Чи існує конкуренція між учителями?

Що ви відчуваєте, коли чуєте про конкуренцію у сфері бізнесу, на ринках збуту, пропозицій, якості, кадрів тощо? У сфері бізнесу атмосфера конкуренції на внутрішньому та зовнішньому ринках є необхідним механізмом, який стимулює розвиток підприємства, просування його продукції та подальше завоювання нових ринків збуту. Це сприймається нормально, оскільки будь-яке просування на ринках, навіть незначне, приносить прибутки і дарує відчуття стабільності. А, отже, бізнес-конкуренція - forever!

Для того щоб вижити в умовах конкуренції, необхідно мати досить високий рівень агресії. Агресія - крок уперед, енергія, спрямована в майбутнє заради досягнення. Якби не вона, людина й досі їла б, лежачи в печері, без найменшого прагнення до покращення власного життя, до руху вперед.

Що ви думаєте, коли чуєте про конкуренцію в системі освіти:

• Чи існує вона насправді?
• Наскільки це корисно для всіх учасників освітнього процесу?
• Де перетинаються сфери інтересів сторін-конкурентів?
• Яким чином це відбивається на якості освіти?
• Чи можливо конкуренцію в системі освіти повернути обличчям до учасників освітнього процесу?

Виклик

Трошки боротьби - це те, що необхідно. Ви станете лише багатшими через буревій, блискавку, грім - так само, як і через радість і щастя.

Якщо розглядати конкуренцію як боротьбу, то одразу ж неозброєним спеціальними знаннями оком можемо побачити, хто з ким у цю боротьбу поринає і що виборює:

1) конкуренція між адміністраторами (заступниками директора) за визнання авторитетності та зони впливу, за ступінь наближення до директора та можливість «вкладати у вуха» необхідну інформацію;

2) конкуренція між учителями-предметниками за визнання адміністрацією та «особливий зручний» статус наближених і недоторканних іншими осіб;

3) конкуренція між учителями-класоводами початкової школи за створення й покращення власного іміджу, боротьба за визнання авторитетності власного імені;

4) конкуренція між учителями початкової, середньої та старшої школи за визнання якості освіти, що ними дається.

Отже, КОНКУРЕНЦІЯ в системі освіти Є!

Усі ці напрямки для сфери бізнесу були б непоганим двигуном прогресу.

Але в державній освіті конкуренція часто набуває характеру морального збочення, а саме:

1. Хижацька конкуренція - свідома протидія навчанню можливих конкурентів. У таких ситуаціях школа молодого спеціаліста в навчальному закладі існує лише формально, а насправді досвідчені вчителі з молодими спеціалістами не лише не діляться досвідом (не допомагають з використанням наочності, не відвідують їх уроки та не запрошують на свої уроки), а й усіляко перешкоджають їх професійному росту (некоректно роблять зауваження при колегах та учнях, відкрито висловлюють свою зневагу до молодих спеціалістів).

2. «Троянське» навчання - таке, що суперечить інтересам учнів. У даній ситуації молодому спеціалісту наголошують таке: «Забудь усе, чого тебе навчали в інституті (або університеті), учись працювати як ми. Насправді все не так, як тебе навчали».

Як в першому, так і у другому випадку досить великими є моральні ризики, оскільки між сторонами-конкурентами існує нервове напруження у формі тривоги та страху за власне майбутнє у професії. Яка ж цьому причина?

Страх за власне майбутнє у професії

Не секрет, що в одному класі навчаються діти з можливостями різних рівнів. Хтось уміє навчатись на уроці, а хтось потребує індивідуальної уваги. Це не провина вчителя, це - особливості розвитку процесів сприйняття інформації дитиною, процесів концентрації та розподілу уваги, рівня розвитку пам'яті та ін. Звичайно ж батьки, стурбовані низьким рівнем навчальних досягнень дитини, звертаються за професійною індивідуальною допомогою до вчителя. Але... Але існує ще один момент, про який забувають, а іноді й просто не знають батьки. Цей момент має свою невтішну назву - неприйняття вчителя дитиною. Можливо, дитині неприємний тон голосу, запах, стиль спілкування вчителя (часто авторитарний). І тоді інформація, яка ллється на дитину безперервним потоком від цієї людини, перетворюється на шумове тло без змісту, перебування на уроці перетворюється на катування, а єдиною метою є уникнути всіх цих неприємних факторів.

Останнім часом молодь, яка приходить працювати в систему освіти, виявляється більш креативною та відкритою до спілкування. До кого ж потягнуться діти: до досвідченої вчительки старшого покоління чи до молодого та креативного спеціаліста, більш близького їм по духу, нехай і менш досвідченого? Насправді кожний з них знайде свою вдячну аудиторію. Але вони цього ще не знають. І тоді досвідчений учитель побоюється втратити авторитет, а отже і грошовий потік від вдячних батьків «слабеньких» учнів. І підсвідомо використовує хижацькі методи конкуренції. Отже, конкуренція в системі освіти існує, інтереси конкурентів перетинаються в зоні авторитетності імені педагога або іміджу навчальних закладів і в зоні матеріальних інтересів.

Наскільки якісною є освіта, коли кожний спеціаліст «тягне ковдру на себе»? Яка мета цього дійства? Звісно ж - заробити грошей на нормальне життя, щоб чоботи десятикласниці не наводили вчителя на сумні роздуми про власний соціальний статус.

Цар Петро Перший був чоловіком з високим почуттям гумору - він наказав з казни державним чиновникам грошей не платити, оскільки вони беруть хабарі й живуть з того дуже забезпечено. Крім того, зобов'язав їх наказом на державному рівні сплачувати податки в казну із власних доходів. Чи не та сама ситуація на сьогодні в системі освіти, коли зарплата вчителя нижче нормальних прожиткових потреб, і педагоги поставлені державою в позу вічного заробітчанина у власній країні? З іншого боку, до педагога або навчального закладу, який не дає знань, ніхто звертатися за професійною допомогою не буде. А значить, конкуренція в системі освіти все-таки іде на користь учням.

Мені здається, є простий і дуже дієвий спосіб подолання хижацької конкуренції - обмін учнями. Навчати ввечері індивідуально тих, кому завтра вранці маєш виставляти бали за знання, є неетичним. І тут є простий вихід із ситуації: нездорову конкуренцію між педагогами можна звести до здорової співпраці, тобто рекомендувати учням для індивідуальних занять своїх колег, які у свою чергу порекомендують вас. Таким чином, конкуренція серед педагогів повернеться обличчям до учнів. У деяких навчальних закладах вищої школи така система вже існує й цілком себе виправдовує, надаючи якісні незалежні освітні послуги.

Мудрий керівник навчального закладу обов'язково стимулює у своїх підлеглих мотивацію досягнення. У прагматичному сьогоденні грамоти вже спрацьовують слабко. Якщо бути відвертою, то взагалі не спрацьовують як стимул підвищення рівня професійних досягнень і не є вирішальним фактором конкуренції. Найбільш ефективним стимулом може бути лише те, що людина відчуває матеріально. Нематеріальні стимули при частому використанні або при повній заміні ними матеріальних утрачають свою вагу і не викликають ніякої реакції, крім сарказму. Люди краще та ефективніше працюють, коли знають, що за кращу роботу на них чекає премія більшого розміру. У такій ситуації конкуренція спрацьовує як рушійна сила. Це не погано і не добре, так є. І нам треба навчитись жити за цими неписаними законами, а не ховати голову в пісок. І тоді працювати в системі освіти стане веселіше, а навчатись - набагато приємніше та ефективніше.

Автор: Д. Арбеніна

09.10.2008