— О, вона погодилась! Я ж кажу, що все вже...
— Я не про те. Мене стурбувало... Хіба ви не пригадуєте — раніше вона зверталась до мене лише на "ви"? Так у нас заведено з діда-прадіда. А зміст цидулки?..
— Справді... Та ви не ображайтесь, вона ж поспішала та ще ж, розумієте, все це тайком... Цікаво, кого з лаборанток вона підмовила? Ну, та, зрештою, це дрібниця, не варта уваги. Найголовніше і найрадісніше те, що теоретичні припущення здійснилися — механізм біологічної інформації спрацював добре!
Віра Харитонівна зітхнула.
— Ви гадаєте, вся суть у цьому механізмі?
— А в чому ж іще, Віро Харитонівно? Тільки в ньому! І сам вигляд Аркадії — чудове тому свідчення.
— Ну, Що ж,— схитнула головою Віра Харитонівна,— виходить, вас треба привітати з успіхом? Нехай вам щастить, Філе.
Підійшла до нього, легенько торкнулася плеча і, ставши навшпиньки, поцілувала в чоло.
3
"Який це чудовий винахід Природи — тепла літня ніч, наснажена блаженством! — думав Філ, вдихаючи лісові пахощі.— Синє небо, помережане тоненькими гілочками, розцвічене сегментом срібного Місяця і нейронами зірок, скидається на якусь стародавню фреску... Яке це щастя — близькість до Природи та ще коли поруч з тобою кохана!.. Але Аркадія чомусь невесела... Невже її не радує..."
Сиділи на траві, з кущів поблискувало скляне око машини, уся Пуща сповнена прозорої тиші, дерева не сплять, дослухаються до чогось потаємного, не відомого людям. На білому рушничку темніла недопита пляшка шампанського, скалками зблискували склянки. Влаштовуючи цей інтимний пікнік, Філ хотів у такий спосіб відзначити остаточне "одужання" Аркадії і, звичайно, сподівався, що їм буде весело.
Налив у склянки, у вині замерехтіли іскорки.
— Це в нас, вважай, друге спіткання, а ти чомусь не в настрої.
— Ні, я просто замислилась,— обізвалась Аркадія.
— За наше друге спіткання! — Філ підняв склянку і церемонно схилив голову.
Коли випили і заїли шоколадом, спитав:
— Про що ти замислилась?
Аркадія знизала плечима:
— Так. Про нас. Непокоїть мене твоя безтурботність.
— Та що ти, золото моє! — Філ пригорнув дівчину.— Нема чого тривожитись, усе буде добре! Поглянь, яка ніч...
Аркадія сиділа мовчки, і він провадив далі, мовби міркуючи вголос:
— От переберемось у Пущу-Водицю, справимо весілля... Як я мрію про той день, коли назву тебе дружиною!.. Ти підеш у свій медичний... Може, не на останній, а на той же п'ятий, мабуть, треба повторити. А закінчиш — працюватимемо разом... У відпустку — до моря чи на Дніпрі...
Аркадія вивільнилась з його обіймів, узяла шоколаду. Навіть нічна мла не могла приховати від Філа її краси, знадливості. Контур її обличчя, грудей, копиця темного волосся — Філові аж паморочилось, коли дивився на неї, ніжив, пестив її поглядом.
З'ївши шоколад, Аркадія ще й пальці облизала, такі довгі й меткі.
— Дивуюсь я тобі, Філе, наче й серйозний хлопець, а городиш усякі дурниці.
— Що ти маєш на увазі?
— Та що... "Підеш у медичний... Працюватимеш..." Оце так плани на майбутнє! — В її голосі чулася дражливість, несподівана для Філа.— Я-то піду в інститут, диплом знадобиться. А ти?
— Що я? — здивувався Філ.— От закінчу аспірантуру, дисертація майже готова, ще рік-два — і я стану кандидатом. Усе йде нормально.
Аркадія повернулась до нього лицем, і в місячному маревному світлі воно раптом здалося Філові незнайомим, навіть чужим. Саркастична гримаса, хижий вищир зубів — такою він ще її не бачив, і мимоволі замилувався.
Аркадія уїдливо перекривила:
— "Стану кандидатом... усе йде нормально..." Грандіозна перспектива! Ощасливив...
— А що? Вчений ступінь кандидата... В кожному разі, матеріально будемо забезпечені.
— Осиплеш мене брильянтами! Аметистами! Смарагдами! Чи не так?
— Ну, знаєш... Я й не знав...
— "Знаєш — не знаєш",— знову перекривила Аркадія, і це в неї вийшло так кумедно, що Філ розсміявся.— Тішся, тішся...
— Ну, гаразд, не будемо сваритися, моя люба. Якщо тебе ваблять блискітки, то он, бачиш? — Філ показав угору.— Зніму тобі зірку з неба...
Аркадія жарту не сприйняла.
— Ні, голубе, ти, я бачу, не з тих, що знімають зірки з неба. Тебе вдовольняють і лойові свічки.
— Облиш. Поглянь, як гарно…
— Сентименти. Охи та ахи.
Злостивість заразлива, і Філ відчув, як почав гіршати його настрій, як на очах розтанула поетика ночі, все посіріло, наче посипане попелом. Розмова не клеїлась. Як не заспокоював Аркадію, як не втішав — лишалась похмурою. Нарешті не витримав і спитав:
— Скажи мені прямо: чого ти хочеш?
— Оце по-діловому,— стріпнула волоссям Аркадія.— Не розпускай нюні, куй залізо, поки гаряче,— ось чого я хочу.
— Ну-ну...
— Ти поводишся, Філе, як наївний провінціал. Не ображайся, це я кажу в наших спільних інтересах...— Голос її пом'якшав, з'явилися лагідні нотки, які завжди хвилювали Філову душу.— Оця метушня з переїздом у Пущу-Водицю, якась таємничість щодо мене... Навіщо все це?
— Розумієш... Я хотів уникнути стресових ситуацій. Тобі треба зміцнитись...
Аркадія покуйовдила йому чуприну, і цим жестом одразу відновила душевну рівновагу нареченого.
— Я вже зовсім здорова, і ти це прекрасно знаєш. Навіщо ж ти мене морочиш?
— Ти... про одруження?
— І про це. Як ми оформимо шлюб, коли... мій паспорт у похоронному бюро?
Якби це було вдень, Аркадія могла б побачити, як вибалушились Філові очі.
— То ти... знаєш?!
— Авжеж.— Вуста її схитнулись посмішкою.— Ти виростив не байдужу рослину, а допитливу дівчину. Втім, я була допитливою і... В першому житті. А знаєш, що мене насторожило? Найперше — мама. Не провідала жодного разу! Потім твої дослідження моєї пам'яті... Ну, і оцей самий філотрон, де я була, немов у сповитку... А потім — поглянула на свій живіт, а там не те що шраму, навіть пупка немає. Отоді я й замислилась...
— Але як ти зуміла вивідати? Усі ж обіцяли мовчати!
— О, ти не знаєш жінок. Вони, правда, мовчали, та я підібрала ключик, хоча й примітивний, зате безвідмовний. Висміяла одну підстаркувату кокетку, вона розізлилась і випалила мені все.
Тепер уже Філ запустив свою п'ятірню у волосся.
— Дивуюсь я тобі,— говорила Аркадія, не помічаючи його сум'яття.— Інший би розтрубив про своє досягнення на весь світ, а він хоче, щоб ніхто й не чув і не знав. Скромник.
— Я ж із-за тебе,— почав обережно виправдуватися Філ,— розумієш... була небезпека психічного потрясіння. І взагалі... Коли б нас не пов'язувало почуття... Не можна ігнорувати етику...
Аркадія мовчала, даючи йому можливість виговоритись. Філ виправдувався, наче був у чомусь винний, і це тішило її самолюбство: не чоловік, а рояль, торкни тільки потрібну клавішу.
Розповівши про всі складні перипетії експерименту, про свої сумніви, надії та сподіванки, недремне чергування біля електронної апаратури, в роботі якої інколи траплялися перебої, Філ прошепотів риторичне запитання:
— Хіба я міг думати про славу? Мені потрібна тільки ти! Та коли б ішлося не про тебе — мабуть, нічого б і не вийшло... Не вистачило б сили волі, сміливості. Якби ти знала, скільки було розчарувань, страху...— Розчулений, уткнувся головою в її коліна.— Я працював задля тебе, заради нашого кохання.
— Сподіваюсь, тепер ти не розлюбив мене? — Аркадія погладила йому голову і шию.
— Ти ще питаєш! — пошерхлими губами прошепотів екзальтований Філ.
Аркадія легенько затулила долонею його вуста.
— Любий мій... Натерпівся. Але тепер треба збирати урожай. Мусиш це зробити не тільки задля мене, а й заради всієї науки. Ти більше не будеш приховувати свого відкриття, правда? Це ж геніальне відкриття, історична подія!
— Ну, це вже занадто... Скромність...
— Ет, до тебе ще не дійшло, ти сам ще не осягнув... А скромність, як уже помічено,— прямий шлях до невідомості. Це ж тільки подумати: виростив людину, тобто мене, з однієї клітини! Та це ж переворот в медицині, біології! А він: "Стану кандидатом..." Чи, може, це не твоя заслуга? Та якщо навіть ти один з учасників...
— Та ні, я — керівник групи. Ідея і постановка експерименту моя, це всі знають, кому слід знати.
— А в документах відбито?
— Звичайно. Є накази по Інституту і по відділу. Потрібні ж були асигнування...
— Ну, от і чудово. Тепер треба — і то з завтрашнього дня — оголосити про цю подію ну хоча б у "Вечірці", я сама туди подзвоню. Потім — наукові журнали... Пригадай собі операцію пересадки серця — хіба вона може йти в якесь порівняння з тим, що зробив ти? А ім'я професора Бернарда прогриміло на весь світ! — Аркадія взяла якусь галузку і грайливо хвиснула Філа по плечах.— Ти зробив відкриття, але це ще не все, треба вміти скористатися ним. Не кандидатство ти заробив, дурнику... Я зроблю тебе доктором! Потім ти станеш у мене академіком!
(Продовження на наступній сторінці)