Геранієві відомі багатьом. Адже герань, або пеларгонію, розводять як кімнатну рослину чи не в кожній квартирі. А у лісах, кущах, яругах живе дика родичка її — герань лісова. Там, де сирі місця, оселилася герань болотна. Ця герань має довгочерешкове листя й розчепірене гілля — щоб чіплятися за чагарник і тримати стебло вертикально. Коли ж на болоті їй ні за що вчепитися, герань посилає "розвідника" — стебло, що тягнеться по землі, аж поки не стріне опору. Має ця герань ще одну особливість: може "стріляти" насінням на досить значну, як для такої невисокої рослини, відстань — до 2,5 м! У герані болотної квітки пурпурові, у лісової — бузкові. А от у дикорослої герані лучної — синьо-фіолетові. Цікаво, що в гераней верхня частина стебла біля квіток липка. Це щоб повзаючі комахи, ласі до солодкого, не проникли у квітку. Адже нектар і пилок не для них, а для літаючих комах, які здійснюють перехресне запилення. Такі своєрідні "ловчі пояси", скориставшись прикладом гераней, порівняно недавно стали застосовувати і садівники, щоб не пускати гусінь із землі на плодове дерево.
До родини геранієвих належать також грабельки звичайні. Цю порівняно невисоку, до півметра заввишки, рослину можна зустріти як бур'ян у степу, на полях, городах тощо. Стебло у неї вкрите волосками, листки перисті. Квіти правильні, з неоднаковими пелюстками, пурпурові. Цвітуть вони тільки один день, і що цікаво: квітка розкривається обов'язково о 8—9 годині ранку. Закривається о 4 годині дня. Тому, хто складає квітковий годинник, грабельки звичайні будуть добрим покажчиком часу. Цвіте рослина з квітня по вересень.
Дуже цікавий у неї плід. Зовні він разюче нагадує довгодзьобу голову чорногуза. Звідси російська назва роду "аистник". Наукова ж назва роду походить від грецького слова "геранос", що в перекладі означає "чапля". А тепер найголовніше: плід може самостійно зариватися в землю. Як це йому вдається? Весь секрет у його будові. Плід має передню частину, в якій міститься насіння, й довгий скручений спіраллю носик. Цей носик дуже гігроскопічний: в сиру погоду розправляється, а в суху скручується. Тільки-но плід досягне землі, верхній кінчик носика, загнутий під прямим кутом, чіпляється за якусь билинку і стає непорушним. Та ось настає зміна погоди. Тепер при скручуванні-розкручуванні верхньої частини носика починає крутитися передня частина плоду, угвинчуючись в землю. Спеціальне пристосування — загнуті назад волосинки — не дають йому вискочити назад. Гігроскопічну властивість насіння грабельок використовували колись для виготовлення примітивних гігрометрів. Для цього плід товстим кінчиком втикали посередині дощаного круга, обтягнутого папером. На папері відмічали положення тоненького кінчика плода в суху і сиру погоду. Зігнутий кінчик-стрілочка завжди вказував вологість повітря в даний час.
Чому б і вам не сконструювати такий гігрометр?! Ми познайомилися лише з окремими представниками геранієвих. А всього їх у цій родині близько 800 видів (11 родів) багаторічних, рідше однорічних трав, напівкущів або кущів. Поширені геранієві майже на всій земній кулі. В СРСР росте понад 75 видів (4 роди), а на Україні — 26 видів (2 роди). Чимало цих рослин культивуються як декоративні, чимало геранієвих містять багато танінів і є джерелом дубильної речовини, а пеларгонію рожеву вирощують як цінну ефіроолійну рослину.
У нашій республіці потребують індивідуальної охорони грабельки Бекетова. Вони занесені до "Червоної книги УРСР". Грабельки Бекетова. Рідкісна зникаюча рослина.
Цей трав'янистий багаторічник, опушений білястими волосками, буває до ЗО см заввишки. Кореневище у грабельок Бекетова сильне. Стебла гранчасті, червонясто забарвлені, розгалужені. Листки довгочерешкові, 2-перисто-розсічені. Лілові квітки зібрані по 5—10 і зонтики. Цвіте рослина в квітні — червні Грабельки Бекетова пощастило знайти лише з Приазов'ї на берегах Кальміусу й Кальчику де вони ростуть на гранітних, гнейсових порфірових скелях.
Природні запаси цього виду невеликі. Воні різко зменшуються внаслідок господарсько діяльності людини, що впливає на порушенні природних місцезростань. Випробовується культурі в Донецькому ботанічному сад; АН УРСР. Щоб зберегти вид, необхідна налагодити повну охорону його, організуваті заказники скрізь, де він зустрічається. Занесені до "Червоної книги СРСР".
ПОРЯДОК БРУСЛИНОЦВІТІ
РОДИНА БРУСЛИНОВІ
У листяних і мішаних підлісках можна натрапити на гіллясті кущі бруслини бородавчастої. Назву рослині дали чорно-бурі бородавки, що рясніють на зеленій корі. Листки у бруслини бородавчастої прості, супротивні, еліптичні, цільні, дрібнопилчасті. Квітки мають червонувато-буре забарвлення. Вони правильні, віночок складається з 4—5 пелюсток і розміщений в пазухах листків на довгих квітконіжках. Запилюється рослина мухами. Цвіте в травні — червні. Плід — сплюснутоку-ляста рожева або рожево-червона коробочка з чотирма — шістьма чорними насінинами, наполовину вкритими яскраво-червоною соковитою лусочкою. Ці лусочки, до речі, улюблена їжа коноплянок. Отже, чим більше цих птахів у лісі, тим рясніше ростиме тут бруслина. Хоч на вигляд ця рослина й непоказна, однак деревина бруслини тверда і водночас легка, її залюбки використовують у столярній і токарній справі, а ще з неї роблять шевські гвіздки. Кора бруслини містить тягучу масу, з якої виготовляють гутаперчу — цінний ізоляційний матеріал, а також клей.
На узліссях, у рідколіссі, поблизу річок росте бруслина європейська. Гілки у неї без бородавок, чотиригранні. Листки довгі, до 10 см, квітки зеленувато-білі. Цвіте вона у травні — червні. З насіння цієї рослини добувають масло, а з кори виготовляють гутаперчу. Красиві й посадки з бруслини європейської. Такі характерні для нашої місцевості представники родини бруслинових, що нараховує близько 400 видів (40 родів) вічнозелених або листопадних дерев, ліан і кущів, поширених в тропіках. В СРСР у дикому стані зустрічається 19 видів (3 роди), на Україні ростуть 4 дикорослі види одного роду — бруслини. До "Червоної книги УРСР" занесена бруслина карликова.
Бруслина карликова.
Рідкісна зникаюча рослина.
Невисокий сланкий кущ до 1 м завдовжки з неприємним запахом. Кореневище у бруслини карликової довге, дерев'янисте, дає багато висхідних пагонів. Гілки в борозенках. Листки вічнозелені, шкірясті. Зверху вони яскраво-зелені, зісподу — сизуваті. Суцвіття з 2—З квіток міститься в пазухах листків. Пелюстки мають бурувато-червоне забарвлення. Плід — коробочка. Дозріле насіння буро-червоне, принасінник оранжевий. Цвіте рослина у травні — червні.
Бруслина карликова зустрічається дуже рідко в Криму та Лісостепу. В значній кількості росте в дендропарку "Веселі Боковеньки" на Кіровоградщині, та у дубовому лісі Бершадського лісгоспзагу (Вінницька обл.). Росте в дубово-грабовому лісі, дібровах, у заплавах, серед вербняків.
Вирубування лісів, а також відсутність природного насінного відновлення (бруслина карликова в умовах нашої республіки плодоносить дуже рідко) призвело до скорочення чисельності виду. У вказаних місцезростаннях ця рослина, до речі, росте в культурі. Бруслина карликова культивується в Центральному республіканському ботанічному саду АН УРСР (м. Київ).
Як цінний для науки вид, релікт третинного періоду, гарна декоративна рослина, вона потребує повної охорони. Необхідно також виявляти нові місця, де вона росте, створювати заказники, широко вводити в культуру у ботанічних садах, дендропарках. Занесена до "Червоної книги СРСР".
ПОРЯДОК РУТОЦВІТІ
РОДИНА СУМАХОВІ
Усім добре відомі смачні фісташкові горіхи. А визрівають вони на фісташці справжній — дереві, зрідка кущі 5—7 м заввишки. Крона у нього розлога, густа, напівкуляста. На старих гілках і вузлуватих стовбурах кора попеляста, однорічні пагони — червонувато-бурі, гладенькі. Листки у фісташки переважно з широкоеліптичними короткозагостреними сірувато-зеленими шкірястими листочками. Рослина ця дводомна. Квітки має одностатеві, непоказні, зелені.
Розміщені вони на верхівкових гілках в бокових пазушних волотях. Плід у фісташки — односім'яна жовто-біла, червонувата або темно-фіолетова вузькоовальна або яйцевидна кістянка.
Насіння містить 55—60 % олії. Цвіте рослина в квітні — травні.
Плоди фісташки використовують в їжу. Масло, яке добувають з насіння, використовують також у медицині. З наростів червонуватого кольору (галлів), що утворюються на листках в місцях їх пошкодження попелицями, добувають дубильні та фарбувальні речовини. З надрізів на стовбурах одержують запашну білу смолу, що використовується в лакофарбовій промисловості. Красива червона деревина йде на виготовлення дрібних виробів.
Росте фісташка звичайна на кам'янистих сухих низьких гірських і скелястих схилах і передгір'ях на висоті до 1500 м, частіше в гірській напівпустелі (Середня Азія). Культивується в Молдавії, Закавказзі, в Середній Азії та в Криму.
Фісташка справжня — характерний представник родини сумахових, яка нараховує близько 600 видів (60 родів) рослин, поширених переважно в місцях з теплим і сухим кліматом і лише зрідка — в зоні помірного клімату. В СРСР зустрічається лише 11 видів (4 роди), з них 5 культивуються. На Україні росте 4 роди сумахових. Три з них — декоративні.
До "Червоної книги СРСР" занесено фісташку туполисту.
Фісташка туполиста.
(Продовження на наступній сторінці)