Звернімо увагу на підкреслені слова. І. Франко колись писав, що переклади сприяють зближенню і взаєморозумінню народів, перекидають "золотий міст" між ними. Поряд із цим благородним завданням виховання почуття інтернаціональної солідарності Рильський висуває ще інше: переклади сприяють розвиткові української "мовної культури", отже, збагаченню літератури. У доповіді на IV міжнародному з'їзді славістів, розвиваючи ті самі думки, він від імені всіх радянських поетів-перекладачів категорично заявляє:
"Ми вважаємо, що переклад з будь-якої мови на будь яку мову принципово можливий — незалежно від того, на якому щаблі розвитку стоїть та чи інша мова. Звичайна річ, ідеться про творчий, а значить, не тільки вмілий, а й сміливий переклад, про той тип перекладача, який, маючи в тому чи іншому випадку обмежений словниковий запас даної мови, рішуче розсуває його рамки, не відступаючи і перед словотворенням на міцній підвалині законів і особливостей рідної мови, вміло використовуючи інколи заведення до рідної мови іноземних слів і виразів" [3].
Роботу над поетичними перекладами М. Рильський старить не нижче від оригінальної творчості. Це не тільки змагання поета однієї національності з поетом іншої, це також наполеглива боротьба з матеріалом рідної мови, створення нових мовних, отже, і ідейних цінностей. Саме ці риси і характеризують Рильського як перекладача слов’янських поетів — Пушкіна, Міцкевича, Словацького, Некрасова, геніальної поеми, створеної Київською Руссю, "Слово о полку Ігоревім" і сербських епічних пісень, французьких поетів — Буало, Корнеля, Расіна, Мольєра, Вольтера, Гюго, Ростана та інших, як співавтора перекладачів першої частини славетної поеми Данте і комедії Грибоєдова "Лихо з розуму" та перекладача багатьох інших геніальних і талановитих творів світової літератури. Нездійсненним здалось би поетам XIX століття завдання поетичного перекладу французьких класиків XVII століття з їх математично точною і сповненою абстрактних понять мовою, перифразами, метоніміями, антитезами, пишномовністю. Але всі ці труднощі Рильський поборов. Він уміє засобами рідної мови (як треба знати її в усьому її невичерпному лексичному і стилістичному багатстві!) відтворювати цих класиків, віддавати рідною мовою ущипливу іронію Вольтера ("Орлеанська діва"), прозору ясність пушкінського вірша, селянську говірку Некрасова, романтичний пафос Ростана ("Сірано де Бержерак"), різноманітну мальовничість Міцкевича. Якого б поета Рильський не перекладав, він завжди дає високопоетичний твір, збагачуючи скарбницю української літератури.
Іноді відмінність граматичного строю не дозволяє точно віддати оригінал. Тоді поет майстерно змінює образ, не руйнуючи його, — як він сам висловився у статті "Слово перекладача" (1937). Наприклад, пушкінські рядки:
Как величавая луна,
Средь дев и жен блестит она...
Рильський перекладає:
Зорею ранньою вона
Блищить серед зірок одна,
бо українська мова не дозволяє порівнювати красуню з місяцем через незбіг граматичного роду.
Керуючись глибоким розумінням ідейного задуму, духу і стилю оригіналу, Рильський широко використовує прийом творчої компенсації образу, коли образи або характерні стилістичні звороти, випущені в одному місці перекладу, переносяться у найближчі строфи чи рядки. Чимало прикладів Цього можна знайти у видатних творчих досягненнях Рильського — перекладах "Євгенія Онєгіна" та "Мідного вершника" Пушкіна і одного з найбільших творів польської літератури, романа-епопеї Міцкевича "Пан Тадеуш".
Працювати над цим перекладом Рильський почав ще в двадцятих роках. Перше видання перекладу з'явилось у 1927 році і дістало високу оцінку у радянській і польській критиці. Проте поет не зупинився на цьому першому варіанті, ще понад два десятиліття працював над ним і в 1948 році випустив новий варіант, який без перебільшення можна визнати найкращим з усіх перекладів цього твору на інослов'янські мови.
Епічний спокій, пильність зору, що помічає найдрібніші деталі побуту, м'який гумор, багатство барв і звуків — усі ці риси поеми Міцкевича з надзвичайною майстерністю відтворено в перекладі Рильського.
Робота над перекладом "Пана Тадеуша" була для Рильського прекрасною школою поетичної майстерності, де йому доводилося бути і мовознавцем, і істориком літератури. У численних статтях і передмовах до цього і до інших перекладів з улюбленого польського поета Рильський підкреслював в його творчості глибокий патріотизм, волелюбні устремління, мрії про майбутнє братерство слов'ян, що споріднюють Міцкевича з Пушкіним і Шевченком. Цими статтями і перекладами М. Рильський вийшов у перший ряд знавців Міцкевича не тільки на Україні, а й у всьому Радянському Союзі. У різних власних творах, особливо в поемі "Марина", Рильський творчо продовжував благородні традиції не тільки Шевченка, а й великого польського поета.
Нелегко було знайти віршовий розмір, що якоюсь мірою наближався б до силабічної системи польського оригіналу. Рильський нарешті зупинився на "александрійському вірші" — шестистопному ямбі — як на ритмі, найбільш відповідному широті епічного задуму Міцкевича. У передачі "Епілога" перекладач зважив на зміну ритму і для цієї частини використав п'ятистопний ямб.
У прикінцевих рядках "Епілога" польський поет висловлював сподівання, що твір його стане народним здобутком:
Коли б до тої я дожив потіхи,
Щоб заблукали ці пісні під стріхи
І щоб селянки, тихою порою
Співаючи за пряжею тонкою...
...Щоб узяли до рук оце писання,
Таке ж немудре, як і їх співання.
Цій вимозі народності твору цілком відповідає переклад М. Рильського, написаний простою і легкою мовою, прозорими і мелодійними віршами, — один із шедеврів Рильського як поета-перекладача.
Нове видання перекладу поеми Міцкевича (відзначене в 1950 році Державною премією) вийшло у світ саме в той час, коли молода демократична Польща відзначала 150 років з дня народження свого великого поета. Своїм прекрасним перекладом поет Радянської України гідно вшанував його пам'ять і створив ще один видатний поетичний документ про міцну дружбу двох слов'янських народів.
Діяльність Рильського в галузі художнього перекладу (вона — ще багатша і різноманітніша, ніж показано тут) — не епізод в його поетичній творчості, а великий подвиг поета і громадянина. Щороку розширюється сфера об'єктів його поетичної діяльності: крім класиків світової літератури, він перекладає твори поетів-сучасників із братніх республік Союзу — М. Тихонова, М. Свєтлова, М. Ісаковського, Я. Купали, Я. Коласа, М. Танка, Г. Табідзе, С. Чіковані, А. Ісаакяна, М. Миколайтіса-Путінаса та багатьох інших. А водночас із цим він продовжує і свою оригінальну творчість.
Провідними мотивами книжок М. Рильського "Братерство", "Наша сила", "Ранок нашої Вітчизни", виданих у 1950 — 1953 роках, є почуття патріотичної гордості за свою країну, яка успішно будує комуністичне суспільство, роблячи справжнє чудо перетворення людей і природи. Але найбільше чудо, говорить поет, радянський народ створив із самим собою:
Які ти викував серця,
Які зростив ти волі!
З якою гордістю лиця
Ідеш в народів колі!
Ти годен імені творця,
Твої дороги без кінця
Горять на видноколі!
("Слово письменника")
Чимало віршів М. Рильський присвячує ідеї перетворення природи, в якій особливо виразно втілюються зримі риси комунізму, здійснюються віковічні мрії людства про прекрасне майбутнє. Ось чому поет так багато уваги приділяє темі творчої праці, славлячи людей труда, науки і мистецтва:
Усе ловив би і ловив
З нестримною жагою
Ці подвиги войовників
На мирнім полі бою.
("Слово письменника")
Але найголовнішою темою нових творів поета, який чуйно прислухається до настроїв, дум і почуттів радянських людей, є тема боротьби за мир, що за післявоєнні роки охопила всіх трудящих людей світу. Цілком закономірно ця тема поєднується в поезії М. Рильського з мотивами братерства і дружби народів:
За мир у світі всьому —
Це значить: проти тих,
Хто в горі вселюдському
Прибутків жде нових.
За мир у світі всьому —
Це за братерство клич,
За те, щоб дню ясному
Навік збороти ніч.
("За мир")
В поезії "За мир" М. Рильський виявив себе майстром тієї мудрої простоти і точності словесного виразу, яка наближає вірш до поетичної формули і разом із тим ріднить його з піснею. Пісенна музикальність цього вірша зумовлюється і легким ритмом тристопного ямба, і чітким збігом ритмічної та синтаксично-семантичної будови (закінчену думку висловлено в одному чи двох рядках), і синтаксичним паралелізмом у будові всіх строф ("За мир...— це значить...").
Простота виразу думки в цій поезії виключає будь-яку пишномовність і ускладненість образної системи і лексики. Поет дуже обережно і економне використовує епітети ("руки працьовиті", "день ясний"), не вдається до складних метафор. Про цей вірш можна сказати словами самого поета, що він "правдою повитий", бо просто й мудро висловлює заповітні думи всього трудящого людства про мир.
(Продовження на наступній сторінці)