Лясковський
Хто наріка на сю облогу,— тим
Скажи, що се через його упертість
Та через те, що недотепний він:
Коли б не він,— давно кінець облозі.
А хто кричить, що треба йти на смерть,
Тому скажи: Василь оддатись хоче
Ляхам і вже з Ханенком наклада…
Тим і людей мордує він, щоб врешті
Знемігшися, всі легше підлягли.
Крутько
Вже декому й казав... і вірять добре.
Лясковський
А коли хто й віри не пойме,
То все якась народиться невіра
До Василя: "А може, щось і є?"
Подумає і неймовірний часом…
І вже не так повірить він йому,
Як трапиться, що треба буде віри.
Крутько
От тільки ще той клятий дід Остап:
Він серед нас велику силу мас,
Шанують всі його, що лицар він
Уславлений і ранами окритий,
Козацькії звичаї знає всі…
Я закидав йому: "Дурниця,— каже.-
Ти не плети дурниць!" — Коли б же він
Та прихиливсь,— за їм би й ті шугнули,
Що ще тепер хитаються вони.
Лясковський
А ти йому червінчика…
Крутько
Не візьме!..
Та я його злякаю: я впевню,
Що зраджує полковник. Як повіре,
То ворогом страшним тоді йому
Він зробиться.
Лясковський
Роби вже, як там знаєш!
Полковник я,— хоружий в сотні — ти.
(Дає гроші.)
Ось на іще побрязкачів блискучих,-
Багато сим прихилиш ти... Іди!
Крутько кланяється й виходе.
Лясковський (помовчавши.)
Полковницький пірнач... блищить він гарно…
Ото тоді пануй і розкошуй!..
Дурні! Дурні! Клопочуться, гризуться,
За рідний край говорять, за народ...
А що мені той рідний край? Навіщо?
Як добре жить, то там і рідний край,
А якщо зле,— на чорта він іздавсь?
Про волю ще народную торочуть...
Все чортзна-що! Йому горілки дай,
Уп'ється він, то й байдуже про волю:
Лизатиме він чоботи тобі.
Тоді вона, та воля, є в людини,
Коли бряжчать червінці у руках,
Тоді усе, що тільки заманеться,
Все зробиться!.. Такої волі й я
Добуду ось... Коли б ще пощастило!..
Щоб більше він на шиї не сидів,
Огидний сей!.. Тоді уже й Оксана...
Ой-ой, ой-ой!.. То ласощі такі,
Що тільки їх хоч трошки нагадаєш,
То так тебе мов опече всього!..
А як вона нагнівалась на мене!..
Тоді немов ще краща стала враз...
Вже сердьсь тепер: твоя ще поки воля!
А скоро я приборкаю тебе,-
Не сердиться ти будеш,— цілувати!
Старовський та Жилинський увіходять.
Старовський та Жилинський.
Добривечір!
Лясковський
А, прошу до господи!
Старовський та Жилинський скидають кереї.
Сідайте-бо! Давно вже челядь спить,
І нас ніхто почути тут не може,
То вільно нам розмовиться в сей час.
Старовський
Надумав се пан сотник щось цікаве.
Лясковський
Цікаве — так! Ми мусимо гуртом
Порадитись, щоб знати, що чинити,
Бо справа се великої ваги.
Жилинський
Ану, кажи, послухаєм про справу.
Лясковський
Мені до рук потрапив лист один...
Жилинський
Від кого ж лист?
Лясковський
Від гетьмана Ханенка.
Жилинський
Ханенка? Йо?
Старовський
Невже?
Лясковський
Атож, кажу.
Старовський
А що ж стоїть написане в цидулі?
Лясковський
Хай пан суддя читає сам її.
Подає листа. Старовський розгортає й дивиться спершу на підпис.
Ханенко, так... Ну, будемо читати!
Мой велце шановний, ласкавий добродію, пане сотнику Калницький! Ординуємо з сим листом нашим певного чоловіка, сподіваючись, що сим тебе і інших обачніших з старшини вашої до перестанку пролиття крові християнської нахилимо. Поне-важ уже два тижні тая кров проливається і ще більше її пролито має бути, як звитязьким робом до Калнику вступимо. Рач ваша милость на тоє уважно глянути, іж ніякої надії на утримання міста вашого мати не можете і чи нині, чи за кілька день поддатися мусите. Ліпше вам будеть на ласку нашу оддатися, аніж карання строгого за упартость дознати. За дурницею полковник ваш уганяючи, того вчинити не хочеть; то могли би ваша милость, полковницький пірнач до рук узявши і розважніших із старшини вашої до себе приєднавши, тоє вчинити. А що такий вашої милості і товариства учинок без нагороди доброї маєтками чи золотими червоними не лишився би, то в тому певний будь. Також і полковницького пірнача з рук вашої милості ніхто видерати не мав би. Рач же, розваживши тоє, мені пилну з пилну і щиру одповідь подати. Року божого 1671-го, октобрія..."
Оце і все. (Мовчать який час усі.)
А що сказав пан сотник
Тому, хто дав йому сього листа?
Лясковський
Що відповім не зараз, трохи згодом...
Порадитись із вами я хотів,-
На те я вас тепер оце й покликав.
Старовський
А сам же ти як думаєш про те,
Що пан гетьман нам подає до вваги?
Лясковський
А що ж тут ще? Казав я вам і перш,
Що все одно — нам витримать не сила,
Не схилимось,— то шию нам нагнуть,
Послухаєм — зазнаємо ми ласки.
Нема чого стрибати нам в огонь,
Коли його і обминути можна.
Змагаючись, як наш дурний Василь,
Ми і людей занапастим, і місто.
Віддавшися ж — ми зарятуєм все,
Та і самі не будемо без зиску.
Ви згодились попереду на те,
Що як уже побачимо, що годі
Змагаться нам, то скинем Василя,
Коли на те до нас він не пристане,
Та й скоримось Ханенкові. Сей час
Уже прийшов: не витримаєм далі.
І склалось так тепер нам добре все,
Що вже не ми, а сам гетьман Михайло
Прохає нас,— то се ще й ліпше нам:
Ми можемо так більше вторгувати.
Тим я й кажу: берім, коли дають,
Бо час мине, то може все пропасти.
Жилинський
Та се то так... та штука є одна...
Лясковський
Кажи — яка, то, може, і зарадим.
Жилинський
Ну, дасть гетьман маєтків, талярів
По сотні-дві... І ще тобі до того
Полковництво…
Лясковський
Написано про се... Хіба не в лад?
Жилинський
Ні, не про те, а ось що:
Вам добре двом: полковницький пірнач
Уже давно вві сні пан сотник бачив,-
Тепер його й рукою досягне.
І пан суддя теж плату добру має:
Полковника ненавидить він так,
Що добре б дав, аби помститись можна.
За віщо се,— не відаю того…
Старовський
Він ворогом мені давно вже стався:
Образою великою вразив
Мене він раз…
Лясковський
Яка ж була образа?
Старовський
Прилюдно він назвав мене колись
Утисником і ще зганьбив словами.
Лясковський
А за що ж то?
Старовський
Та за дурницю все!
Там козаки-сусіди єсть у мене,
Дейнеченки... супліку подали,
Що ніби я їх утискав, що ніби
Я батожжям їх бив, а то усе
Шкарадная брехня! Та ще й на кого:
Ще й на суддю! І він мене тоді
Утисником назвав, ганьбив... Забути
Не можу я... Давно я заприсягсь
Помститися, полковництво відняти
У його й все...
Жилинський
Ото ж і буде так!
От пан суддя і має нагороду!
Опріче тих маєтків, талярів,
Один бере пірнач, а другий — помсту,
А що ж мені?
Лясковський
Маєтність, гроші…
Жилинський
Ге!
Те маєте і ви та ще і надто,
Мені ж нема додаточка того.
Лясковський
Як там — бери! Про те всі будем дбати,
Щоб сотником ізроблено тебе.
Жилинський
Оце гаразд! Так ліпше й приставати.
Та тільки вже щоб слова не ламать!
Лясковський
Не зломимо! Як я сказав, то певне,
Та тільки щось мовчить наш пан суддя,
Що думає — не хоче нам сказати.
Старовський
Я пристаю.
Жилинський
Оце так і гаразд.
(До Лясковського.)
А де сей лист пан сотник взяв? Од кого?
Лясковський
Вночі я йшов учора, аж дивлюсь,-
По-хлопському убраний хтось підходе,
Дає листа... я в його розпитавсь:
Він ізнайшов отой тайник підземний
Та й вліз сюди... Я наказав йому,
Щоб зараз він назад вертавсь, а вранці
Засипали ми тайника того.
Жилинський
Бач, бісові,— знайшли ж тайник, а наші
І байдуже!
Старовський
Бо так він обваливсь,
Заріс увесь кущами й дерезою,
Що всі його забули вже давно.
Лясковський
А сей, бач, знав про його: він у місті
Колись бував. І знаєте ви — хто?
Жилинський
А хто? Кажи!
Лясковський
Полковниці се батько.
Старовський
Невже? Свирид? Бач, де він обізвавсь!
Жилинський
А хто ж то є? Про його я не знаю.
Старовський
Він з Винниці був міщанин,— там є
У його двір... Водився з козаками
Ще здавна він... лестивсь і до ляхів...
Став козаком, пристав до Дорошенка...
Лясковський
Тепер же знов з Ханенком наклада…
Він там у їх за осавулу в сотні…
На вигадки премудрий, дак його
Туди і шле Ханенко, де не шаблі,
А хитрощів зажити треба їм.
Жилинський
А як же наш йому зробився зятем?
Старовський
Так і зробивсь... У його ся дочка
Одна була, та ще приймак... За пана
Багатого віддать її хотів.
А тут Василь підскочив, та вернувся
Із гарбузом, бо був тоді малим
Хоружим він у сотні... Дак Оксана
Сама тоді вже утекла із ним.
Розлютувавсь Свирид і відцурався
Навік дочки.
Жилинський
Дак он се через що
Він хоче сам занапастити зятя!..
(До Лясковського.)
Того ж ти так на раді обставай
За те, щоб нам з ляхами биться й далі?
(Продовження на наступній сторінці)