//Неодмінний персонаж фільму — археолог. Може бути комедійним.
Введення археолога і археологічних досліджень у районі будівництва дасть змогу часових рішень у фільмі.//
//Краще, коли археологів буде два: один старий, як-от покійний професор Яворницький, другий молодий, який трохи іронічно дивиться на Яворницького. Це молодий учений, весь спрямований вперед, а не назад.
— Дивись назад, — це суть нашої нації.
— Дивись вперед, а то лишишся позаду, — і через минуле утверджуй майбутнє в сучасному.//
Т-ко недотепний. Він ніколи не міг захистити як слід свою думку, губився, говорив дурниці, — одне слово, справляв невигідне враження. "Знаходився" він щось через три-чотири години.
"ЗОЛОТІ ВОРОТА"
Се було звичайно дома. Тоді диспут продовжувався, відбувався ще раз. Ворогом була його дружина чи... Він вкладав їй в уста переконливі гострі аргументи проти себе, значно гостріші, ніж ті, з-за яких він потерпів фіаско, але зате і одповідав же він їй! Через годину од неї не оставалося цілої кісточки. І тільки тоді він заспокоювавсь, до нього верталася творча сила. Жінка се знала і терпіла.
Прославитись можна було колись надлюдським стражданням, пекельними муками чи диким злочинством.
Хто був славним через працю?
Назвіть мені одну душу за тисячу літ, що прославила би ся трудом праведним.
Нема такої селянської душі.
Труд був марним.
Шлунковим, рослинним.
Знайдіть бодай один пам'ятник щасливій людині. Ось пам'ятник людині, що вміла красиво й щасливо прожити життя.
Дивітесь на нього, нащадки! Нема такого...
181 VI [19]53 У вагоні
Народ народу подарував ріку. Тема для блискучого оповідання або сценарію.
ЗОЛОТІ ВОРОТА
Золоті ворота в комунізм. Юнацтво мрів збудувати їх серед степу і щоб через них текли води Дніпра по стелах України.
ТАК ВОЮВАТИ, ЯК МИ
//Пам'ятайте тільки одне: так воювати, як ми воювали, і не снилось проклятій вашій крамарській натурі.
І не вмирали ви в битвах так, як умирали наші герої, і не перемагати вам ніколи так, як перемагали ми.
Такої міри любові до життя і подвигу, такої пристрасті перемоги не видавити вам із своїх крамарських душ і не купити ні за яке золото.
Що ваше золото? Які смішні і дурні ви сьогодні з вашим золотом.//
//— У нього слабе місце — вважати себе важною персоною.
— Він піднявся все ж до високої посади.
— Так, але ж і ящірка не гірше за орла досягає найвищих гірських верховин.
— Господи, це неможливо.//
ДО ДРУГОГО СПОРУ
//Заходи для врятування народу і держави не завжди лишаються однаковими.
"Сама доброчинність стає пороком, коли застосовують її помилково".//
23/VІII [19]53
Журнал "Нейшнл перентс тічер" — про систему виховання в США. "Все, чого потребує країна, — це люди, які будуть вбивати інших для того, аби вижити самим".
"Капіталісти володіють школами і університетами на правах приватної власності, подібно до того, як володіють вони банками, валютою, пресою".
Готування до війни, до нищення.., штучно створений психоз небезпеки і т. ін.
Пригадати всю "Прощай, Америко!" і статтю в "Новом времени".
Епізоди в літаку
//— Хочете писати про майбутнє? Приїжджайте до нас на будівництво і розкажіть людям про те, що буде через... років.
Коли закінчилось це дивне оповідання про те, яким буде степ через п'ятнадцять літ, молодий хлопець зітхнув і, дивлячись у далину, спитав:
— А яким стану я в той час?//
//— Навіщо ти написав те-то і те-то? Адже цього ще нема.
— Це наукова фантастика.//
//Великі будови — це кульмінаційні вишки нашого господарства.//
//Треба написати п'ять оповідань.
Від мрії Леніна до гігантського сучасного — майбутнього.
Народи нашої країни пройшли уже гігантським шлях.
Полезахисні зони — ліси комунізму.
Новий пейзаж комунізму — це краса майбутнього, і в цій красі краса наших душ, нас, як авторів і творців майбутнього, нових людей на землі.//
24/VІІ [19]53
Годинна бесіда з т. Кузнецем Я. М. про два варіанти.
1. Самотьочнии (прийнятий урядом).
2. Механічний (Геден).
Другий дешевший на 5 мільярдів без Молочанського водосховища. У когось у вересні забігають "мальчики кровавые в глазах".
Образ Кузнеця інтересний.
Говорив йому про сибірські ріки, про Давидова" Вінтера і т. д. Все розуміє. Правда, треба тему трактувати у всесвітньому масштабі.
Пристрасті великі.
Пригадав йому Лисенка-Цицина.
ПРОПАВ
1.. Іван Іванович, що займав великий пост, бувши викликаний до Петра Петровича, який займав ще більший пост, почув раптом на свою адресу несподівано грубе:
— Геть! Іди геть! Мерзотник, так і так!..
2. Зовсім збитий з пантелику, вмить вийшов, в очах потемніло... плило все в голові... "Пропав".
3. Дома всі стурбовані. На роботу вже не поїхав. Но їв, не пив. Усю ніч не спав. Вів внутрішній діалог. "За що?" Перелічував усі свої заслуги, свою відданість праці, мрії... За що?! Не можу я більше працювати. Руки опускаються.
Йому здавалось, що всі уже знають про його ганьбу, про його падіння.
А може... не дай боже... невже?
4. На другий день був знову викликаний до П. П. Ішов — ноги не несли. Ввійшов. Був зустрінутий ласкаво, з вибаченням:
— Простіть мене. Я одержую ось уже два роки скарги на вас за брутальну поведінку і вирішив дати вам змогу перевірити це на собі... Жалійте людей. Не ображайте.//
1954 рік
26/11 1954
...— Через тебе, негідника, немає щастя у колгоспі. — Поживете й без щастя, чорт вас не візьме. Щастя, щастя! Є речі більш важливі, ніж оте щастя.
18/VIII [19]54 Поїзд
А НАЙГОЛОВНІШЕ З ГОЛОВНОГО
Синтезувати нову комуністичну психологію. Виразно зобразити всі можливі її прояви в роботі, в спрямуванні, в етиці і естетиці.
Мусять родитись у картині люди нової нашої безпрецедентної доби — комунізму.
Фільм про Великих маленьких людей, що творять нову еру на землі — еру комунізму.
31/Х [19]54
ГЕРОЇ І ЖЕРТВИ
(ДО ПИТАННЯ ПРО ПРЕКРАСНЕ)
//Для повноти картини потрібні в селі не тільки герої праці й битв, а й мученики, тобто жертви самоуправства, беззаконня і сваволі. Це люди чесні і морально пристойні, яких ні за що ні про що висилали, потім прощали незаподіяні злочини, і вони сьогодні ходять серед нас, не знаходячи собі ніякої вже точки опори, подібно до грішних душ у мікеланджелівському страшному суді.
Це до епізоду питань. До речі, згадати Кравчину, де він записує перед смертним боєм у партію і де всі сповідаються перед ним. Усе це до питання, до великого многогранного питання про прекрасне.//
12/ІХ [19]54
Сьогодні мені шістдесят років минуло...
Учора й сьогодні я одержав багато привітальних телеграм. З Москви, звичайно, не з убогого Києва.
Національну форму і зміст я відчуваю завжди, й сьогодні особливо. Гірко мені? Гробить мене розпач чи жаль? Ні. Небо таке ясне, і повітря прозоре...
Люблю народ свій палкою любов'ю. Ущухло много бур в моєму серці і пристрастей ущухло багато, тільки одна з них лишилася в мені назавжди: пристрасть етична, і за це я благословляю свою долю і свій час...
25/ІХ [19}54
Сьогодні я чомусь згадав про виступ Чарлі Чапліна у пресі чи в промові зі слів Андрія Малишка.
Чаплін заявив, що слов'янство поки що дало світові в кінематографії одного митця — мислителя і поета. Він назвав моє ім'я, від чого, очевидно, українська частина нашої радянської делегації діячів культури ніяково опустила очі, не знаючи, як реагувати...
//С. красуня. Струнка, з красивими руками, з великим низьким лобом, голубоока. Чорт знає, які дияволи таяться в ній. Вона, звичайно, завоює його.
Сидячи на одній парті в гідротехнічному інституті, вона не може не завоювати його, тому що та, дружина, вдома. Вона вдома — і більш нічого. І все за С. Все говорить про те, що пара його — С. Так він і поїде з нею на нове будівництво, в нове життя. А дружина лишиться на березі нещасна. І буде плакати вона, і проклинати долю, і кликати його, але нічого вже не зміниться. Судилась їй сирітська доля покинутої.//
//Критики скажуть, звичайно, — вигадав автор конфлікт. Нема такого конфлікту. Наші маси давно вже переросла і виросли з цього кола нікчемних приватновласницьких проблем. Де він їх побачив? Де він побачив цих уявних матерів, які замість того, щоб з радісною усмішкою на устах переселятися з тісних мазанок у світлі нові будинки, раптом почали плакати і цілувати одвірки,, та ще з такими слізливими причитаннями? Нема цього! Нема!
Тут автор зразу змушений буде поспішити назустріч критикам з заявою, якщо не про свою цілковиту з ними згоду, то в усякому разі з виявленням радості, що вони цього ніде в житті не помітили. І навіть заздрощів. А втім, ні. Заздрощів до критиків автор не відчуває.//
У СЦЕНАРІЯХ І ФІЛЬМАХ
//Скільки на думці?
Що на думці, те й на язиці.
Усе персонажі сповіщають у тій чи іншій нескладній формі один одному про те, що вони зараз робитимуть.
У підтексті майже нічого нема. Все однопланове. І немає мислення. І кожному відведено судити не вище чобота.//
(Продовження на наступній сторінці)