Великого клопоту завдавало авторові питання, як назвати сина цього "черного негра". Він назвав його "циганом", але в нього з'явились якісь сумніви щодо влучності цього "образу", й він прийшов до мене в редакцію просити поради. Після деяких міркувань, він надумав його назвати "Юный злой гений черный негр".
Цей автор морочив мені голову цілий місяць, поки я його якось не ублагав звернутись іще й до іншої* редакції, бо в нас, мовляв, журнал, самі бачите, маленький, повістей не друкує...
НЕ ЗОВСІМ БАДЬОРЕ РЕЗЮМЕ
Я зайшов з вами, читачу, занадто далеко. Поле нашого овиду перейшло межі легкої слави й ладне збитись на ті манівці, де література стає вже симптомом психічної недуги. І я запевняю вас, читачу, що ми, досліджуючи амальгаму "літературних" проявів, могли б забитись іще далі в страшні нетрі. Але ми свідомо обмежили себе рамками легкої слави на літературному шляху, щоб саме тут поставити запізнілу крапку й зажурено спустити долу наші вії.
Становище-бо справді дуже невідрадне, як подумати, що воно вийшло б, коли б хоч трохи далося обрахувати всю ту енергію, ввесь той запал і пристрасть, витрачені на "початкуючі" вірші й оповідання!.. Сараною суне політературений народ посполитий на редакцію (я гадаю — ви, читачу, повірите, що це не та редакція, де я служив), яка добрала цікавого способу рятуватись від цієї навали. Щоб не морочити собі голови над відповіддю кожному авторові окремо, чому/не йде до друку його твір, редакція одразу надрукувала на машинці до письма кілька сотень стереотипної відповіді: "Ваш твір недосконалий римою і внутрішнім ритмом, бракує йому свіжих образів, помітно чужі впливи, сюжет рихлий"... тощо.
Я сумніваюсь, щоб ця "механізація" редакційної роботи дуже тішила молодого автора, але в кожнім разі відповідь він одержував досить швидко і йому залишалося багато часу, щоб іще сподіватись собі успіху надалі.
Мені не раз, читаючи ці безконечні стоси молодої творчості, спадало на думку — а що, якби можна було всю цю молоду потенцію, що марно консервується в кустарних ямбах та хореях, скерувати в інший, пожиточніший бік! Хоч би, приміром, на навчання — читання хорошої корисної літератури, спорт... абощо.
Далебі, за кілька років ми мали б усі так звані "матеріальні передумови державності": лікарів, адвокатів, інженерів, пілотів і просто кваліфікованих людей. Але, якби ж то!..
Якось я зустрів на пароплаві одного молодого вчителя, який допіру скінчив інститут і оце їхав на посаду. Він мав у ВИШі чимало близьких товаришів із наших відомих молодих письменників.
— Не скажу, як це сталось, не розумію, що мене спантеличило, але і я почав був писати,— кається вчитель.— Ви уявляєте,— я навіть набрався нахабства однести свої "твори" до редакції...
Тепер він сміявся з цього, як із колишнього юнацького гріха.
Я дивився на молоде, безвусе вчителеве лице й мені думалось: чи ж багато їх таких, як оцей, що вже не писатимуть віршів?..