Про вчителя хочу замовити слово..., або невигадані історії з освітянського „Театру абсурду"

- До кого гостей школи на урок направимо?

- Як «до кого»? Звичайно, до Марії Іванівни. У неї завжди гарно.

- А чим пригощати опісля будемо?

- То хай Марія Іванівна щось зметикує - вона ж така хазяйновита.

- А розважати ж їх теж треба.

- А Марія Іванівна навіщо - хай пісню заспіває чи вірші якісь почитає.

- А хто дітьми в цей час займатися буде?

- Займатися дітьми - прямий обов'язок учителя. Марія Іванівна це добре знає...

- А...?

- Чи не досить запитань? До речі, а де ж Марія Іванівна?

Можливо, цей невеличкий діалог-імпровізація схожий на анекдот? Якщо так, - то це дуже сумний анекдот. Сумний від того, що саме таким чином найчастіше вирішуються численні питання й питаннячка, що виникають у коловороті шкільної повсякденності. Учитель - ключова постать не тільки під час уроку. Численні міські конкурси та позакласні заходи, питання придбання підручників, обладнання кабінету та ремонту приміщення, проблемні діти та проблемні батьки - не перелічити, скільки турбот лягає на тендітні плечі вчительки Марії Іванівни чи Наталії Петрівни. Найсумніше, що цей нелегкий тягар дуже часто супроводжується суворим поглядом і чи-то німою настановою, чи-то докором:

- Ти - учитель. Ти - повинен! Ти за це гроші від держави отримуєш.

Ці теми неодноразово підіймалися на заняттях нашої лабораторії «Психологічна безпека - учителю», яка вже два роки працює у форматі «Відкритої педагогічної школи». Деякі проблемні моменти, що окреслилися під час групової роботи з учителями, уважаємо за доцільне винести на більш широке обговорення. Отже, невигадані історії з нашої загальної шкільної історії...

Історія перша. Чи обов'язково добрий учитель є маніпулятором?

Це навіть не одна історія, а низка ситуацій, дискусій, обговорень теми «Психологічне маніпулювання - яку роль воно посідає у праці вчителя». Ця тема обов'язково виникає під час занять із профілактики психологічної маніпуляції та контролю свідомості. Актуальність названого напряму «психологічного всеобучу» незаперечна в наш складний час інформаційного перенавантаження, активного використання ЗМІ, політиками, різними багаточисленними месіями та гуру технологій психологічного впливу на свідомість. Ніж потім людину лікувати від психологічної залежності або «самовтрати індивідуальності» - краще навчити її не попадатися на гачок маніпуляторів та інших «ловців душ». Спеціально розроблена програма і для учнівської молоді, і для самих робітників системи освіти перш за все ставить перед собою завдання розвитку критичності мислення, уміння бачити та розуміти глибинну суть тієї чи іншої ситуації, свій власний «психологічний вимір» та психологію іншої людини.

І кожного разу одне й те ж питання «зависає», неначе дамоклів меч, над аудиторією вчителів - учасників програми: Хіба навчальний процес у нинішніх умовах можливий без застосування психологічної маніпуляції?

Далі йдуть розповіді про Петриків, Настусь і Сергійок, які не розуміли своїх талантів щодо фізики (хімії, біології), а мріяли тільки про танці, футбол або - о жах! - ранні сексуальні стосунки. І яких педагогічних зусиль і психологічних хитрощів треба було докласти, щоби повернути їх на стежину благословенної учнівської праці.

На питання, а що думає, відчуває сам Петрик чи Сергійко з цього приводу, зазвичай можна почути щось на кшталт: «А що він може думати? Він же не бачив життя, багато чого не розуміє. Ось виросте - сам мені подякує». Далі - можлива згадка про те, як колись, у часи давнього юнацтва, його самого таким чином направив «на шлях істини» учитель, батько, тренер... І, як бачите, з цього вийшов толк.

Нагадаємо, що культист (або член секти) - це психологічно залежна людина, в якої її індивідуальне самосприйняття та самоусвідомлення заміщується колективною особистістю «ми», притаманною цій конкретній організації. Ця людина майже неспроможна приймати власні рішення, оскільки є цілком залежною від колективної думки та думки лідера. Риторичне запитання - який «продукт» педагогічної праці вчителя-маніпулятора?

Дозвольте навести наш варіант відповіді на це запитання.

• Учитель-раб може виховати тільки раба.
• Учитель-маніпулятор виховує психологічно залежну людину.
• Вільну Людину можу виховати лише Вчитель, який сам є психологічно вільною Особистістю.

Та чи завжди в учителя є змога проявлятися як Вільна Особистість? Про це - наша наступна історія-роздум.

Історія друга. Чи може школа стати «фабрикою зірок»?

Ця історія відбулась в одній зі шкіл м. Одеси. Ми були запрошені керівництвом цієї школи для роботи з педагогічним колективом. Головний запит та прохання адміністрації - «розбудити» учителів від сплячки пасивності та трясовини повсякденності.

Приїхали. Попрацювали. Розбудили. Той емоційний захват і творчий сплеск, що захопив учителів під час змодельованої рольової гри на шкільну тематику, здивував їх самих. «Ми не підозрювали, що можемо захопитися, повірити у гру навіть більше, ніж наші учні», - таким було загальне здивування. Та ось анкетування щодо організаційної культури цього навчального закладу визвало менше подиву й залишило набагато більше запитань і в учителів, і в керівництва школи.

Кожній організації властива своя культура - клімат або атмосфера, що задають загальний тон взаємодії. Вона може бути офіційною - спокійною й урівноваженою або неформальною - гучною та стрімкою. Однак якою би вона не була, від цієї атмосфери не в останню чергу залежать моральний дух працівників і привабливість організації для сторонніх.

Коли дух роботи в команді вільний і доброзичливий, це дає велику енергію, що передається кожному. Якщо можна говорити про те, що організація має душу, те цією душею є організаційна культура.

Організаційна культура - це те:

• заради чого люди стали співробітниками саме цієї організації;
• як будуються стосунки між ними;
• які стійкі норми та принципи життя й діяльності організації вони поділяють;
• що, на їхню думку, добре, а що погано;
• що впливає на загальну привабливість організації.

У запропонованій методиці були виведені характерні ознаки чотирьох можливих організаційних культур:

1) культура на чолі з авторитарним чи харізматичним лідером, який дещо «підминає» інших співробітників - клубна культура «сітка»;

2) бюрократична культура з докладно прописаними функціональними завданнями - рольова культура «офіційна»;

3) культура, зорієнтована на виконання багатопрофільних завдань та якісний кінцевий результат, - культура задач «матриця»;

4) культура, побудована на індивідуальному підході та високому професіоналізмі персоналу; сприяє розвитку особистості працівників та передбачає створення навколо кожного простір особистісної творчості - індивідуальна культура «зірки».

Учителі мали можливість як продіагностувати наявну в їх школі організаційну культуру, так й обрати найбільш бажану для себе - так звану «ідеальну» організаційну культуру.

На наш погляд, дуже красномовна невідповідність: переважна кількість учителів мріє працювати в культурі «зірок» на фоні культури «задач». Працює ж у реаліях культури «сітка» (авторитарний або харизматичний лідер) на фоні бюрократичної культури «офіційна».

Ми не проводили широких соціалогічних досліджень за цією методикою. Але більшість учителів і робітників системи освіти, яких ми знайомили з цими матеріалами, підтверджували, що подібний розподіл характеризує чи не більшість сучасних закладів середньої освіти. Тому що домінування адміністрації та занадто велика бюрократизація діяльності - це хвороба системи в цілому, а не окремий випадок того чи іншого навчального закладу.

Тоді знов-таки риторичне питання: що в змозі допомогти пересічному вчителю перетворитися із заклопотаного підлеглого, який «усім все винен», на справжню Зірку?

Бо, зауважимо, Зірки наших сердець загоряються від дотику благословенної руки Вчителя-Зірки. Неважливо, в яких саме просторах сяє Зірка його таланту - фізика, історія, туристичні походи чи вишивка хрестиком. А ось про обрії вчительского натхнення - наступна історія.

Третя історія. Чому нудьга «полонить» учнів?

А дійсно - чому? Якщо навчальні програми такі насичені, корисні й цікаві? А новітні педагогічні технології - захоплюючі та ефективні? Чому зниження мотивації учнів до навчання стає все більшою бідою середньої та старшої школи?

Тоді дозвольте ознайомити з результатами ще одного невеличкого дослідження. Цього разу досліджувалися емоційні переваги учнів-старшокласників та вчителів.

Відомо, що речі, які нас турбують, до яких ми небайдужі, викликають у нас певну емоційну реакцію. І навпаки - ми мало радіємо чи засмучуємося з приводу того, що є для нас мало важливим. Таким чином, якщо вірно «розшифрувати» різноманітні емоційні стани людини, можна зрозуміти, до чого в житті вона не байдужа, що її турбує. Саме на такому принципі й побудована методика, за якою проводилось дослідження, - методика виявлення емоційних переваг Додонова.

Що турбує перш за все учнів? Учні прагнуть спілкуватися. Займатися якоюсь активною діяльністю. Самоутверджуватись, і якщо це потрібно, стверджуватися за рахунок боротьби. Насолоджуватися життям і власною «тілесністю».

Що турбує перш за все вчителів? Учителі також прагнуть спілкуватися. Але спілкуватися альтруїстично, віддаючи самого себе тому, кого вони обрали «об'єктом» власного піклування. І несучи при цьому, як стяг, «Ідеали високої моралі». Ще вчителі готові працювати, працювати і ще раз працювати - такі собі «трудоголіки». А ось уміння насолоджуватися власною тілесністю в учителів - чи не на останньому місці.

Та найбільш цікавим видається співставлення емоційних переваг учнів та вчителів.

Для наочності наводимо невеличку діаграму.

Діаграма дуже наочно демонструє, що відповіддю на «Батьківську позицію» учителя (альтруїзм + моральність) в учнів активізуються нудьга, емоції боротьби, бажання мати власну територію (задоволення від накопичення) і прагнення до фізичного комфорту (тілесність).

При такій емоційній розбіжності «у програші» рано чи пізно залишається вчитель. У першу чергу - учитель «старого загартування».

Замість післямови

Окреслені вище проблеми - лише невеличка частинка всіх «як?» та «до чого?», що підкидає сучасне життя працівникам освіти. Вирішувати їх - усім нам разом. Ми вважаємо, що демократизація управлінської структури системи освіти може сприяти формуванню особливої організаційної культури шкільних взаємин. Культури, де ключовими словами будуть: відкритість, доброзичливість, толерантність, критичність. Подібна система всередині шкільних взаємин стане і найкращою профілактикою описаних негараздів, і найнадійнішим гарантом збереження психологічного здоров'я і вчителів, і учнів. Зі свого боку, фахівці Відкритої педагогічної школи готові надавати посильну допомогу конкретним колективам освітніх установ для переходу від авторитарної моделі керування до демократичної. І обов'язково сподіваємось на подальші зустрічі - в Інтернет-просторі, та на сторінках педагогічних журналів видавництва «Плеяди».

Автор: О. Мерзлякова

Освіта.ua
05.03.2008