Вчитель НУШ – людина, яка надихає вчитися

Реформа освіти вимагає не лише зміни програми, але й головного рушія покращень в освіті – самого вчителя

Вчитель НУШ – людина, яка надихає вчитися

Реформа освіти вимагає не лише зміни програми, але й головного рушія покращень в освіті – самого вчителя. Адже саме від нього залежить, чи зацікавиться дитина у навчанні, чи зрозуміє матеріал, та врешті – чи буде себе добре почувати у стінах школи і впевнено поза ними. Вчитель 2.0 розуміє, приймає і допомагає іншим прийняти особливості кожної дитини. Не критикує, а підказує. Не заганяє у рамки, а допомагає розгледіти таланти. Новий учитель не залишається осторонь нових підходів і технологій, постійно самовдосконалюється та розвивається. Це партнер дитини й батьків, який допомагає учню навчитися тому, що допоможе почуватися вільно й щасливо у дорослому житті. Друг, який підтримує і допомагає, тьютор, що володіє інструментами коучингу, вміє налагодити контакти в групі як справжній фасилітатор, та використовує новаторські практики. Чи не забагато ролей та відповідальності для одного педагога?

Щоб краще розібратися з тим, які виклики має вчитель нового взірця, та наскільки вимоги до педагога змінилися у НУШ, проект «Дружня школа» поспілкувався з Тетяною Швець, кандидаткою педагогічних наук, заступницею директора з науково-методичної роботи однієї з приватних шкіл Києва та програмною директоркою в International Academy of Tutoring. Вона знає про вчительську справу не з книжок, а завдяки 28-річному досвіду в освіті.

Ви встигли пропрацювати за різних освітніх систем. Знаєте як працюють державні та приватні школи, слідкуєте за перебігом освітньої реформи. Як змінилась роль вчителя за цей час?

Коли я прийшла до школи в 1992 році (вчителькою історії), то мала один зразок – прийти, переказати підручник, бажано цікаво, навчити дітей конспектувати, виділяти головне, аналізувати, встановлювати причинно-наслідкові зв’язки, вчити дати. Як мене навчили, так я і робила. Вчитель зараз – більше не спосіб передачі знань. Вже став банальним вислів «вчитель потрібен для того, щоб навчитися вчитися», але щоб це зробити, йому самому потрібно навчитися це робити. Вчитель – людина, від якої хочеться вчитися. Певний зразок (але не ідеал), за яким можна наслідувати елементи: як будувати своє мислення, ставлення. Реформа освіти – зокрема, і про зміну мислення вчителя, його підходів та компетенцій.

Зараз часто говорять про те, що вчитель має приміряти нові ролі. Бути фасилітатором, коучем, тьютором. Так багато викликів для одного педагога, чи вони необхідні?

Я не погоджуюсь, що це ролі. Скоріше це компетенції, інструменти, які потрібні педагогу. Фасилітацією займається кожен вчитель, коли допомагає групі дітей порозумітись між собою, це просто інструмент. Фасилітатор – забезпечує ефективну групову комунікацію.

Мета тьютора – допомогти дитині розвинути здібності, які допоможуть  впоратися з будь-якими труднощами та задачами, навіть, коли тьютора не буде поруч. Тьютор – допомагає формувати цілісну особистість, працює з п'ятьма сферами: інтелект, воля, емоції, фізичний та духовний розвиток.

Тьюторські інструменти (для виявлення інтересу дитини, її схильностей та сильних сторін), – чудові, але вони працюють лише тоді, коли вчитель сам готовий зрозуміти свої сильні та слабкі сторони, працювати над власним розвитком, мати авторефлексію, постійно змінюватися. Тоді ми можемо говорити про зміни в усій школі. Коуч – допомагає досягти поставленої мети.

Що стосується коучингу, часто люди отримують сертифікат коуча, бо це зараз дуже популярно, і починають працювати з дітьми, не маючи відповідних знань вікової психології. І тоді вони не просто не допомагають, але й можуть нашкодити дитині. Треба розуміти, що поняття “coaching” прийшло зі спорту, і не даремно поширене воно, здебільшого, у бізнес-середовищі, де цілей досягають сформовані особистості. Його доречно застосовувати тільки з дітьми старшими 16 років, які вже мають досвід роботи (наприклад під час канікул), професійно займаються спортом чи мистецтвом. Лише тоді це працює. Для дітей молодшого віку – коучинг взагалі недоречний. Адже він спрямований на перетворення в житті, як правило, в професійному контексті. Компетентності із коучингу, якими вчителю варто володіти – вміння задавати коучингові питання, які передбачають рефлексивну відповідь (щоб дитина аналізувала, замислювалась), а також уміння ставити цілі, планувати.

Важливо теж пам’ятати, що іноді жодні коучингові питання чи тьюторські інструменти не допоможуть досягти цілей, бо дитині потрібна допомога саме професійних психологів. Вчитель, навіть найкращий, не може брати цю відповідальність на себе, але повинен розуміти, коли дитині така допомога необхідна.

Який із інструментів учителя – найважливіший?

Найголовніше – не інструменти. Найголовніше – це відносини, які панують між учителем і учнем, вчителями та учнями. Без системних горизонтальних взаємин і діалогу нічого не спрацює. Вчитель розуміє, що дитина чогось не знає чи не вміє, але це не робить її гіршою. Він дивиться очі в очі, говорить із повагою. Дитина, яка росте в таких взаємовідносинах, значно впевненіша в собі, має відчуття власної гідності, вміє висловлювати свою точку зору. Врешті, її освітні результати кращі. Можна використовувати різні підходи, але всі вони мають відповідати запитам дитини, тому, чого вона потребує саме зараз. Це завжди має бути індивідуальний підхід. Не учень має підлаштовуватися під школу, а школа під учня. У НУШ це реалізується через поняття індивідуальної освітньої траєкторії.

Що робити вчителям, які не мають таких самих ресурсів, як у приватних школах?

Вчителю повинно самому бути цікаво. Тоді він знайде спосіб зацікавити інших. Я працювала в складному промисловому районі Харкова, де вчилися діти простих робітників, які не розуміли, нащо їм та історія. Я видумувала і вишуковувала матеріали в бібліотеці Інституту післядипломної освіти, щоб знайти способи якось їх зацікавити, хоча на той момент мала власну родину, двоє дітей і обмаль часу на дослідження. Жодного ксероксу, жодного інтернету, який зараз значно спрощує життя вчителя. На голому ентузіазмі. Намагалась шукати підходи до кожної дитини, навіть до тих, кому це було зовсім не цікаво. Тоді, всупереч правилам, я змінювала програму, робила те, на що в ній не був передбачений час, – практичні завдання. На заняттях з правознавства ми  вчились заповнювати податкову декларацію, вирішували, що робити в тій чи іншій ситуації. Зараз це називається «компетентнісний підхід».

До поїздки в Польшу (навчальна поїздка в межах стипендії від House of Europe) я мала сумніви, що всі нові зміни можуть працювати в звичайній державній школі, бо це масовість і підходи приватних шкіл не спрацюють в звичайному закладі. Спрацюють. Але лише у тому випадку, якщо адміністрація школи в цьому зацікавлена, буде підтримувати і заохочувати своїх вчителів. А діти будуть розуміти, що тепер вони можуть приймати рішення не лише за своє майбутнє, але й за зміни в ньому.

Ви згадали про основну концепцію НУШ – компетентнісний підхід. Чи не зарано думати про навички для майбутнього життя у такому ранньому віці?

Тут я абсолютно погоджуюсь з Джеймсом Хекманом, американским нобелівським лауреатом з економіки, який заявляє, що чим раніше ми інвестуватимемо в дітей, тим кращі результати матимемо. Він говорить навіть не про початкову школу, а й про дошкілля. На думку науковця, саме “м’які навички” (як-от вміння долати труднощі, знаходити рішення, ставити цілі та докладати зусиль для їх досягнення, наполегливість, комунікативні навички тощо) прямо впливають на матеріальне становище майбутнього дорослого, його успішність. Хекман довів, що діти, в навчанні яких фокусувалися на розвиток соціально-емоційних навичок, показували в дорослому житті кращі результати. Тому важливо не лише надавати знання, а зосередитись на тому, як ми це робимо.

Не можна розглядати НУШ не розуміючи, що буде в 12-му класі. Завжди має бути образ останньої, кінцевої точки. Щоб хлопець чи дівчина в 12-му класі стали такими, як прописано в концепціях, потрібно розуміти, що вони роблять на кожному етапі, класі. Тоді зрозумілий кожен крок. «Ранкове коло»? Для чого ми його робимо? Для розвитку емпатії? Які інструменти ми тоді використовуватимемо для цього у середній школі? Щоб правильно навчати дітей першого класу, треба мати розуміння, якою людиною цей учень чи учениця мають бути після закінчення школи. Лише такий систематичний підхід дозволить зробити реформу дієвою.

Але ж крім розвитку м’яких навичок школа має і інше завдання – навчити предмету. Коли вчителю все встигати?

Звичайно, крім того, що потрібно навчити дитину вчитися, вона повинна отримати певне підґрунтя, фундамент. Ніхто не відміняв завдання школи навчити писати, читати, рахувати. Ми будуємо наступні знання і вміння на певній базі. Проте зараз неможливо відділяти лише предметну складову від компетентнісної. Крім того, дещо просто неможливо викладати, не знаючи особливостей роботи мозку та основ дитячої психології. Не можна навчити дитину вчитися, якщо вчитель сам не бере на озброєння нові практики. Це велике навантаження, я це розумію, безумовно. Але чим краще вчитель буде підготовлений, тим легше йому буде працювати. «Ранкове коло», постери, мультимедійні дошки, Лего – це не єдине, що важливо у НУШ. Зміна має відбуватися в підходах. Вчителі, які займалися самоосвітою, знали і застосовували всі елементи сучасної НУШ і раніше, зараз це стало правилом.

Що на Вашу думку є найбільшою перепоною реформи?

Ставлення шкільної адміністрації та відстороненість батьків. Директор теж повинен мати свою місію, і включати в неї своїх вчителів. Буває, що в деяких школах реформа буксує, бо в цьому не зацікавлена шкільна адміністрація. Щоб зміни спрацювали, директор сам має розуміти всі процеси, хоча б пройти курс для початкової школи на Edera та практикум з управління школою. Друге: чим молодша дитина, тим складніше реалізувати щось, якщо батьки не будуть у це залучені. Реформа не працюватиме без педагогіки партнерства. Там, де батьки включені в процес, діти роблять великі успіхи. Те саме говорять і мої польські колеги-вчителі початкових класів. Вони випрацювали цілу систему – як батьків залучати, у які процеси і коли. У Польщі для батьків навіть проводять освітні лекції, обов’язково з обговоренням. Батькам дуже важливо відчути, що вони мають вплив на прийняття рішень, до них прислуховуються, з ними радяться. В Україні дуже великий відсоток недовіри до школи, небагато свідомих батьків, які готові допомагати, і це найбільша перепона. Чи про це має піклуватися НУШ, чи це задача директора? На мою думку, в руках директорів є можливості для реальних змін. Від них залежить атмосфера у школі, взаємовідносини в трикутнику батьки-учні-вчителі. Можливо, їм потрібно краще  пояснити, як таку співпрацю організувати.

Вчитель – професія чи покликання?

Вчитель – місія, бажання допомогти іншому, молодшому, менш досвідченому піднятися на сходинку вище. Це менторство. Вводити дитину в коло своїх інтересів, своїх знайомств, досвіду, щиро ним ділитися, щоб учень отримував цей досвід через вчителя, може лише людина з місією. Школа без вчителя, який несе місію, не може бути успішною. Комусь краще виходить бути вчителем-ментором, хтось краще працює зі старшими дітьми. Не всі можуть бути тьюторами, не всі можуть бути класними керівниками, так само як не всі можуть бути хорошими вчителями.  Нав’язати якісь ролі неможливо. Якщо немає внутрішнього покликання, то можна навчитися інструментам, але вони не будуть ефективними.

Вчитель – візитівка реформи, головний рушій змін. Тому умотивований, готовий до змін власного мислення педагог, що володіє новітніми компетенціями та інструментами – головна мета НУШ. Її ж пріоритет – забезпечити професійне й особисте зростання вчителя, підвищити соціальний статус. Аби вони надихались самі й надихали інших.

Олександра Дмитренко, журналістка проєкту “Дружня школа”.

Цей матеріал створений за фінансової підтримки Європейського Союзу та Міністерства закордонних справ Фінляндії. Висловлені в цьому матеріалі думки жодним чином не відображають офіційний погляд Європейського Союзу чи Міністерства закордонних справ Фінляндії.

Освіта.ua
23.03.2020

Коментарі
Аватар
Залишилось 2000 символів. «Правила» коментування
Ім’я: Заповніть, або авторизуйтесь
Код:
Код
ЮрійПанасюк
Хто ж це так гарно написав, агага- пані Дмитренко, "Дружня школа"? Пані Олександро, зараз я Вас спущу з небес на цю грішну школу. Ви як Новосад? Школу закінчували ученицею? А "поішачити" в школі не спромоглись. Жаль, дуже жаль. Особливо в тій що я. У мене за 31рік роботи в пяти школах(в свою не попав по причині "алергія" на блати) було 9 директорів,6-заврайво, пять педколективів--я можу багато про що сказати та порівняти.Пані журналістко, прокоментуйте слідуюче, вибачення не прошу-слова не мої, а автора-директорки Павлівської школи з вищою категорією Синюченко Н.І. Слів з пісні не викидаю-змісту щоби не втратила.Слова Синюченко на музику нач.від.світи Погребищенської РДА Бутенко З.М., "проспівано" при учнях 7класу:"Ти гамно, ти мозгойоб, шо ти зробив у ці школі, натягнеш галстучка і туфельки та пиздуеш отакого". Якщо пані Дмитренко не вірить-телефонуйте 0963513515 надам аудіозапис. Можу надати докази педофілії чоловіка цієї дирехтотараторки, працює тут-географом,біолого... м,хіміком,музикантом--... -яке... "обдарування" припливло до села.Пропедофілив в школах Ліщинець, Круподеринцях(граф Ігнатев знав би-розвалив би маєток-школу) та Павлівці.Вища категорія. старший учитель,зарплата+пенсія близько 20тис.грн. Йому шлях один- Мендаль ХЕРоя за наругу над моралю суспільства.

Щоб отримувати всі публікації
від сайту «Osvita.ua»
у Facebook — натисніть «Подобається»

Osvita.ua

Дякую,
не показуйте мені це!