Зеленкуваті вали хвиль з білими баранцями на гребенях з шумом накочувались на вузьку смугу прибережного піску й відкочувались назад, всіваючи все навколо водоростями й драглистими тілами медуз. Було вітряно, і вали йшли на берег раз у раз, вперто штурмуючи його, намагаючись дістати до високих глиняних круч, що відливали на сонці золотом. І там, де прибережна смуга піску була вузькою, море діставало берег, підлизувало його, і високі кручі обвалювались, з гуркотом шугаючи вниз… Глиняні кручі високі й обривисті, з них далеко видно, а на їхній височині дихалось легше. Вітер з озера-моря трохи остудив перепечене за двадцять один день походу перське військо. Остудив, але ненадовго. Сонце пекло тут ще немилосердніше, тіло під його промінням шерхне, стає сухим та болючим, чорніє… Тяжко воїнам, закутим у панцири, тяжко.
Але до відпочинку ще було далеко – потрібно спершу захиститись на випадок наскоку кочовиків, щоб не зіпхнули їх, бува, з високих круч у синє озеро-море. Увесь той край, де впадав Оар в озеро, був порізаний глибокими ярами та балками, і це значно полегшувало спорудження укріплень. Загони ставали таборами між тими ярами та балками, і таких таборів, коли всі вже нарешті порозташовувались, вийшло вісім. Кожен табір з тилу захищало озеро, з боків – яри та урвиська, і тільки попереду чигала небезпека. Тому кожний табір споруджував з боку степів захисну стіну, себто вал. Копали глибокі рови, а перед ними нашвидкуруч насипали вали, квапились – часу не було. Та й не збиралися тут довго відсиджуватись. І все ж на випадок якої біди за валами можна було відбиватися довго, а при потребі сюди з Істру міг підійти і флот.
Дарій нарешті трохи заспокоївся. В таборах, на випадок чого, можна буде залишати залогу і хворих та поранених воїнів, а з головними силами робити рейди-наскоки в глиб Скіфії. Вісім таборів на березі Меотіди стануть тоді надійним тилом для війська.
Нагортаючи вали з боку степу, військо трудилося зранка й до темряви. Дарій остаточно вирішив далі на схід не йти, а почати бойові дії тут і тут змусити скіфів прийняти битву. Одночасно із спорудженням укріплень владика посилав великі загони у степ на пошуки скіфів. За задумом, такі загони мали здійснювати спустошливі наскоки на скіфів, вимотувати їх, розсіювати, знищувати, а виходило навпаки. Скіфи робили спустошливі наскоки на перські загони, вимотували їх, розсіювали у степах.
Сили перської орди танули.
Все менше й менше залишалося днів до тих шістдесяти, протягом яких іонійці охоронятимуть міст на Істрі, а вирішальної битви ще не було.
Кінчався харч… Військо трималося на самих лише підсмажених зернах гендуму. В обід іноді давали по шматку комача – прісного хліба з ячменю вперемішку з попелом (пекли його на багаттях), увечері – і то не всім – перепадало по шматочку кешка – овечого сиру. Це була щоденна їжа бідарів перського царства, та їжа, про яку казали: "їж так, щоб не помер з голоду". І військо їло так, щоб не померти з голоду, і не лише не померти, а ще щоб вистачило сил ганятися за скіфами. Дарію ж та його наближеним готували кебаби, сіх-кебаби, лапшу ош, щоранку і щовечора була кава, був шербет, свіжа вода, не кажучи вже про яблука, інжир, виноград.
Цар жадає битви, охляле ж його військо жадало їжі і води: хоч чого-небудь, аби пожувати, аби вкинути у шлунок…
– Айш!! – хрипіли воїни. – Дайте нам айш!!
Айш – хліб, їжа і взагалі, у ширшому розумінні, – життя.
Крикунів сікли, декого страчували.
– Доганяйте скіфів, – радили їм воєначальники. – Як доженете – буде вам айш. У скіфів є айш! Женіться!
Перські загони ганялися за скіфами і поверталися ні з чим. Це в кращому разі. Здебільшого ж такі загони зникали в степах безслідно. Почорнілий Дарій нічого не міг збагнути. Впадав у відчай. Задихався від люті. Яка ганьба! Круг пальця обвели. І це його – царя царів! Із роду самих Ахеменідів! І хто? Якісь дикі кочовики! Наздогнати! Покарати! Всю Скіфію розіп'ясти!
Гнів спадав, і тоді він відчував себе в западні. Ганявся за скіфами, а упевненості не було. Більше того, було відчуття, що з ним граються, що його водять за ніс. Такої ганьби з ним звідтоді, як він став царем, ще не було. Навіть насмішки і кпини вавилонян здавалися йому тепер дитячими жартами. А тут… Він не програв бою, але й не виграв його. Невже кочовикам нестрашне його військо? Хто повірить у таке? Затіваючи похід у Скіфію, він мріяв не лише приборкати непокірних кочовиків, і так приборкати, щоб вони навіки забули дорогу в Мідію, а й захопити безліч рабів, тисячні табуни коней, стада худоби. А сам похід здавався, як легка прогулянка у невідомі краї. І ось… Скіфи відходять і відчувають себе переможцями, а він… Ганьба, ганьба! Воїнам важко блукати безводними степами, важко воєначальникам підбадьорювати їх, важко було і Дарію. Йому, мабуть, було найважче з усіх. Так важко, як ніколи. То він тільки виду не подає, а насправді на душі в нього тяжкий гніт. І Дарій покірно несе той гніт, і ніхто не бачить, як йому важко.
А хіба йому коли легко було? За всі роки царювання він не пам'ятає такого року, щоб вдалося тихо і спокійно посидіти на троні. Ні, не було такого, втішав, заспокоював себе Дарій. Роки його царювання минали у тяжких і виснажливих походах та в безкінечних битвах. Доки одну країну усмирить, тим часом три чи п'ять інших повстануть. І так з року в рік. З першого року його царювання.
Важко йому тепер, дуже важко, на тілі й душі – каміння. А хіба було йому легко, коли він убив Гаумата-мага і повернув Ахеменідам престол? Чи він тоді спокійно на нім сидів? Впоравшись із самозванцем, відразу ж вирушив придушувати бунтівний Вавілон.
Один чоловік, вавилонянин, на ймення Надінтобайра, син Анірі, повстав у Вавилоні, підкореному Персією. А повставши, назвав себе Навуходоносором. Військо самозванця стало на березі Тигру. Дарій підійшов до ріки з іншого боку, ріка була непроходима вбрід, і той чоловік, що проголосив себе Навуходоносором, думав врятуватися за водою. Тоді Дарій посадив одних на міхи, інших на верблюдів та коней. Ахурамазда йому допоміг. З волі Ахурамазди він перейшов Тигр, там і розбив вщент військо вавилонського самозванця. Те сталося в 24-й день місяця ассіядія. Надінтобайра, який називав себе Навуходоносором, з кількома вершниками утік у Вавилон. Тоді він пішов у Вавилон і з волі Ахурамазди взяв Вавилон, схопив самозванця і умертвив його…
Легко йому тоді було?
О, доки він усмиряв Вавилон, за його спиною повстали: Персія, Елам, Мідія, Ассирія, Єгипет, Парфія, Саттагідія, Сака… То чи легко йому тоді було?
Дарій ходив і ходив по шатру, важко ходив, похмуро, та все питав і питав себе: чи легко йому було тоді, в 522 році?
О ні. Того року він витримав 19 битв, виграв усі, ще й захопив у полон дев'ять царів. Навіть для історії велів записати на пергаменті, на шкірі та вирізьбити на скелі таке:
"Говорить Дарій-цар: Ось що я звершив з волі Ахурамазди, і звершив за один рік. Ти, який з часом прочитаєш цей напис, вір тому, що мною зроблено, не вважай це лжею".
Тож чи легко йому було тоді?
О ні, було йому тоді важко, дуже важко, але він витримав оті дев'ятнадцять битв і виграв їх усі. То чому ж зараз йому, коли він не програв ще жодної битви, чому зараз йому так важко? Так важко, як ніколи не було, важче навіть, як у той рік, коли його чекали дев'ятнадцять битв. Чому йому так важко із скіфами?.. Ходив і не знаходив відповіді.
Тоді, в 522 році, йому не снилися повержені ним царі, він тоді спав міцно, спав будь-де: в поході, навіть на місці битви, серед порубаних тіл, і спав міцно, і вранці прокидався свіжим та бадьорим. То чому зараз йому – царю царів! – заледве чи не щоночі сниться той худоребрий сак, злидар, якийсь пастух без роду-племені, якому він хтозна-коли відтяв голову?..
Чому його безстрашне, добре навчене і витривале військо, яке ніколи не знало ні втоми, ні поразки, яке за рік витримало дев'ятнадцять битв, чому воно тепер, у скіфських степах, вибилось із сил і, не провівши жодної битви, вже втратило віру в перемогу?
Запитання, запитання, запитання…
А відповіді – жодної.
Розділ десятий
Якщо розумні – здогадаєтесь самі…
Настав день, і Дарій змушений був, пересиливши власну гордість, відрядити своїх послів до невловимих скіфів. Це вже був початок поразки, хоча царські посли й мали передати скіфам таке послання:
"Дарій, цар великий, цар царів, Віштаспів син, Ахеменід, перс, син перса, арієць із арійського племені.
Ахурамазда подарував мені царство велике, багате на добрих мужів і добрих коней. Я привів добрих мужів на добрих конях до вас, скіфи. Я придушив Вавилон, Персію, Мідію, Елам, Єгипет, Парфію, Саттагідію, придушу й вас, кочовики, у вашій землі. Якщо ви сильні, якщо ви справжні мужі, а не боягузи, то вступайте зі мною у битву велику, а якщо слабодухі – то визнайте своє безсилля і прийдіть до мене із землею і водою".
Для скіфського царя Дарій велів заготовити ще й таке послання:
"Дивак! Чому ти все тікаєш і тікаєш? Якщо ти вважаєш себе сильним протистояти мені, то зупинися. Облиш своє блукання і бийся зі мною. Якщо ж визнаєш себе безсильним, то визнай мене своїм владикою і прийди до мене з поклоном, як і належить приходити рабу до свого пана".
(Продовження на наступній сторінці)