Рідкісна рослина. Фісташка туполиста — дерево. Воно вище від фісташки справжньої і сягає 8—10 іноді 12 метрів. У всьому іншому ця рослина дуже щ схожа з описаним раніше видом, хіба що еліптичних листочків у непарноперистому листку більше — 5, а то й 7. Трохи відрізняються вони й за формою, що й дало цій фісташці видову назву.
Трапляється фісташка туполиста тільки на Південному березі Криму від Балаклави до Карадагу, а також у передгір'ях від Севастополя до Бахчисарая. Росте на відкритих сухих кам'янистих схилах.
Цінний для науки реліктовий вид третинного періоду. Відомі товсті дерева фісташки туполистої, вік яких досягає тисячі років. Так, в Нікітському ботанічому саду таке дерево має в обхваті 8 м. Німецький ботанік Енглер ще в 1912 році встановив, що воно тисячолітнє. Професор О. Л. Липа вказує на знаходження 300—500-літних дикорослих фісташкових дерев у декількох місцях Криму. Деревина фісташки важка, міцна. З неї виготовляють дрібні вироби. Можливо, саме тому рідкісну рослину подекуди вирубують. Фісташка туполиста — добра підщепа для фісташки справжньої. Розводять її в культурі в Середній Азії. Оберігається, як вже зазначалося, в Нікітському ботанічному саду. Усі місця природного зростання дикорослої фісташки в Криму потребують охорони, оголошення їх пам'ятками природи.
ПОРЯДОК АРАЛІЄЦВІТІ
РОДИНА ЗОНТИЧНІ
Зонтичні зустрічаються майже на всій земній кулі. їх дуже багато — близько 3 тис. видів (250 родів). Переважно це трави, однак у тропіках і субтропіках окремі види — кущі. Листки у зонтичних чергові, перисторозсічені, листкові черешки при основі розширені в піхви, які охоплюють стебло. Квітки правильні, п'ятичленні, дрібні, зібрані в складні зонтики. Звідси й назва родини. В СРСР росте понад 740 видів (близько 150 родів). З них на Україні — 146 дикорослих видів (66 родів). Рослини з родини зонтичних славляться тим, що містять ефірні олії або смолоподібні речовини. Деякі культивуються як їстівні — морква, петрушка, кріп, кмин, пастернак, селера тощо; аніс, фенхель, коріандр та ін. знаходять застосування в медицині, парфюмерії і кондитерській справі. Запам'ятайте, що чимало рослин цієї родини, такі, насамперед, як болиголов плямистий, цикута отруйна — дуже отруйні. Є серед зонтичних і злісні бур'яни — різак звичайний, бутень дурманний тощо.
Водночас багато рослин цієї родини — рідкісні, ендемічні, запаси їх надзвичайно малі і через різні причини продовжують скорочуватися. До таких рослин належить і кахрис альпійський, занесений до "Червоної книги УРСР".
Кахрис альпійський. Рідкісна зникаюча рослина.
...Бранців вели степом. Знесилені, зі збитими до крові ногами, вони ледве йшли, а коли хтось падав, на спину бідоласі опускався яничарський канчук. Щоб не повтікали, бранців пов'язали довжелезним мотузком. Один мотузок на всіх, і доля однакова...
Тільки її одну вели окремо, ще й загадали взутися в закручені турецькі обуванки, а на голову веліли накинути хустку. За що честь така? Краса охороняла дівчину. Струнка, обличчя ясне, тільки очі пломеніють, а темна коса п'ят сягає. За таку в Стамбулі на ринку невільницькому давали грошей більше, ніж за табун худоби. При ній невідступно господар молодий — ледь вуса пробиваються у яничара, а слави вже зажив лихої. Тільки що — за шаблюку криву хапається. Для нього й краса не свято, не терпить "гяурів". Та ось вже й гори... Повеселішали торговці живим товаром, заляскали канчуками. Швидше, мовляв, швидше!
Проходили глибокою ущелиною. Поросла вона крученим деревом, кущами колючими. Та дівчина-краса видивилася-таки у різнотрав'ї ледь помітну стежку. Одіпхнула враз яничара, аж заточився той, й рвонула вгору. Прудко бігла, рвалося серце з грудей, погубила турецькі обуванки, зранила ноги. Хотіли яничари арканом її дістати, та молодий не дозволив. Вигукнув люто щось мовою своєю хрипкою й подався навздогін. А бранка вже волю відчула, сховалася на горі за камінь, щоб подих перевести. Тут і настиг її турок. Довго бігали вони довкола каменя, а тоді закричав радісно яничар, настигаючи бранку, вже й руку простяг, щоб схопити її. Та що це? Враз не стало дівчини. Натомість рослина з'явилася. Така ж струнка, як і бранка, вітер дихнув — легеньке листя заворушилося, немовби коси дівочі. Мана?! Вихопив шаблю яничар, замахнувся, ближче ступив, щоб під корінь зітнути красу, та випав з-під ніг у нього камінь, вниз полетів. А за ним і турок. На рослині невдовзі квіти з'явилися. Жовті. Як символ розлуки зі світом білим... Стародавні греки назвали рослину кахрис альпійський.
Кахрис альпійський — трав'янистий багаторічник до 1,5м заввишки. Прикореневі листки у нього розміщені на довгих черешках, в обрисі трикутні, багаторазово перисторозсічені, з довгими ниткоподібними частками. Стеблові листки дрібніші. Квітки у кахриса альпійського зібрані у велике розгалужене суцвіття — зонтик. Цвіте він у травні — червні. Зустрічається у невеликій кількості тільки в Гірському Криму. Росте на кам'янистих схилах, скелях, осипах.
Запаси цієї високодекоративної рослини скорочуються насамперед тому, що її збирають для сухих букетів. Щоб зберегти цей вид, необхідно заборонити зривання рослин, посилити роз'яснювальну роботу серед туристів і місцевого населення, створити заказники в місцях зростання.
Кахрис альпійський занесений до "Червоної книги СРСР".
ПОРЯДОК ЧЕРСАКОЦВІТІ
РОДИНА ЧЕРСАКОВІ
Однією з обов'язкових умов високої якості бавовняних і вовняних тканин, таких, скажімо, як драп, велюр, фланель, є рівненький ворс, який надає їм особливої елегантності й краси. Як цього досягають? Не будемо вдаватися до технології процесу, зауважимо лише, що при цьому важливу роль відіграють так звані ворсувальні шишки — гострі суцвіття деяких рослин родини черсакових.
До черсакових належать 250 видів (10 родів) багаторічних і однорічних рослин. Поширені вони переважно в країнах Середземномор'я. В СРСР зустрічається 71 вид (7 родів), з них в УРСР — 25 видів (7 родів). Стебло у переважної більшості черсакових високе, до 2 м заввишки, розгалужене, гранчасте. Листки супротивні, зубчасті або перистонадрізані. Дрібні квітки зібрані в густі головки, оточені обгорткою з листочків. Плід — сім'янка.
Характерні представники родини — черсак, перистоголовник, скабіоза, свербіжниця, головачка, комонник. Окремі рослини, особливо з роду черсак, використовуються, як уже згадувалося, в текстильній промисловості.
Багато черсакових — добрі медоноси, деякі мають лікувальні властивості. На території нашої республіки потребує індивідуальної охорони головачка Литвинова. Вона занесена до "Червоної книги УРСР".
Головачка Литвинова.
Зникаюча рідкісна й ендемічна рослина.
Цей трав'янистий багаторічник сягає до 2 м заввишки. Стебло у нього трубчасте, листки супротивні, ліровидно-перистонадрізані. Дрібні сірчано-жовті квітки зібрані в кулеподібну щільну головку. Розмножується рослина насінням. Цвіте в липні — серпні. Зустрічається головачка Литвинова у Лівобережному Степу лише на околиці с. Верхня Дуванка, що в Троїцькому районі на Ворошиловградщині. Росте серед чагарників, у балках, любить вогкі місцинки.
Зникає ця рослина внаслідок руйнування природних місцезростань: розорювання залишків цілинних степів по балках і байраках. Потребує створення заказників місцевого значення, культивування в ботанічних садах. Занесена до "Червоної книги СРСР".
РОДИНА ЖИМОЛОСТЕВІ
Велика родина жимолостевих нараховує близько 400 видів (16 родів), які переважно поширені у Північній півкулі. В нашій країні зростає понад 15 видів (5 родів), з них на Україні— 8 дикорослих видів (4 роди). Більшість жимолостевих — декоративні рослини, деякі види мають лікувальні властивості. Є серед жимолостевих і такі, що мають щільну красиву деревину — жимолость, калина, бузина тощо.
На території нашої республіки потребує індивідуальної охорони ліннея північна. Вона занесена до "Червоної книги УРСР". Ліннея північна. Дуже рідкісна реліктова рослина з розірваним ареалом.
Ліннея північна — сланкий вічнозелений півкущ, до 120 см завдовжки.
Стебло у неї нитко-видне, дерев'янисте. Від нього відходять прямостоячі бічні квіткові пагони. Короткочереш-кові листки округлояйцеподібні, зубчасті, супротивні.
Ліннея цікаво пристосувалася до перехресного запилення. Приймочка у неї розташована так, що може запилюватися тільки пилком з інших квітів. А щоб до нектару-принади не потрапили повзаючі комахи, чашечка і нижня зав'язь вкриті клейкими золотистими ворсинками. Поткнеться сюди, приміром, мураха й одразу ж збагне, що вище лізти нічого — назавжди приклеїшся! Клейка речовина також допомагає ліннеї розповсюджувати свої плоди: тільки-но якась тварина торкнеться плоду — він одразу ж прилипає до неї. На Україні ліннея північна зустрічається лише у двох місцях: під горою Пожижевська в Карпатах (хребет Чорногори) та на околиці міста Винники, що на Львівщині. Росте на заболочених місцях в заростях сосни муго в субальпійському поясі Карпат, у розріджених лісах і серед чагарників на рівнині. Зникає ліннея північна тому, що змінюються природні кліматичні умови, а також руйнуються природні місцезростання виду внаслідок господарської діяльності людини. Охороняється в Карпатському заповіднику.
ПОРЯДОК РАННИКОВОЦВІТІ
РОДИНА ПАСЛЬОНОВІ
(Продовження на наступній сторінці)