 |
Про В. Сухомлинського виходять книги спогадів, написані художні твори, статті, спостереження, проводяться наукові дослідження. Пишуть про видатного педагога його колишні соратники, однодумці, ті, хто близько знав Василя Олександровича, багато років із ним працював, ті, хто бачив і слухав його лише з трибуни |
Невичерпна криниця В. Сухомлинського
Їдуть із далекого Китаю та Японії, із близького зарубіжжя, із різних областей і районів України до музею, що в Павлиші, щоби схилити голову у хвилині мовчання біля його могили, щоби пірнути в ту атмосферу, в якій він жив, творив, перейнятись його ідеям, припасти до спадщини, як до невмирущої криниці людина припадає спраглими вустами. Криниця Сухомлинського невичерпна!
І хоч працювала я з ним зовсім мало (усього лише два роки), Василь Олександрович був і залишається для мене великим авторитетом як учитель, вихователь, директор і насамперед як людина. Буду говорити про роботу В. Сухомлинського з молодими вчителями, адже для випускника ВНЗ, який уперше переступив поріг школи, дуже важливо, якими будуть його перші кроки, від цього у значній мірі залежить, як складеться його вчительська доля.
Перше знайомство відбулось трохи раніше, коли я разом із двома однокурсниками, студентами Кіровоградського педінституту, приїхала на практику в Павлиську школу. Зустрів директор школи нас на подвір'ї, де він сидів у альтанці і працював. Високе чоло, на щоках хворобливий рум'янець, розумні, ласкаві та добрі очі допитливо, уважно й водночас привітно дивились на нас, і серце відразу прихилилось до цієї мудрої людини. Упродовж першої чверті ми постійно відчували піклування про нас: директор подбав про квартиру, де ми тимчасово жили, і хоч ой як був зайнятий, завжди знаходив час відвідати наші уроки, допомогти, підказати, навчити...
У школі мене все вразило: свідома дисципліна й вихованість учнів, їх активна життєва позиція. Скажімо, свої засідання діти проводили без присутності наставників, із рішенням ішли до директора. Пригадується, у старшокласників виникло бажання придбати для школи музичні інструменти, але де взяти кошти? Василь Олександрович відмовив, тоді діти організували для населення платний концерт, підключивши до цього батьків. Ціна квитка була невисока, але проблему розв'язали. Вечори проводили тільки тематичні: на них діти слухали класичну музику, знайомилися з творами образотворчого мистецтва, обговорювали морально-етичні питання. Коли виступали вчителі, а учні з чимось не погоджувались, то дискутували, уміло наводячи аргументи, захищаючи власну думку. На всіх заходах був присутній Василь Олександрович. Зараз дивуюсь, як на все в нього вистачало часу?
Василь Олександрович підкупляв своєю ерудицією. Здавалось, що немає такого питання, якого б він не витлумачив. І коли В. Сухомлинський запросив працювати мене до Павлиської школи на посаду організатора позакласної роботи (тепер це посада заступника директора з виховної роботи) й учителя української мови та літератури, я не відмовилась. Працювати в такій школі було великим щастям, воно випало й мені. А пізніше зрозуміла, яка це велика відповідальність. І так усе життя.
В. Сухомлинський був людиною мудрою. Але глибоко помиляються ті, хто вважає його таким добрим, що всім і все прощає, і ті, хто бачить його людиною суворою із залізним характером. Гуманність і вимогливість у ньому гармонійно поєднувались. Скільки його пам'ятаю, від нього жодного разу не чули ані окрику, ані металу в голосі.
Нас було троє, молодих учителів, окрім мене ще вчителі хімії й історії. Він однаково піклувався про кожного з нас: по приїзду на нас уже чекали квартири (прийняли на тимчасове проживання односельці), запитував, чи не потребуємо чого, які є проблеми з учнями, як учителі прийняли у свій колектив. Він усе бачив і знав.
Перші півроку дав можливість освоїтись на новому місці, добре вивчити учнів, а потім почав відвідувати в мене систему уроків літератури в 10-му класі. Це співпало з тим, коли до навчальної програми було введено творчість нових письменників - О. Довженка й М. Куліша, які не вивчались і в інституті, тому виникла проблема з текстами. Книгу М. Куліша Василь Олександрович дістав особисто - у свого знайомого з Києва. Не було ще й методичних рекомендацій з викладання нових тем. Тому його поради допомагали знайти відповіді на найскладніші запитання.
А батькам при будь-якій нагоді говорив, які здібні вчителі прийшли у школу. І хоч ми добре розуміли, що не заслуговуємо на таку похвалу, старалися працювати краще, щоб виправдати довіру. А працювати з ним було легко й радісно. Не дарма ж батьки вважали для себе за честь, коли їх дитя навчається у школі Сухомлинського. Коли я прийшла працювати у школу, то класи були переповнені, а старші налічували більше сорока учнів, хоч у селищі були ще дві школи!
Цікаво аналізував уроки Василь Олександрович. Іноді просто пропонував прочитати запис, зроблений у книзі відвіданих уроків. Частіше це були роздуми, яким має бути урок літератури, радив, як треба аналізувати поезію. «Поезія, - учив він, - це музика думки або думка, покладена на музику слова. Поезію треба слухати серцем. Про поезію не можна розповідати сухо й нудно.» Робив аналіз терпляче, ненав'язливо, не принижуючи, не моралізуючи. І це важливо.
Ніщо не виходило з його поля зору. Хочу навести такий приклад. Усім відомо, якого значення педагог надавав слову. Доля активізації мислення, інтересу до знань Василь Олександрович радив школярам теми для самостійного дослідження, уважаючи, що вони повинні знати значно більше, ніж того вимагає програма. Тільки тоді, коли в учнів буде інтерес до знань, знання утверджуватимуть переконання. І тут головну роль відіграє слово. Не все, що вивчаємо на уроці, запам'ятається учнями, але все мусить залишити слід у їхніх думках. Воно, за його словами, повинне бути точним та образним, тому радив працювати зі словником. Виявляється, робота зі словником - це не проста річ. Одного разу Василь Олександрович в учительській спитав мене: «Чи не пригадуєте ви, як правильно сказати: «увічнити» чи «увіковічнити» ? Мені це треба знати». Я здогадалась, що десь я вжила це слово, але, мабуть, помилилась. Висловила припущення, що обидва варіанти правильні. «Мабуть, так і є, - відповів він, - але все ж таки треба звернутись до словника». Заніс словник зі своєї бібліотеки, відкрив на потрібній сторінці й пояснив: «Бачите, обидва ці слова справді вживаються, але першим записане слово «увічнити», отже, воно є точнішим». Із того часу я постійно звертаюсь до всіх типів словників, привчаю до цього дітей.
Усім відомо, яке місце у практиці роботи павлиських учителів займала творчість учнів. «Словесна творчість, - казав педагог, - це могутній стимул духовного життя дитини». Для активізації мислення, інтересу до знань В. Сухомлинський радив школярам теми творів для кожного класу. Ось деякі з них:
1-й клас. Хризантеми - діти осені. Що сниться дубові взимку. Бджола над квіткою.
2-й клас. Ластівка будує гніздо. Рання осінь у полі. Ласкавий вітерець і холодний вітерець.
3-й клас. Як ми знайшли в лісі гніздо. Осінні та весняні квіти. Вишневий садок у травні.
4-й клас. Свято першого хліба. Дуб і верба. Як подорожує краплина води.
5-й клас. Якою людиною мені хочеться бути. Що освітили перші промені сонця. Восени в яблуневому саду.
6-й клас. Що для мене найдорожче в житті. Як я уявляю щастя.
7-й клас. Літній день на жнивах. Яблуні в зеленому вбранні. У чому краса людини. Перший весняний грім.
Не забудьмо, що то був 1968/69 навчальний рік, коли на уроках розвитку зв'язного мовлення не вчили, як писати твори-описи, твори-роздуми тощо. Але творчість учнів - то окрема розмова.
Василь Олександрович був насамперед для учнів і колег учителем, наставником, вихователем. Він увів Свята книги, які проводились не менше двох разів на рік, бо вважав, що книга мусить стати для кожного вихованця другом і наставником, радів, коли у книгарнях з'являлась нова хороша книга. Разом із В. Сухомлинським і літгуртківцями ми писали листи письменникам із проханням надіслати найкращі свої твори. Копія листа А. Головку й «Собор» О. Гончара з автографом зберігаються в кабінеті-музеї «Літературна Кіровоградщина». Кожний вихованець і кожний учитель мав свою бібліотеку, а за науково-популярними журналами «Наука и жизнь», «Техника - молодежи» в бібліотеці була черга. Іноді ті книги, які вчителі не могли придбати в магазині, Василь Олександрович особисто кожному передплачував через магазин «Книга - поштою».
Проходять роки, десятиліття. У вересні вся українська та світова педагогічна громадськість святкуватиме 90 років із дня народження Василя Олександровича Сухомлинського. Тридцять вісім років його вже немає з нами...
Але жива криниця В. Сухомлинського, бо вона невичерпна.
Автор: Р. Гришина
Освіта.ua
03.02.2009
