Сексуальнее виховання школярів

Диявол-звідник, як відомо, багатоликий. Для одних він - древньоіудейська Ліліт, для інших - стриптизерша в американському барі. Тому під прапорами борців за моральність опиняються найрізніші люди: від православних священиків до комуністів.

Програми сексуального виховання (sex education) з'явились у США вже в 40-х роках минулого століття, але тільки наприкінці 60-х, тобто приблизно 30 років тому, заняття за такими програмами стали проводитись у муніципальних школах країни (ними було охоплено приблизно 2 % учнів). Зараз програмами, які в тому чи іншому обсязі стосуються проблем сексуальної поведінки, сексуальної орієнтації, профілактики захворювань, що передаються статевим шляхом (насамперед СНІД), охоплено 93 % усіх муніципальних шкіл Америки. У середині 80-х років три чверті всіх батьків підтримували ідею проведення занять за такими програмами у старших класах середньої школи та понад половини - у класах з 4-го по 8-й.

Однак ставлення американського суспільства до проблеми сексуального виховання є далеко не таким одностайним, як може здатись із наведених цифр. У зв'язку з такими програмами в суспільстві виникло дійсне протистояння, що періодично слабшає, а потім знову підсилюється. Наприклад, у момент, коли американці вперше усвідомили серйозність погрози, пов'язаної з поширенням СНІДу (середина 80-х років), значна кількість батьків погоджувались, що про застосування протизаплідних засобів треба розповідати вже дванадцятиричним школярам, але зараз більшість, очевидно, не підтримує таких крайностей.

Крім того, у США ефективність програм статевого виховання виявилась досить низькою. Як і раніше, кілька сотень американців заражаються СНІДом у середніх школах (1994 р. було зареєстровано 417 випадків зараження у віковій групі 13-19 років, імовірно, чимало молодих людей і більш старшої вікової групи - 20-24 роки - заразились у шкільному віці). Відносна кількість вагітностей серед підлітків США у два рази більше, ніж у школах розвинених європейських країн. За визнанням самих американців, програми сексуального виховання молоді у Великій Британії, Франції, Канаді, скандинавських країнах виявились набагато більш успішними, ніж у США.

Чому для Росії важливий саме досвід США? Тридцять років тому порівняння стану в наших країнах могло бути тільки риторичним прийомом, але сьогодні як позитивний, так і негативний досвід Америки для нас значущо практичний.

1. У Росії федералізм із політичного гасла й законотворчих побажань перетворюється в реальність, причому це швидко відбувається й в освітній сфері. Від традиційної моделі централізованої держави нас змушують відмовитись економічні та політичні реалії. Але історичного та психологічного досвіду життя у федеральній державі в нас немає. США - від народження федеративна держава, де центральна влада спочатку ніяких повноважень у галузі освіти не мала, управління освітою було прерогативою штатів, навчальних округів і самих шкіл. Тільки в середині XIX ст. федеральний уряд почав збирати освітню статистику, але до шістдесятих років нашого століття воно знайшло досить потужні важелі управління національною системою освіти. Цими важелями стали фінансові й інформаційні потоки. Традиційно центральна влада намагається не втручатись у питання, пов'язані зі змістом освіти. Наприклад, за останні кілька років у документах центральної виконавчої та законодавчої влади практично відсутні які-небудь згадування про сексуальне виховання школярів. Дебати киплять у законодавчих зборах штатів, суперечки розколюють громади та піклувальні ради шкіл, зрідка закінчуючись у судах, але федеральний уряд, формально не беручи участі в цих баталіях, установлює свої правила розподілу грошей. Це дозволяє стримувати політичні пристрасті й не переводити хворобливу проблему в розряд загальнонаціональних.

2. Суспільство Сполучених Штатів не змогло уникнути перетворення питання про статеве виховання у школах у політичний фактор. Коли проблема політизується, її вже, власно кажучи, не потрібно й обговорювати. Така точка зору не вірна тому, що її висловлює ліберал (або, навпаки, консерватор), а повідомлення про те, що дана особа колись була проти надання рівних прав неграм (або, навпаки, висловилась за легалізацію наркотиків), не сприймає будь-яку аргументацію щодо поставленого питання. Ця картина нам до болю знайома. Крім того, ми бачимо в себе вдома, що політичні очки можна успішно набирати, використовуючи не тільки систему координат «ліберали» - «консерватори» («червоні» - «білі»), а й систему «центр» - «регіон». Це типово й для США: «У нас на техащині (орловщині) ми ЦЬОГО не дозволимо».

3. Обидві країни являють собою мозаїку етносів і конфесій. Інформацію про ставлення різних етнічних утворень до статевого виховання зібрати важко, ця тема вкрай непопулярна у США. Хоча відомо, наприклад, що громади, де мешкають представники національних меншин, вибирають для своїх шкіл, як правило, більш консервативні програми. Інформації про ставлення різних конфесій до розглянутої проблеми цілком достатньо. У цілому лідери організованих релігійних об'єднань прагнуть уникати крайностей і взаємних обвинувачень, але для багатьох віруючих проблема статевого виховання стала приводом для підкреслення конфесіональних розходжень. Було прийнято кілька судових рішень, які зобов'язували школи внести зміни до програми статевого виховання. У цих випадках позивачам удавалось довести, що використовувані програми відбивають точку зору на предмет окремої релігії, і суди, приймаючи свої рішення, засновували їх на конституційній нормі, що відокремлює громадянську школу від релігії.

4. В обох країнах відсутня еротика як альтернатива порнографії: практично немає загальновизнаних зразків літературних текстів, творів мистецтва, які трактували би проблеми статі добірно, дотепно й відсторонено. Ні в однієї з наших країн не було свого Бокаччо або Брантома, але доволі - паскудства, ломових анекдотів і комерціалізованого сексу. Заклики до терпимості в такому культурному контексті безглузді: миротворця одна сторона обвинувачує в потуранні, інша - у святенництві. Автор, якщо він хоче писати на відповідні теми, залишаючись у рамках стилю, прийнятного для всіх верств населення, може вибирати між медичним жаргоном та убогою моралістичною риторикою. Перешкодою для появи більш змістовних текстів є те, що ані американська, ані пострадянська школа не заохочують філософствування та вільнодумства у своїх стінах.

Не треба однак перебільшувати подібність між ситуацією в наших країнах. На відміну від Америки кінця 60-х років Росія вкрай обмежена в засобах, вона втратила вміння мобілізувати населення та знаходити добровольців для проведення складних і тривалих кампаній, і, нарешті, перед лицем погрози епідемії СНІДу в неї просто немає часу. Тому пострадянські слов'янські країни ризикують зробити всі помилки США й одержати ще менше позитивних результатів від упровадження програм сексуального виховання у школі.

Автор: М. Арапов

Освіта.ua
17.07.2008