— От ви знаєте, добре ви вробили картину. Картина вдалася. Ви знаєте, ви можете краще за всіх працювати.
Чого ви смієтесь? Не вірите? Даремно, у вав завжди що-небудь та... Не розумієте ви, ось що... життя не розумієте, життя. Вам би полінуватися еге, місяць. Місяць полікуватися, потім попрацювати над собою. Дуже хороші фарби, его. І інше, і інше. Все. Можете іти спати.
Він так звик не поважати" що навіть, коли не похвалити вже було не можна, він і хвалив таж, ніби робив догану.
Художник пішов додому. Йому захотілось повіситись. Але він не повісився. Повісилась, приміром, задавилась безповоротно частина його (араб}./
//Ця пихата, жорстока і безнадійна обмежена мікролюдина зробила все для того, щоб художник відчув себе меншим і нікчемним. І начальник якимсь незрозумілим чином досяг цього: чи то безбарвною нудьгою свого голосу, добором слів, жестів, відчуженістю і глибоко прихованою ненавистю до інших. Художник щохвилини дурнішав, мовчазно пошлів, меншав. Спустошений пішов він додому і, не проклявши навіть життя, помер. Цей процес меншання тривав 10 років...
Йому здалося, що він ні на що вже не здатний, що він позбавлений найменшого проблиску думки. Почуття його теж стали нікчемні і тьмяна. Він забув про свій твір, ніби від і не створював йото зовсім.
Він не зрозумів, що начальник намірявся його, так би мовити, похвалити. Але й хваливши його, вій ніби робив догану.
Він потребував зустрічного поруху душі, як людина, дійшовши до останньої стадії справи, потребує краплини води. Але у начальника не було душі. А треба було сказати одне тихе слово: "Спасибі'". Та для цього слова треба бути людиною.//
//"Найбільші події, проникаючи в їхню свідомість, пристосовувались до їхньої мірки і ставали такими ж мізерними, як вони самі^ жалюгідні рвачі, режисери — угодники і лакеї".//
//Його лице, широке і грубе, і груба фігура свідчили про шкоду, що її робить сидяче життя, затворницьке, канцелярське, людям, створеним для здорової фізичної праці.
Він був прекрасний працівник, не дуже далекий, позбавлений всякої уяви.
"Немає кращого засобу підняти бойовий дух генералів, як присудити до смерті одного з них".//
А. Франс
//Одним словом, це була людина не гірша і не краща за інших. Бездоганність — найчастіше справа щастя, а не властивість і результат доброчинності.
Телеграфний стовп — відредаговане дерево. Знайомтесь, —це моє пряме, як палиця, начальство.
— ...І ця ось людина!..
— Я не людина. Я інженер.
Він був сутулуватий і дивився завжди в землю. Казали, що ще малим він знайшов монету в двадцять копійок. Ця, здавалося, незначна подія зіпсувала його на все життя.//
ОРГАНЧИК
//"Я скоротив мистецтво втроє. За це я одержав орден і захистив кандидатську дисертацію. Тепер захищаю докторську. Доктор виродження кіно! Звичайно, я зворушений, страждаю".
Все, включаючи і тему страждання, він вимовляв, як манекен, без усякого душевного поруху. Це мерзотна фігура, жорстока, тупа, егоїзму крайнього, огидного. Нічого в світі, крім його персони. Комплекс лакейський.
Він був пересічною ординарною людиною, призначеною випадково на неординарний пост. Тому він перестав бути пересічним і ординарним. Він перетворився в щось у своєму роді, що виходить поза рамки звичайного.//
Проїхали Ніжин. Тут учився Гоголь. Згадав Боженка й Савку Трояна...
17/VII [19]49
Як важко болить серце. День і ніч, невпинно, невблаганно. Важке, немовби в ньому сто пудів. Болять руки. І такий біль у грудях, і так я знесилів. Не можу не то що ходити, сидіти вже важко, навіть важко лежати. Невже настав мій смертний час?
Пишу сценарій. Так працювати важко, як ще ніколи. Уперто відчуваю, що біль у серці не дозволяв думати, не дозволяє почувати життя, не пускає навіть писати, водити олівцем чи пером по паперу.
Коли б мені пощастило написати як слід отсей сценарій. Я, може, одмовлюсь його ставити. Я мушу лікуватися довго, якщо можна ще лікуватися.
18/VIII [19]49
ФУТБОЛ
//Написати оповідання про футбол. Як був я на футболі в 1938 році, що я там бачив, що чув і що говорив. Внести в "Футбол" вставне оповідання про Н.
І закінчити оповідання складним ходом думок, що виникли тоді в мене. От чого я й до сього часу ненавиджу отсю дурну і темну гру.//
//Оглядуюсь, — як я постарів.
Не встиг роздивитись неначе, і вже півстоліття майнуло в далечінь, як один день. Як я жалію, що не встиг написати найголовнішого. Все було ніколи неначе. І як тепера братись за перо? Що знаю я? Молодь від мене далеко. Почати писати про старих людей, про старі часи.//
30/Х [19]49
Сьогодні свято в Україні... Возз'єднання земель. Здійснення мрій народу мого на протязі довгих століть і мрій моїх, моєї юності.
Святкують всі трудящі.., святкують всі сьогодні на Вкраїні...
Осталося чотири дні до закінчення сценарію. Чи й витягну: так все в мені пошматоване болить...
1951 рік
17/І/ [19]51
ПРО ЗОЛОТИЙ КЛЮЧ
Нещодавно В. Шкловський зустрів мене в Спілці письменників і каже:
— Я думаю, що найвиразнішим за глибиною і вірністю основного і головного, що було і є в нашому житті, — місце в "Щорсі", де богунці мріють про майбутнє, зокрема Чиж — хлонець-богунець з напівоголеною шаблею. Ось ключ, який кінематографія повинна була підняти, щоб відкрити доступ до найвеличніших справ... і не підняла, підібравши відмичку протилежного призначення...
Пам'ятати про сей ключ.
Всі так забули про нього, наче його і не було зовсім.
Пам'ятати про сей ключ.
7/VI [19]51
ТЕМА ОПОВІДАННЯ
//У місті зруйнована головна вулиця. Зруйнували її вороги під час війни. Усе місто брало участь у прибиранні руїн протягом трьох літ. Усі уявляли відбудовану нову вулицю з прекрасними будинками.
І от почали будувати перший дім. Цей перший блин будував найвпливовіший архітектор, який при всіх своїх незліченних довершеностях відзначався браком смаку.
Будинок був такий нікчемний, що викликав хвилю обурення. Обурення, уїдливі дотепи, невдоволення, гнів не тільки спеціалістів, а й усього народу, всіх перехожих, якась непримиренна ворожнеча до будинку, що не виправдав сподівань, свідчать про зростання народу, про закладені в ньому від природи багатства, ненависть до "мертвих каменів".//
8/VI [19]51
ШВЕДИ
//Написати повість. Полонених шведів при Катерині женуть у заслання з островів балтійських на південь України. Частина дорогою загибає. Село Шведівка. Минуло [майже] двісті літ. Шведи в колгоспі. Німецька окупація. У шведів-колгоспників нейтралітет.
Після війни шведський уряд зажадав репатріації. Наш уряд погодився. Плебісцит. Агітація. Патріотизм. Збентеження. На батьківщину!
Пароплав в Одесі "Швеція". Турне навколо Європи. У портах кінозйомки, хроніка, репортери. Антирадянська безсоромна маячня.
Швеція. В порту мітинг. Гендлярі патріотизмом. Оселяють шведів у горах на убогих кам'янистих ділянках. Убогість і відсутність перспектив. І все поступово стало на своє місце. Все маленьке, а головне, нема простору життя, нема польоту, нема великої мети. Вони духовно стали оскудівати. І тоді вони зрозуміли, що втратили. Бунт молоді.
Назад, на Батьківщину. "Хай живе Радянська Україна!" ...Знову пароплав, на цей раз наш, радянський, "Україна" везе шведів на Батьківщину уже з Швеції. Такі самі мітинги в портах Європи, тільки все навпаки. Приїхали на Батьківщину і стали будувати комунізм.//
1952 рік
— Скажу вам, товаришу, щоб ви знали: тут, на стройці, я мала людина. І взагалі я людина невелика і незначна. Я та людина, щоб ви знали, за допомогою якої, що коли їх зібрати докупи і направити на якесь добре діло, то вже з них може виділитись щось там героїчне і видатне, що заслуговує уваги. А сам я в окремності своїй такий, як я вже вам сказав. Виробляю норму, плачу всі внески, бо неприлично ж робочому чоловіку в своїй державі їх же не платити. Роботу я люблю.
Серафим Н. був одягнений гарно, носив уміло пов'язаний галстук. Гладко причесаний. Здалека він чимось вагадував мені Андрія Малишка. У фільмі інтересно подати його отак на урочистих зборах, після чого зразу перейти на робочий процес, де він, як каменяр, вже мав зовсім інший вигляд, а його молода дружина — красива і струнка штукатурниця в прозодежі, ще й з покрапленим крейдою чи вапном обличчям...
16/11 [19]52
НІЧ ПЕРЕД РІЗДВОМ
1. Приїзд у Москву Івана Тимофійовича Хапуго-Соловейчика.
2. Отримання сукна в Кунцеві.
3. Мрії на дорогах.
4. Є така машина. Слабі гальма.
5. Зрадницькі гальма *.
7. На кільці В.
8. Що робити?
9. Хапуго-Соловейчик у відчаї.
10. Троє в одній кабіні.
11. Суперечки. Пошуки адреси.
12. Обійшовши весь двір, всіх розпитавши про Хапугу Соловейчика. Немає Хапуги! Ніхто не знає. Провалився Хапуга. Що робить?
13. Зрада і відступництво. Зваживши всі "за" і "проти", вирішив не повертатися в машину. До речі, у нього справа. Правда, він перший завів невизначену розмову в кабіні.
14. Що робити двом? Крадіжки, звичайно, ніякої немає. Але, з другого ж боку, можуть же подумати? І куди дівався оцей?
15. Їздили до вечора. Витратили бензин. Купили нового. Куди? Вихід! На фабрику в Кунцево.
16. На фабриці біля воріт. Геній непропускательства. Вставна новела.
17. Знову мрії на дорогах. Ніч. Чорт місяця вкрав. Хурделиця.
(Продовження на наступній сторінці)