— Це чого ходиш з підбитими очима? Хто тебе побив? Членам колгоспу соромно ходити із синіми очима!
Ще в іншому:
— Нащо ти віддав картоплю братові?
— Я тільки з погреба виніс, — виправдувався "батрах".
— А нащо ти віддав?
— Як дощ ішов ... посадити на городі...
— В нього ще город неораний!
— З'ораний.
— Я вчора йшов, то неораний... Як ти будеш із братом усякі махінації робити ... нас не здуриш ...
А то чуєш:
— Ми в вас, як батраки, робимо, що приказуєте...
— А ти вчора прийшов та й хотів зразу приказувати?
— Он другий, теж член, ціле літо пролежав у кімнаті, — натякав "батрак" на "кандидата на попа", — студента Кар-даша, брата одного з членів ради.
II.
Цього дня рада ніяк не може знайти4 притулку, все їй заважають провадити засідання. Втікла аж у сад.
Рада сиділа в саду під великою яблунею, коли підійшов Ригорко Безсмертний. Став, сперся на вила.
— Беріть-но, та ви ще хоч по три гарбі скидайте, бо я вже сімнадцять скинув, то таки втомився.
— Чи ви бачили таке диво? — видивився на Ригорка рільник, Решетило.
— Хто це тебе сюди кликав? Не бачиш, що ми заняті?
— Ти, чоловіче, контрреволюцію тут не розводь, — суворо почав виговорювати Дуб'яга. — Поставили тебе до молотьби, то роби! А маєш щось, то обжалуй на загальних зборах. Там побачимо, який то ти член комуни... То, що ти три дні поробив ...
Але Ригорко не злякався.
— Ви, хлопці, не дуже лякайте, бо як викинете мене, то я собі раду дам, але й ще комусь іскрутиться.
Така безстрашність заставила Дуб'ягу трохи уважніше поглянути на Ригорка.
— Ну, кажи, чим ти незадоволений? Тільки не мни, бо нам нема часу.
Тоді Ригорко моргнув бровою й ізза паркану виступило ще двоє "нових".
Це не сподобалося раді. Члени ради наїжачилися, позасували руки в кишені.
*— Скажіть нам, чого це в їдальні почали нас помиями годувати?
— Скажіть, де поділися гроші за сіно, що продали, двадцять шість тисяч?
— І за хліб.
— Скажіть нам, куди пішли кредити, що набрали в Українбанку, в Сільгоспбанку та в Кредитсоюзі?
— Скажіть нам, за що винні кооперації двадцять п'ять тисяч?..
— Ви нас порозставляли, порозтикували, щоб ми не бачили, що воно робиться в цій комуні. А ми бачимо ваші балі й курорти, — думаєте, що ні? От, яблук одних ...
Руки членів ради засувалися щораз глибше в кишені. Виглядало на те, що "батраки" бунтуються, а в кожного члена ради був наган у кишені, — проти Дуки.
— Скажіть нам, а хіба ми зобов'язані перед вами відчитуватися? — в свою чергу запитав Дуб'яга.
Він перший отямився від несподіваного серйозного випаду "маси".
— Не дуже лякайте нас револьверами, ми не боїмося, — наступав Ригорко Безсмертний, натякаючи на засунуті в кишені руки. — Ти мене вб'єш, так усіх не подужаєш. Не хочете перед нами відчитуватися, то відчитаєтеся в другому місці.
— Знаєте, хлопці, що? — надумався раптом Дуб'яга, немов згадавши про щось несподіване й надзвичайно потрібне.
— А що? — запитав Ригорко.
— Як хто критикує, кричить дуже, то я того ставлю на відповідальну роботу. Кажу прямо, це мій метод. То говорити не штука, ти спробуй сам керувати! Тебе, Ригорку, поставлю старшим конюхом, робочих тобі дам. А тебе, Панасе, комірником. А ти, Іване ...
— Ні, ти нас не купиш, — мотнув головою Іван.
— Та ну вас к дідьку, як ви думаєте, шо я вас купую! — розсердився Дуб'яга і його бичача шия налилася. — Я тільки хочу, щоб ви самі спробували цього меду. Попрацюєте, самі побачите, — куди, що й до чого.
Переглянулися Ригорко з Панасом, Панас із Іваном.
— Ні, мабуть, не будемо сватами! — рішучо відказав Ригорко. — Давайте вперед ревізійну комісію, бо мене жінка' поїдом їсть: "Нащо ти мене сюди привів? У мене вдома все було!"
— А моя цю комуну панщиною зве! Дуб'яга рубнув рукою.
— А як і ревізійну комісію, то я вас дуже злякався? Ну, марш звідси!
III.
Серафим Кармаліта докладно й сумлінно розповідав на черговій явці в Валер'яна Климовича про акт "контррево-люції" в саду комуни, про сутичку низів з верхівкою.
Але статистик райвиконкому був чогось дуже незадо-волений з Кармаліти. Кармаліта ще й досі не виконав одного завдання.
— Ви пасивно, ставитесь до своїх обов'язків, — розжовував він, м'яко й докірливо водночас, Кармаліті. — Нам треба вияснити, в яких стосунках був Дуб'яга з Данилом Ференцем, старшим братом його дружини. Чи нема в них зв'язку тепер?
— Як же я можу вияснити це, коли Дуб'яга про це не згадує? — відмагався Кармаліта.
— Зробіть так, щоб він згадав. Чи не чули ви колине-будь від Дуб'яги яких висловлювань про процес СВУ, чи щось подібне?
— Ні, не чув.
— А чи не бачили ви якихось старих фотографій? Про ці фотографії слідчий уже вдруге запитує. Кармаліта рився в пам'яті. Справді, бачив один раз ... Одного разу Явдошка, дружина Дуб'яги, перебирала в
скрині й там знайшла якусь пожовклу картку. Там сиділи два парубки у вишиваних сорочках, а за ними стояло дві дівчини з пучечками арґонії в руках.
Явдошка показувала дванадцятилітній дочці, Мальвіні:
— Ця дівчина — найстарша сестра моя, Мар'яна. А цього я й сама ледве пам'ятаю, бо мене ще на світі не було, як брат Данило поїхав до Києва. Раз тільки, як малою була, приїжджав з Києва — куди! Такий пан, не то, що оцей сільський парубчак. А тепер хтозна де він і є . ..
Мальвіна слухала, дивлючись матері прямо в рот. В цю хвилину нагодився Яків Дуб'яга, вирвав із рук цю стару пожовклу картку й нагримав на жінку:
— Держить чортзнащо! Спалити давно треба! І справді, кинув картку в піч, у вогонь. Слідчий вислухав.
— Напишіть про це все, — наказав він.
Це ясно, над Яковом збираються хмари. Чогось вишукують, нюшкують, щось хотять знайти за ним.
А на думку Кармаліти, з Якова Дуб'яги був хороший ломовик, тягнутиме, скільки клади на нього, не покладеш. Він не літає сизим орлом у піднебессі. Не без гріха старий, любить пожирувати, випити чарку, але ж вважає це за своє право. Він будував комуну. Не без —гріха старий, але скажуть везти — везе.
Він там розгортає кипучу і діяльність, не відаючи, що десь зважують на аптекарських терезах кожен його крок, вивчають кожне його слово, сказане протягом усього життя. Вже забув він про ті давні тяжби з Цукротрестами та Промрадгоспами за якісь там куркульські млини й урочища, — а д е с ь тепер все розглядали в люпу, проти сонця й всілякими можливими способами. Перетрусили ще раз невинну справу й про штани для комунарів. То було колись — комуна займала худобу на своїх полях і незаможників тільки залякувала, а з куркулів правила штраф — хлопцям на штани.
Все це дуже добре, але в нього — репресований родич, рідний брат жінчин, засуджений під час процесу СВУ, артист. Він, як є відомості, втік не знати куди.
І тепер, коли згори категорично натискали на те, щоб Дрижипільщина стала масово, суцільно колективізована, районова влада ніяк не могла зважитися, щоб Дуб'ягу допустити до головування в марієцькому колгоспі. Занадто він... самоініціятивний. Занадто багато в ньому цієї дри-жипільської стихії. На випадок чого, — кого будуть гріти? їх, що не догляділи. Застрахуватися не завадить!
Тут треба було слухняного попихача.
Але, крім Дуб'яга, — організатора не бачили. Отут то й була складна дилема. А зовсім не те, що в комуні створилася вже своя верхівка, що комуна фактично вже тепер перестала бути комуною. Це пускали мимо вух, це зовсім ігнорували при зважуванні мотивів за й проти:
А ще коли б не оцей репресований родич!
Яків Дуб'яга, звичайно, нічого не знав. Того самого вечора, ба ні, пізніше, о дванадцятій годині ночі він приїхав з пленуму райвиконкому, побудив хлопців, скликав негайно раду, сільський актив і на цілу ніч засіли складати списки.
— Мене їсть райвиконком, що я ще й досі не переорав меж, — почав він. — Зараз, у цю ж ніч, треба скласти списки членів колгоспу. Зараз, негайно послати трактористів у поле. До ранку, поки будуть готові списки, межі мусять бути вже переорані.
До комісії входили не тільки старі члени ради, а й активісти, що недавно подали! заяву до колгоспу. Вони знали, що тепер земля прирізується індивідуально незалученим до колгоспу тільки тоді, якщо вони бідняки й незаможники. І хоч активістам, що сиділи в комісії та були вже членами колгоспу, не загрожувало назватися середняком, — раз-у-раз спалахували палкі суперечки.
— Та Михтодь Кича ж середняк, скажімо, як ти!
— Як я середняк, то ти — куркуль! — спалахнув названий середняком.
— Та не переходьте на лічності! — кривився Дуб'яга. — І так голова тріщить... Одні батрацько-незаможницькі списки заберуть цілу ніч.
— Як же так? Чого це я вже середняком став? — допоминався обмовлений.
— А ти пам'ятаєш, як зимою балі справляв?
(Продовження на наступній сторінці)