У цій сім'ї — братній російський народ, з яким долю України з'єднала мудра далекоглядність Богдана Хмельницького, тут і інші народи Союзу, незліченна "промениста рать", що вийшла назустріч темній силі і її посіпакам.
У страшні роки, коли гітлерівські підніжки, українсько-німецькі націоналісти, намагалися продати український народ у фашистське рабство, М. Рильський стверджував спільність інтересів свого народу з інтересами прогресивного людства, невіддільність України від інших радянських республік і таврував ворогів-запроданців вогненно-гнівними словами:
Я — син Країни Рад. Ви чуєте, іуди,
Ви всі, що Каїна горить на вас печать?
Отчизни іншої нема в нас і не буде,
Ми кров'ю матері не вмієм торгувать!
Не тільки знесена на камінь п'єдестала,
Квітками вінчана і кроплена вином, —
Стократ милішою вона для серця стала,
Грудьми стрічаючи руїну і погром.
("Я — син Країни Рад")
Поет вірить, що, як повік не впасти Москві, "серцю народів, мозкові землі", так ніколи не покриє морок туманів улюбленої столиці України — Києва. Він знає, що
Настане день, настане час —
І розіллється знов медами
Земля, що освятив Тарас
Своїми муками-ділами.
("Слово про рідну матір")
У поезіях "Ленінград", "Москва", "Друзям по Союзу", "До Янки Купали" та інших поет стверджує нерозривну, перевірену і загартовану у вогні Вітчизняної війни дружбу і єдність українського народу з великим російським та іншими народами соціалістичної вітчизни.
Поезії М. Рильського запалювали вогонь ентузіазму у тисяч воїнів на фронтах, тисяч трудівників у тилу, закликаючи до патріотичних подвигів в ім'я перемоги ("Бійцям Південного фронту").
У роки війни Рильський — не тільки поет, а й публіцист і громадський діяч. Його статті і публічні виступи мобілізовували на боротьбу, наближали нашу перемогу. Але і його поезії цих років — не тільки художні твори, а й діяння громадянина-патріота великої Радянської країни. Серед цих поезій є "Лист до українців в Америці" (1941). Поет вірить, що його слово дійде до братів, які живуть за океаном, наче райдуга, що велетенською своєю дугою єднає два материки. Він говорить їм про мету нашої війни, про велич нашої боротьби, про неминучість нашої перемоги. І слово його справді було почуте: українці, які живуть у Канаді, відповіли листом на послання знаного і любимого поета Радянської України. Це один з багатьох випадків безпосереднього відгуку читачів на голос Рильського.
Найвидатнішим із творів Рильського за роки війни є поема-видіння "Жага".
У творчості М. Рильського, кажучи взагалі, зрівноважені і жар натхнення, і той "холод ума поверяющего", що його Баратинський вважав конче потрібним для поета. Постійне звертання до класиків надало творам М. Рильського ясності і простоти мови, чіткості архітектоніки. Недаремно ж музика була, як ми знаємо, одним із найсильніших переживань дитинства і юності поета. Досить часто його творча уява, відходячи від звичайного "пластичного" ладу, переключається на музичний.
"Жага" — один із наочних прикладів такого переключення. З першого погляду — це кілька ліричних і ліро-епічних картин, що не мають ніякого іншого зв'язку, крім спільної ідеї — любові до Батьківщини і болю з приводу її страждань.
Поема починається і кінчається ліричними монологами-піснями: перший є інтродукцією; "Тобі, тобі, моя Вітчизно, у серці дзвонять голоси", — говориться в кінці її. Далі йдуть партії цих "голосів". Перший славить "велику і чисту воду", другий — "святий хліб", третій — радість весняного відродження людини та природи. Не можна жити без них, як не можна жити без Вітчизни. Це символ безмежно інтимного, нерозривного злиття з найсвященнішим — з рідною землею.
Голоси змовкають, відхиляється завіса минулого, і в тумані встають "силуети": образи людей із народу, що знемагають від голоду, рабства, непосильної праці. Скарги їх змінюються наростаючим рокотанням революційної грози. Уривається вона, і гуде голос казки про те, як прекрасна дівчина Україна зустрілася з юнаком Жовтнем. Сон сторіч про краще життя збувся, хмари розвіялись, відкрилась сяюча далечінь творчого життя. І раптом тон і стиль поеми різко змінюються: від запального, від пісні й гімна — до спокійного оповідання. Далекий весняний день в околицях Києва на Ірпені. Поет з дружиною і сином пораються в своєму маленькому садку, а високо в небі летять гуси, і в їх гоготанні чуються
Добросусідські вигуки та сміх,
Як тут, у нас.— О гуси, гусенята!
Прилиньте нині взяти на крилята
Земних дітей!.. Та ні! Дарма! Дарма!
Мій сад — пустеля, і мій дім — тюрма!
Різким звуком уривається течія мирного речитативу, що повідав про недавній спокій і радість життя. На зміну п'ятистопним ямбам ідуть вільні вірші: вигуки обурення переходять у крики прокляття ворогові. Нове видіння: образа скорбної матері, що скликає синів на боротьбу з ворогом. Фінал — знову ліричний монолог, уболівання над стражданням Батьківщини, який закінчується ствердженням віри в неминучість перемоги і відродження змученої рідної землі.
Безпосередністю почуття, силою пафосу, мовним та ритмічним багатством, своєрідністю суто музичної будови "Жага" становить значне явище в творчому розвитку поета.
Критика, проте, відзначала, що деякі вади поеми знижують її ідейно-виховну силу. До них вона відносила звужене розуміння патріотизму, недостатнє розкриття значення радянського періоду в історії України. Не погоджувались критики і з образом України — розіп'ятої на хресті матері-мучениці, образом, який не пов'язується з уявленням про нескорену Радянську Україну, що всю війну продовжувала боротися. Немає нічого поганого в тому, що в багатому стилістичному запасі поета, який у своїй творчості чергує високий ораторський стиль з мелодично-пісенним і буденно-розмовним, поруч з просторіччям, книжною мовою, неологізмами також широко використовуються архаїзми (в українській класичній поезії ми знаходимо аналогію у Шевченка), але, можливо, у даному разі, справді, наліт архаїки в образній системі був зайвим.
Ще суворішій критиці підпала опублікована в 1944 році автобіографічна поема "Мандрівка в молодість". У ній поетові, відірваному від України (поема писалася в роки евакуації в Уфі), схотілося з усією щирістю розповісти про початок свого життєвого шляху, про ту пору, коли він жив як "сучасності короткозорий син", коли, за його визнанням, його світогляд був сумішшю ліберального демократизму батьків з впливами занепадницьких гуртків "золотої молоді". Поет не виправдовував цього, але й не осуджував. Про своє дитинство і юність він розповів так, нібито прожиті роки не перетворили його самого на "нову людину". Панівним у поемі стало почуття безмежної благодушності і всепрощення. Але матеріалістичне розуміння дійсності вимагає партійності в оцінках і виключає об'єктивістський підхід до життя.
Поет сприйняв цю сувору, але справедливу критику і згодом докорінно переробив поему.
У книжці поезій "Мости", виданій у 1948 році, М. Рильський виступив як активний творець і співець комуністичного суспільства.
Провідною ідеєю книжки "Мости" є ідея торжества комунізму. Його переможний похід бачить поет не тільки в радянській країні, а й за кордоном, в країнах народної демократії. Це підіймає почуття радянської національної гордості поета, бо він бачить, що наша Батьківщина стала прапороносцем великих ідей комунізму, прикладом і зразком для всього трудящого людства, що вона очолює сили демократії, миру і прогресу проти сил імперіалістичної реакції, проти паліїв нової світової війни.
В епіграфі до вірша "Дві сили" показано боротьбу сил демократичного та імперіалістичного табору:
Одна — це гніт і кров, це визиск і неволя,
Продажа й купля це, омана, смерть і тлін,
А друга — чесний труд у дружбі світлочолій,
Горіння сміливе і сяйво верховин
Одна — це та, що світ ще вчора багрянила,
Це — глум напасників, це — зрадницька війна,
За вільність і за мир повстала друга сила,
Хвилини кожної росте й росте вона.
Поет відчуває себе бійцем у рядах цієї другої сили — демократичного табору, — на чолі якої стоять комуністичні партії всіх країн і миролюбний Радянський Союз.
Поетична форма, якою користується автор для вираження думки про незбориму силу демократичного табору в боротьбі проти паліїв війни, відповідає значимості теми. Інтонація вірша — урочиста. Поет ніби виступає з міжнародної трибуни, кидаючи звинувачення світові імперіалістичних хижаків. Протилежність двох світів зображується в чотирьох строфах, чітко поділених на дві пари рядків. У перших подається нищівна характеристика світу визиску, руїни, смерті, в других — картини нашого радісного, творчого мирного світу. В двох останніх строфах поет безпосередньо звертається до паліїв війни, голос його сягає вищого напруження і сили:
Ви грому хочете? На вас ударить грім!
Зі спокійною певністю своєї сили — сили миру, правди комунізму — поет закінчує вірш рядками:
Ми — світу молодість, ми — правота людини,
Єдине серце в нас, і прапор наш єдиний,
І слово Комунізм написано на нім!
(Продовження на наступній сторінці)