Еней тогді купався в бразі

І на полу укрившись ліг;

Йому не снилось о приказі,

Як ось Меркурій в хату вбіг!

Смикнув із полу, мов псяюху.

"А що ти робиш, п’єш сивуху? —

Зо всього горла закричав, —

Ану лиш, швидче убирайся,

З Дидоною не женихайся,

Зевес поход тобі сказав!

49

Чи се ж таки до діла робиш,

Що й досі тута загулявсь?

Та швидко і не так задробиш;

Зевес не дурно похвалявсь;

Получиш добру халазію,

Він видавить з тебе олію,

От тілько йще тут побарись.

Гляди ж, сьогодня щоб убрався,

Щоб нищечком відсіль укрався,

Мене удруге не дождись".

50

Еней піджав хвіст, мов собака;

Мов Каїн, затрусивсь увесь;

Із носа потекла кабака:

Уже він знав, який Зевес.

Шатнувся миттю сам із хати

Своїх троянців позбирати;

Зібравши, дав такий приказ:

"Як можна швидче укладайтесь,

Зо всіми клунками збирайтесь,

До моря швендайте якраз!"

51

А сам, вернувшися в будинки,

Своє лахміття позбирав;

Мізерії наклав дві скриньки,

На човен зараз одіслав

І дожидався тілько ночі,

Що як Дидона зімкне очі,

Щоб не прощавшись тягу дать.

Хоть він за нею і журився

І світом цілий день нудився;

Та ба! бач, треба покидать.

52

Дидона зараз одгадала,

Чого сумує пан Еней,

І все на ус собі мотала,

Щоб умудритися і їй;

З-за печі часто виглядала,

Прикинувшись, буцім куняла

І мов вона хотіла спать.

Еней же думав, що вже спала,

І тілько що хотів дать драла,

Аж ось Дидона за чуб хвать.

53

"Постій, прескурвий, вражий сину!

Зо мною перше розплатись;

От задушу, як злу личину!

Ось ну лиш тільки завертись!

От так за хліб, за сіль ти платиш?

Ти всім, привикши насміхатись,

Розпустиш славу по мені!

Нагріла в пазусі гадюку,

(Продовження на наступній сторінці)