І здалося — він розтане враз.
Пластівень їй на плече приліг,
І здалося, ніби то алмаз.
Це голова сільради. В пам'яті поета за контрастом постає знана з дитинства мерзенна постать "волосного старшини" дореволюційного села з емблемою влади — палицею — в руках. Нічого спільного не має з цією постаттю образ жінки, представниці нової народної влади:
Ти — ялина, сповнена жаги,
Що росте на вітрі й сонці гінко...
Гей, веселі наші береги,
Горда, смілива радянська жінко.
("Голова сільради")
Все це — окремі приклади перетворення країни, людей. Правдивий художник, ім'я якого ВКП(б), творить такі чудеса щоденно. Незліченні перемоги здобули наші люди. Вони завойовують Арктику, літають у стратосферу — і все це тільки початок комуністичного перетворення світу, остаточної перемоги над природою.
Природа, як і раніш, близька і люба поетові. Він уважно читає її книгу і знаходить на кожній її сторінці образи-символи, що зміцнюють його віру в наше прекрасне сучасне, в якому проростає вже зерно великого майбутнього.
Ось картина весняного перельоту журавлів, за якими поет стежить з однієї з київських вулиць. У стрункому льоті журавлиного ключа він вбачає алегорію, що відбиває творчі прагнення людей нашої Батьківщини:
Міркую так: коли б мені схотілось
Подати образ нашої доби
У простій алегорії, — я взяв би
Отой сталевий журавлиний ключ,
Міцну напругу, силу непохитну,
Його жадобу обріїв, його
Непереможну волю, мудрий лад
У побудові, де до того все
Скероване, щоб легше розтинати
Грудьми повітря, де в вершині кута
Летить одважний, мудрий проводир,
І всі рівняють літ свій по ньому,
І знає всяк мету свою й дорогу.
("Журавлі")
Характерним прийомом М. Рильського як поета-реаліста в цьому вірші є те, що він показує, з яких конкретних життєвих вражень виникла в нього філософська думка, втілена в образі журавлиного ключа. Перша частина вірша — це вихоплена з життя сценка: поет, його рідні та сусіди повибігали з дому, щоб глянути на перших весняних журавлів. Поет веде розповідь п'ятистопним неримованим ямбом з розмовною інтонацією, з частими перенесеннями речення з одного рядка в наступний. Навмисне усуваючи такі елементи вірша, як чіткий поділ на строфи і римування, поет зосереджує сприймання читача на внутрішній динаміці — виникненні і розвитку філософської думки, втіленої в образ.
Ця форма, невимушена і природна, чи не вперше з явившись у М. Рильського в цьому вірші, потім не раз повториться в циклах, написаних також вільним п'ятистопним ямбом, наприклад, у циклі "Ленінградські нариси", у вірші "Мости" та ін.
Розвиток тем, мотивів і образів збірки "Літо" бачимо в наступній збірці лірики "Україна".
Великий вірш публіцистичного характеру — "Україна" — зображує нову, соціалістичну дійсність нашої республіки. На широких просторах української землі працюють щасливі люди; відійшли у безвість і ніколи не повернуться жахливі картини минулого:
Встає в селі, встав у місті
Нова людина. Гордий вік
Вінчає слово: більшовик.
У циклі "Чернігівські сонети" М. Рильський відтворює перед читачем образи людей, які залишили свій слід, пам'ять про себе в цьому колись спокійному стародавньому місті. Пушкін, Шевченко, Коцюбинський, Глібов — всі вони боролися за світле майбутнє, і це майбутнє стало дійсністю в оновленому Чернігові. Щирі рядки присвячено в сонетах славному сину Чернігівщини Миколі Щopcy.
У весняному цвітінні нового життя особливо гостро і яскраво сприймає поет усі явища навколишньої дійсності, її найдрібніші деталі. М. Рильський вміє з незначних, звичайних фактів робити великі і значні висновки, пов'язувати мале з великим, особисте із загальним. Вірші поета, присвячені Вітчизні, сповнені палкої любові до її найкращих синів і дочок:
Я казав синкові, що цвіте Вкраїна,
Бо вона — країна у Країні Рад, —
І пливла у далеч біла павутина,
І сміялось небо, як блакитний сад.
("Ми збирали з сином на землі каштани")
Остання передвоєнна збірка М. Рильського, "Збір винограду", вийшла у 1940 році. У вірші "Народам світу" поет виступає проти тих, "чий бог — це торг, чий храм — війна". Він закликає народи з'єднатися у велику єдину сім'ю і покарати "тих, що роззявляють пащі, щоб світом володіти всім, що розбрат сіють поміж націй, щоб легше їх держать в ярмі" ("Народам радянської землі"). Основний пафос збірки — заклик до оборони країни. Жанри лірики М. Рильського цього періоду своєрідні і різноманітні. Знайдемо у нього написані в класичній манері вірші широкого публіцистичного плану, що нагадують подібні твори Пушкіна, Лермонтова або Міцкевича. Як і раніше, він часто звертається до форми "ліро-епічного портрета", в нових своїх книгах даючи нам образи Гоголя, Шопена, Горького, славних чернігівців. Він створює низку пісень. Але, мабуть, найчастіше у нього зустрічається жанр ліричної або ліро-епічної медитації, тобто роздуму, часто глибоко інтимного, автобіографічного характеру. "Особисте" і "громадське" у Рильського — неподільні, і його "громадське" саме тому і впливає на читача, що воно в той самий час — і цілком "особисте".
Відомо, що в ранніх книжках М. Рильського тема Батьківщини не займає помітного місця. Спостерігаючи зростання поезії М. Рильського, можна сказати, що чим глибше входив поет у радянську дійсність, чим більше він визначався як поет радянський, тим більше зростав він і як поет український. Його радянський патріотизм підвищував у ньому почуття національної гордості. Рильському, як і кожному визначному поетові, ставало дедалі яснішим, що Жовтнева революція — такий самий природний, виправданий всім ходом попередніх подій висновок із історії України, як і з російської історії.
Серед його творів тридцятих років є великий епічний уривок — кілька розділів, написаних до колективної поеми "Іван Голота". Іван Голота — синтетичний образ українського народу в усі періоди його історичного життя. Тіснять його зовнішні вороги — татари і турки, терпить він від панів, чужих і своїх, б'ється у війську Богдана Хмельницького і в загоні Устима Кармелюка, слухає гнівну промову поета-агітатора Шевченка, бачить підлу брехню представників українського націоналізму і, пройшовши всі стадії визвольної боротьби, доходить свідомості, що порятунок його народу — тільки в спільній боротьбі братніх народів проти Спільного ворога. Так виросла основна тема передвоєнного і воєнного періодів творчості М. Рильського — тема дружби народів.
Роки Великої Вітчизняної війни відкривають новий період і в творчості М. Рильського.
Як змінився, як безмежно виріс і змужнів поет! А він же на початку свого творчого шляху гадав, що враження від життя можуть стати предметом мистецтва тільки тоді, коли вони відстоялись у свідомості творця, стали предметом ліричного "споглядання". В роки 1941 — 1944 поезія М. Рильського йшла врівень з подіями, безпосередньо виростала З них, як пісні всіх найкращих поетів нашої країни. Вона зміцнювала в нас любов до Батьківщини, ненависть до лютого ворога, волю до перемоги. У далекому тилу і в безпосередній близькості до фронту, на зборах Академії наук Української РСР, евакуйованої до Уфи, на мітингу українського народу в Саратові, на освітлених ракетами переможних салютів вулицях Москви, в Харкові, тільки-но визволеному від німецьких загарбників, у Києві, що зіяв ще руїнами Хрещатика, — скрізь звучав голос поета.
Радянський патріотизм об'єднує почуття любові до свого народу з ідеєю рівності і братерства всіх народів — з "чуттям єдиної родини", як сказав інший видатний поет Радянської України (Павло Тичина). У цьому — одне з джерел тієї великої радості, якою, мов сонцем, пронизані були передвоєнні вірші М. Рильського. Воєнні роки посилили у нього, як і в інших радянських поетів, почуття любові до Вітчизни. До відчуття навислої над нею загрози, до почуття гострого обурення з зухвалості ворога у поета Радянської України прилучився ще й гострий біль розлуки.
Чорна хмара фашистської сарани спустилася на рідні поетові місця — на "Київ злотолитий, Ірпінську тишу смолисту, рожеву Романівку", на українські ясні зорі, тихі води, на все, створене народом, який за Радянської влади вперше в багатовіковій історії зітхнув на повні груди. Українську радянську землю топтав ворог. Охоплений лютою ненавистю до слов'янських народів, він намагався поневолити український народ, винищити його.
В усіх творах М. Рильського цього часу чується один основний мотив: віра в перемогу людяності над звірством. Запорука цієї перемоги — Радянська Армія, велика Комуністична партія, дружна сім'я братніх народів Союзу, братня сім'я слов'ян, нарешті, все прогресивне людство, що піднялося на боротьбу "з нелюдами". Україна не може загинути, не може бути стертий з лиця землі народ, що створив велику культуру, що висунув Шевченка, Франка, чудових музикантів, артистів:
Хіба умерти можна їй,
В гарячій захлинутись крові,
Коли на справедливий бій
Зовуть і дерева в діброві,
Коли живе вона в міцній
Сім'ї великій, вольній, новій?
("Слово про рідну матір")
(Продовження на наступній сторінці)