Листки у рослин чергові або супротивні, прості, цілокраї. Квітка двостатева, рідко одностатева. Оцвітина проста, 4—5-членна, одиночна чи в головках, зонтиках, волотях, колосках. Плід — горішок або соковита чи суха кістянка з однією насіниною. Родина тимелеєвих об'єднує 47 родів переважно субтропічних рослин. В СРСР зустрічається 7 родів, на Україні — 2. Типовий представник тимелеєвих — вовчі ягоди звичайні, або вовче лико.
Ростуть вовчі ягоди в підліску мішаних і листяних лісів. У цього невисокого півтораметрового куща листки чергові, прості, довга-сто-яйцевидноланцетні, скупчені на верхівках пагонів. Кора сіра або жовтувато-сіра. Квітки з'являються ще до появи листя, вони невеликі, рожево-червоні, зібрані купкою по 4—5, віночок чотири— або п'ятизубчастий. Квітки приємно пахнуть, однак викликають запаморочення.
Рослина ця отруйна. Особливо небезпечні плоди. Декілька ягід можуть викликати cмертельне отруєння. Ось чому не їжте ягід, яких не знаєте!
Як і всі отруйні рослини, вовчі ягоди використовуються в медицині, зокрема для лікування ревматизму. А ще вони добрий медонос. У квітні — на початку травня у лісі ще мало квітів, тому-то й в'ються бджолині хмарки над щедрими на нектар квітами вовчих ягід. Для людини вовчі ягоди небезпечні, а от пташки охоче поїдають плоди і цим сприяють розселенню цього красивого декоративного чагарника.
Вовчі ягоди звичайні можна зустріти на Поліссі, в Карпатах та Лісостепу. А індивідуальної охорони потребують вовчі ягоди пахучі.
Вовчі ягоди пахучі, боровик.
Рідкісна реліктова рослина, цінний для науки вид. ...Взимку, коли тріщать морози й усе довкола вкрите сніговою ковдрою, у лісі можна знайти
чимало зелених рослин, що ніби символізують невмирущість живого. Серед них і вовчі ягоди пахучі, боровик.
Цей невисокий кущик, до 40 см заввишки, вкритий сіро-коричневою корою, має лопатоподібне шкірясте листя. Темно-рожеві, часом білі квітки зібрані в головку на кінцях стебел. Вони запашні, квітнуть в травні — першій половині червня. Не дивуйтесь, коли побачите на боровику квіти ще й в серпні — вересні. Це — друге його цвітіння. Плід у цієї рослини — жовто-бурі ягоди. Як і в багатьох квіткових рослин, у вовчих ягід пахучих також є справжні друзі — комахи, найперше метелики, які їх запилюють. Пізніше, коли плоди дозріють, на зміну крилатим комахам приходять мурашки. Для них ягоди боровика — ласощі, і вони тягнуть їх до мурашників, не підозрюючи, що сприяють розселенню виду.
Поширені вовчі ягоди пахучі розсіяно в Розточчі-Опіллі, Малому Поліссі, Лісостепу, на півдні Полісся. Ростуть вони у соснових лісах на вапнякових схилах. Як декоративна рослина масово винищується населенням. Культивується в Центральному республіканському ботанічному саду АН УРСР (м. Київ). Для збереження виду необхідно заборонити торгівлю букетами, обмежити збирання, створити заказники, посилити контроль за станом популяцій. Занесені до "Червоної книги СРСР".
ПОРЯДОК
РОДИНА ЛОМИКАМЕНЕВІ
Ломикаменеві — велика і різноманітна родина, що об'єднує майже 750 видів (близько 90 родів). Поширені ці рослини в областях з холодним і помірним, кліматом, особливо багато їх росте в горах. Родину ломикаменевих склали три підродини: гортензієві, смородинні і ломикаменеві
Гортензієві — декоративні кущі з великими блакитними, рожевими або білястими кулями чи плоскими суцвіттями — відомі, мабуть, багатьом. Добре знають усі смородину, аґрус, ягоди яких смакували не раз. А от з ломикаменевими знайомі, на жаль, менше, хоч підродина ця чимала. Тільки головний рід — ломикамінь — налічує близько 250 дикорослих видів. З них в СРСР росте понад 80 видів, на Україні — 14. Більшість рослин цього роду ростуть на скелях і в кам'янистих місцях, однак є й такі, що поселилися на болотах, вогких місцинках і в лісах.
Приміром, білозір болотний — невеличка рослина з серцевидними листками, посмугованими прозорими жилками. Полюбляє він вологі луки, болота, береги річок і озер. Коли вам пощастить натрапити на білозір, придивіться уважніше до його біленької квітки. Між пелюстками і тичинками ви помітите коло стамінодіїв (такі ж тичинки, тільки безплідні). На кінчиках стамінодіїв є утвори, які нагадують шпилечки з головками. Немов загуслі краплі нектару, виблискують вони на сонці. Навіщо ці утвори? Ось прилетіла комаха, сіла й одразу ж до "нектару" — шпилечок з головками. Не знайшовши його там, полетіла далі, встигнувши набрати пилку на лапки, крильця. Тепер вона понесе його ось на той білозір, що видніє неподалік. Так своєрідні утвори допомагають запилювати рослину.
В тих місцях, де зустрічається білозір, росте ще один представник родини ломикаменевих — жовтяниця черголиста. Це також невеличка, до 15 см заввишки, рослина з дрібними жовто-зеленими квітками й черешковими овально-нирковидними листками. Квітки і верхнє листя у неї жовті. Звідси й назва рослини. Навіщо рослині жовте листя? Річ у тім, що квітки дрібні, слабозабарвлені, хто їх побачить? От і приваблює рослина комах жовтим листям. Жовтяниця цікава ще й тим, що колись її використовували в народній медицині для лікування селезінки. А справжні ломикамені — це багаторічні трави від кількох сантиметрів до півтора метра заввишки. Всі вони вологолюби, тому й обирають собі для життя гори, іноді болота.
У ломикаменів соковите м'ясисте листя, вкрите воскоподібною плівкою. Ті, що ростуть у горах, мають довгий роздвоєний корінь, що сягає в глиб ґрунту. Вологу і росу вони вбирають також листям, зібраним в розетку. Від палючих променів сонця окремі ломикамені захищаються плівочкою з вапна, що його виділяють спеціальні залози — гідатоди. У цих рослин оригінальна біологія цвітіння, зумовлена суворими умовами зростання. У деяких видів вже наприкінці літа з'являються квіткові пагони. Восени вони розвиваються і так зимують. Всередині квіткової бруньки є зав'язь, тичинки, чашолистки і забарвлені пелюстки. Навесні, як тільки зійде сніг, такі рослини починають цвісти. А в ломикаменів, що закладають квіткову бруньку пізніше, цвітіння буває пізнє. Звичайно, насіння тоді не встигає визріти до холодів, та це не позначається на його схожості.
Ломикаменеві — комахозапильні рослини. Уявляєте, як сутужно доводиться їм в тих місцях, куди комахи рідко залітають? Та природа й тут подбала про них. Пелюстки у ломикаменів мають різноманітне забарвлення з яскравими цятками й жилками при основі, які вказують, де знаходиться солодкий нектар.
Плід — коробочка. У ній дуже багато дрібного насіння, яке розноситься вітром і водою. Маючи залозисті липкі волосинки, насіння може чіплятися й до шерсті тварин і таким чином переноситися на певні віддалі. Розмежуються ломикамені й іншим способом. У пазухах листків утворюються так звані виводкові бруньки, що складаються з вкороченої осі й м'ясистих, бідних на хлорофіл і притулених один до одного листочків, які нагадують цибульку. Як тільки така цибулька потрапить на землю, вона дає початок новій рослині.
Ломикамені — добрі ґрунтоутворювачі. Взяти хоча б бадан товстолистий, що росте високо в горах Алтаю і Сибіру. Найбільше полюбляє ті місця, де нещодавно відшуміли лісові пожежі, які випалили все дотла, а дощі змили навіть залишки ґрунту. Саме тут бадану роздолля: спочатку його блискуче листя зеленіє окремими острівцями, та згодом тонке сланке стебло захоплює нові володіння. Невдовзі гори повністю вкриваються заростями бадану, який зеленіє навіть взимку. І лише навесні листя гине, даючи начало родючому ґрунту.
Звідки ж така назва рослин? Чи справді вони здатні розламувати каміння? На початку нашого століття одні вчені безапеляційно запевняли — ламають! Адже здіймає коріння тополі асфальт! Інші категорично заперечували: хіба може ніжне коріння ломикаменю зруйнувати скелю?
"Адже ламає найміцнішу бетонну підлогу ніжна грибниця крихкого на вид шампіньйона,— каже на користь ломикаменю професор А. В. Смирнов.— Щоб рушити скелі, ломикаменям зовсім не обов'язково застосовувати "фізичну силу": Достатньо використати хімічні засоби, приміром кислоти. Ломикамені виробляють таких кислот достатньо. Знавці твердять, що під заростями бадану грунт завжди дуже кислий. Набагато кисліший, аніж у тих місцях, де бадан не росте. Це навіть стримує ріст молодняка бадану. Кислота ж може руйнувати скелі, що всім давно відомо. Залишається це перевірити на ломикаменях". На жаль, поки що такий експеримент не проведено.
Багато ломикаменів здавна введено в культуру. Вони прикрашають гірки в садах і парках, деякі з них вирощують як кімнатні ампельні рослини. Колись окремі види ломикаменів використовувалися в народній медицині проти каміння в нирках. Можливо, ще й з цим пов'язана назва рослин. Є серед ломикаменів і такі, що мають бактерицидні властивості. Листя згаданого вже бадану, приміром, використовують як народні ліки і суррогат чаю. А ще ця рослина багата на дубильні речовини. В листках бадану міститься 23 проценти, а в кореневищах 27 процентів танідів, без яких не обходяться в шкіряній промисловості. З листя бадану одержують також глікозид арбутин, що застосовується в медицині та фотографії.
У нас на Україні бадан не росте, але інших ломикаменів багато. Всі вони дрібні, невисокі, ростуть якнайдалі від інших рослин і там, де багато вологи. Найкращі для них бідні на рослинність гори — там, де каміння, вода завжди знайдеться,— а також болота. Саме тут зустрічається ломикамінь болотний, що занесений до "Червоної книги УРСР" і потребує зараз індивідуальної охорони. Ломикамінь болотний. Рідкісна зникаюча болотна рослина.
(Продовження на наступній сторінці)