 |
День учителя. Цікаво, чи насправді цей день року вчитель сприймає як свято? Чи існує магія Дня вчителя? Чи змінюється щось наступного дня? І чи взагалі потрібен цей день? |
День учителя
Бути вчителем...
У світі, якщо уважно спостерігати, ледве не щодня якесь професійне свято. То день пожежника, то день космонавтики, то день торгового працівника... Звичайно, працівникам кожної сфери діяльності хоча би раз на рік потрібен день, коли вони відчуватимуть себе «винуватцями» святкувань. День учителя - не виключення. Але наскільки потрібне таке свято серед когорти інших?
Усі батьки, віддаючи свою дитину до школи, перше, про що турбуються, - до якого ж учителя віддати вчитися свою дитину. Одні намагаються знайти тихого, доброго, не надто суворого вчителя, інші шукають суворого й вимогливого. Це говорить хіба що про те, що вчитель, як у нашій державі, так і в усьому світі, є дуже важливою складовою у вихованні учнів. Від учителя залежать 60 % здобутих учнем знань, від нього ж залежить формування світогляду дитини, а також чітке розуміння доброго й поганого, правди й обману, співчуття й егоїзму. Кожна мама, мабуть, не раз чула від свого юного школяра фразу «Нам так учителька казала». Ну що тут зробиш? Авторитет. Часто у класах трапляються діти з неблагополучних сімей, і за виховання таких учнів беруться безпосередньо класні керівники, адже це не тільки їх професійний обов'язок, а й моральний. До того ж, якщо батьки можуть не зовсім вірно виховувати своїх дітей, то в учителів на це просто немає права, їм не дозволять професійна етика й освіта. Якщо мати учня може бути просто працівником торгівлі чи банківським працівником, то вчитель просто зобов'язаний компонувати в собі й педагога, і викладача, і психолога, й лікаря, а також подругу чи друга, а іноді навіть батьків.
Часто, як кажуть самі вчителі, така віддача у школі забирає всі сили й бажання на виховання своїх дітей. «І так щодня, - розповідає працівник освіти (імені не називаємо спрямовано, адже з таким висловом може погодитись ледь не кожний учитель), - приходжу додому, сідаю на диван і нумо пригадувати: так, ще треба поприбирати, чоловік прийде з роботи - щось новенького приготувати б, а ось і син зі школи повернувся - треба поцікавитись, як у школі справи, допомогти справитися з уроками, відвести на музику, а потім на теніс і, головне, підготуватись до наступного робочого дня. А потім у когось іще запитання виникають, чому вчитель не відпочиває? Чесно кажучи, учитель - це така ж людина, але зі ще більшими проблемами.»
Отже, учитель відіграє одну з основних ролей у житті учня, і йому просто необхідний день, коли всі йому дякуватимуть (щиро) й висловлюватимуть свою симпатію, як учні, так і батьки.
Магія Дня вчителя
У народі так повелось, що свято має певну духовну особливість - свою магію. Магія свята присутня у святкуванні Нового року, на Різдво, на Великдень, на Спаса. Чи є вона в День учителя? Яка вона? Прокинувшись у цей день, учитель швидше думає про те, що треба на роботу, аніж про те, який сьогодні день. А вже прийшовши до школи, починає відчувати неймовірне хвилювання: директор скликає на п'ятихвилинку, звідусюди лунають привітання, короткий робочий день, а в кінці - сюрприз від учнів - святковий концерт. У цей день забуваються побутові проблеми, учитель дозволяє собі не думати про завтрашній день, а коли в зовсім хорошому гуморі, то й домашнього завдання не дасть.
Невід'ємним компонентом свята є квіти. Ось, мабуть, саме квіти й роблять ту магію. Наприклад, нещодавно одна вчителька української мови розповіла історію, як квіти врятували її від поранення: «День учителя був трохи смутним. Звичайно, були й подарунки, і квіти, й вітання від співробітників та учнів, але в повітрі наче «не літало» свято. Можливо, мені це просто здавалось, і за такі думки довелося заплатити ледь не погіршенням здоров'я. Отримала я, як і щороку, велику кількість квітів. Звичайно, усі - палючо-червоні троянди. Уже ближче до кінця робочого дня, після святкового концерту, привітати мене прийшла голова батьківського комітету - мама одного з моїх учнів. Із собою вона принесла оберемок чудових польових ромашок. Ідучи додому, квіти вирішила залишити у шкільній вазі, адже було дуже багато троянд і великий букет ромашок. Уже закривши двері кабінету, відчула незрозумілий мороз по шкірі. І раптом я відчинила двері, підійшла до вази з квітами й забрала із собою ромашки. Досі дякую якійсь незрозумілій силі, що врятувала мене. Вийшовши зі школи, я зачепилась підбором за якусь галузку і просто-таки полетіла додолу зі сходинок перед нашою школою. Їх було приблизно десять. Лицем я впала на бетон, але єдине, що мене врятувало, - оберемок щасливих ромашок, котрі опинились, коли я падала, просто перед моїм обличчям. Дякувати Богу, жодних подряпин на тілі не було, й дуже швидко минув і біль. Можливо, це надто натягнуто вважати, що квіти стали моїми рятівниками, але я в це вірю, щиро вірю. Надіюся, що вчителі, які жодної ваги не надають Дню вчителя, у певний момент свого життя переконаються у протилежному».
Узагалі, якщо вірити у святкову магію, то вона обов'язково колись проявить себе. До того ж, День учителя - це єдиний день у навчальному році, коли вся увага прикута до вчителя (за винятком, звичайно, іспитів), і не варто нехтувати цим, адже кожному вчителю просто необхідний відпочинок, хоча би малий.
Щодня, щогодини, щомиті думки вчителя спрямовані в бік школи. Він живе її думками, її традиціями, її правами й обов'язками; єдине, що залишається незмінним у свідомості вчителя, - це школа. Але цей заклад уже настільки став буденним, рутинним для нього, що думати про вчительську професію як про свято - це справжня дивина. А можливо, й навпаки, із дня в день займаючись однією й тією ж справою, навіть очікування свята стає справжнім святом. Пригадується мені ще зі школи вчителька англійської мови. З того Дня вчителя вона стала еталоном педагога для всього нашого класу, та й урок, який вона провела протягом тих 25-ти хвилин, слово у слово пам'ятаю досі. Як відомо, Міжнародний день працівника освіти є святом і для учня, тому що він упевнений у безрезультатності цього навчального дня: домашнє завдання не перевіряють і не задають, на уроці надто не тероризують, та й сам урок коротший і швидше минає. Але того дня наші вчителі, вибачте, «сказились». Усі ми просиділи повні чотири уроки і на урок англійської мови були зовсім не налаштовані. Учителька зайшла до кабінету, привіталась і почала викладати новий матеріал. Вона за допомогою трьох троянд спромоглась пояснити систему побудови часів у англійській мові. Це було диво. Досі за нею ніхто не помічав таких творчих здібностей, та й після того також. Це було свято. Учителька змогла не тільки на роботі підтримати професійну закалку, а і зробити собі свято та розвіяти втому своїх учнів. Отже, ще раз можемо підтвердити, що День учителя просто-таки космічними силами несе свято до школи.
Постсвятковий синдром
Амбіції передсвяткові та святкові колись, на жаль, закінчуються і починається постсвятковий синдром. Учитель знову, прокидаючись, думає про школу. Учень надіється на продовження бенкету, але все залишається таким, яким було до Дня вчителя. З'являються повсякденні проблеми: як цього разу провести урок, яке домашнє завдання дати учням, щоб вони його виконали, за яким змістовим порядком провести урок... Та й інша сотня думок, які хвилюють відповідального вчителя протягом навчального року. Звичайно, про святковий день уже ніхто й не згадає. Ось тільки іноді буває продовження свята. Розповіла учениця однієї престижної гімназії: «У нашій гімназії є одна унікальна, трохи божевільна (вибачте за формулювання) вчителька біології. Вона другий рік викладала в нас, і ми вже встигли її трішки вивчити. Що уроку вона заходила в кабінет з постійною фразою: «Ну що, тупачки, перевіримо ваші неймовірні знання?» і при цьому єхидно сміялася. Звичайно, єдиний спосіб боротьби, який ми винайшли, - це не приходити на уроки до неї або приходити всім класом, але не готуючись до уроку. Через таку свою поведінку ми часто бували в кабінеті директора, ось тільки колективного покарання він ніяк не міг вигадати, можливо, тому, що розумів нас. І ось одного Дня вчителя ми вирішили якось змінити ситуацію. Думки були різні: зловити жабу, посадити в коробку й подарувати, але за це могло бути серйозне покарання; написати їй листа від імені всієї школи із привітанням і побажанням якнайшвидше покинути наш навчальний заклад, але це могло також понести за собою неприємні наслідки; вирішили, урешті-решт, проігнорувати її як учителя і ніяк, навіть словом, не привітати. На цьому й зупинились. Але перед уроками в День учителя, розкладаючи квіти та перераховуючи, побачили, що одна троянда зайва. Тоді хтось запропонував, щоб ми подарувати її вчительці біології. Ми почали розвивати цю тему й дійшли до того, що всі перерви поспіль учитимемо біологію (вона в нас останнім уроком), а троянду збережемо для вчительки. Урок біології почався зі звичних нам «тупачків». Ми проігнорували цей вираз (уперше), від чого вчителька здивувалась, а протягом усього уроку на кожне поставлене нею запитання майже всі учні хотіли відповісти. Здається, до кінця уроку вона таки не витримала, тому спитала, чи нас часом не підмінили. На що наша староста підвелась і сказала: «Ми хочемо вибачитися за наші необдумані хамовиті вчинки, ми віримо в те, що ви хочете нас чомусь навчити, й обіцяємо виправитись». Біологічка ніяк не відреагувала, на цьому й закінчився урок. А як результат, починаючи з наступного уроку біології, вона більше не ображала нас, у кінці року більшість однокласників мали «відмінно» з цього предмета, а інші «добре». Жодної трійки чи двійки. Ми досі не розуміємо, що сталося з нашою вчителькою, але вдячні їй за розуміння».
Здається, у цій історії немає нічого дивного. Учитель - це перш за все людина, і на цьому необхідно наголошувати завжди. У них різні характери, різна зовнішність, різні думки, до кожного з них необхідний індивідуальний підхід. Учителі - як батьки. Вони вручають своє життя у твої руки й ведуть тебе до тієї миті, доки ти сам не відмовишся від їх допомоги. Але й так, як батьків, їх треба любити, поважати та боятись, якщо треба.
Автор: О. Іванова
Освіта.ua
04.03.2009
