Ціннісні орієнтири самовдосконалення людини

І звертаємо увагу: на системи духовних цінностей і моделі поведінки телебачення впливає значною мірою.

Кожна людина в конкретній ситуації зі своєї
позиції бачить світ і по-своєму ставиться до нього.
С. Л. Рубінштейн

Людина протягом свого життєвого шляху, відчуваючи на собі вплив так званого екологічного середовища розвитку, також сама більш-менш активно реконструює своє багаторівневе життєве середовище. Дослідники розвитку людини виділяють так звану макросистему (або «зовнішній рівень»), що включає в себе життєві цінності, закони та традиції тієї культури, до якої має відношення, в якій перебуває людина. Макросистема з її складниками здатна впливати на всі інші «рівні» життєвого середовища людини (наприклад, дослідники фіксують, що різноманітні «культурні сили», історичні події, державні програми, що впливають на зміни культурних цінностей, так чи інше впливають на стан і розвиток людей, які належать до певної макросистеми).

Точнісінько так, як і зарубіжні соціальні психологи та педагоги, ми тепер також маємо можливість спостерігати поряд із талановитими професійно виконаними «телеперлинами» так звану ідеалізацію соціальної інфантильності масової телепродукції, а саме: зовнішня привабливість і велика пробивна сила змальовуються як головні умови досягнення багатства, слави, успіху, щастя. Досить часто також можна спостерігати підміну нетотожних понять, наприклад:

• поняття щастя підмінюється поняттям матеріального успіху, під яким розуміється володіння великою кількістю різноманітних «престижних» предметів, машин, будинків і т. ін.;
• поняття мужність (досить складне поняття, серед складових якого є вміння бути відповідальним не лише за наслідки власних дій, а й захищати інших, брати вирішення складних проблем на себе) - схильністю до грубості та насилля;
• поняття любов - сексом, суто фізичним рівнем, здебільшого з відсутністю усвідомлення можливих наслідків і т. ін.

Тобто навіть якщо не торкатись етичного боку цих явищ, можна відмітити, що, «граючи на емоціях» глядача, досить часто припускаються різноманітних логічних помилок, і непогані результати давало та продовжує давати вміле застосування методу роз'яснення цінностей (досить популярного методичного підходу, що має основою пояснення іншим головних моральних цінностей, щоб допомогти краще усвідомити й активно формувати припустимі в соціумі, але власні переконання та пріоритети), і тут має бути збереженим певний баланс: не вбиваючи почуття, до них має додаватися свідоме осмислене критичне ставлення до запропонованого матеріалу. Дорослі, які приймають участь у вихованні, так чи інакше весь час застосовують цей метод, тому час від часу маємо звертати їхню увагу на важливість ціннісних орієнтирів.

Ще в минулому столітті відомий гарвардський психолог-теоретик Гордон Олпорт (дуже популярним у США певний час був тест Г. Олпорта, який використовували у психологічному консультуванні та відбираючи кандидатів на ту чи іншу посаду) підкреслював унікальність людської особистості та важливість усвідомлення особистісних цілей та очікувань, ціннісних уподобань. Його позиція мала значний вплив на погляди А. Маслоу.

Нагадаємо, що всесвітньо відомий американський психолог-гуманіст Абрахам Гарольд Маслоу в минулому столітті розглядав проблеми цінностей та запропонував таку ієрархію ціннісних потреб:

• фізіологічні потреби;
• потреба в безпеці;
• потреби в любові та прихильності;
• потреби у визнанні та оціненості;
• потреба в самоактуалізації - реалізації потенційних можливостей, здібностей і талантів людини. Кожна з потреб має бути більш-менш адекватно задоволена (і це завжди суто суб'єктивно), щоб не заважати просуванню на більш високий рівень.

Ця ієрархія потреб звернула увагу суспільства на певну модель для розстановки пріоритетів у прагненні забезпечити сприяння розвитку громадян як людей: гарантувати їм необхідне харчування та одяг, певні умови проживання, безпеку, достойну роботу і т. ін. Особистості, які самоактуалізуються (за Маслоу), максимально повно втілюють людську сутність, тож можна додати, що сприяння самоактуалізації також має бути серед головних завдань психологічної служби закладу.

Гуманістичний підхід скеровує психолого-педагогічну підтримку та навчально-виховну діяльність на сприйняття людини як істоти, яка наділена свободою волі, творчою здібністю формувати власне Я та певний стиль життя, може реалізувати свій потенціал і змінюватись протягом усього життя. Домогти усвідомити, ким є кожна людина, її особливості та проблеми може розгляд як її минулого чи надій на майбутнє, так і стану «тут і тепер».

У наш час узагалі досить популярним стало використовувати різноманітні тести. Їх намагаються використовувати, їх очікують. Заповнюють різноманітні бланки, намагаються висловити власну думку, щоб її врахували, прояснити якесь питання, а разом із тим замислюються над власними проблемами та над проблемами глобальними.

Існує досить багато анкет і тестів, запропонованих для дослідження ціннісних орієнтирів, які досить часто використовуються нашими вітчизняними психологами.

Але слід наголосити: використовуючи тестування чи анкетування, треба враховувати наявну специфіку та використовувати матеріали, слова та вирази яких повністю зрозумілі та з легкістю сприймаються всіма тими, кого ви збираєтесь тестувати чи анкетувати. Ситуація, коли, заповнюючи бланк, майже всі лише вдають, що повністю усвідомлюють те, що у бланку написано, неприпустима. А тому й підбирати тексти тестів та анкет слід з урахуванням особливостей усіх майбутніх учасників.

У нашому випадку серед анкетованих були педагогічні працівники (як майстри, так і викладачі загальноосвітніх предметів і спецдисциплін) віком від 23-х до «понад 55» років. Кожен із них мав змогу, ознайомившись із запропонованим списком, зафіксувати лише п'ять факторів щастя, але й міг на залишеному знизу місці дописати щось своє, визначивши також як значущий для нього «фактор щастя». Щоправда анкетовані вирішили, що перелічених «факторів щастя» достатньо, і лише через кілька днів чи навіть неділь почали зауважувати, що, якби заповняли анкету тепер, то додали б як важливі для них «гармонійність», «красу», «дотримання етикету», «гуманне ставлення до людей» тощо. Тобто процес аналізу та самоаналізу, роздуми над власними ціннісними орієнтирами не обмежились часом заповнення анкети. Можливо, певною мірою спонукало до роздумів те, що анкетованим пропонувалось визначити ціннісні орієнтири на момент заповнення анкети (і відзначити це у стовпчику), а потім пригадати власні ціннісні орієнтири, що були в них років п'ятнадцять тому, і теж зафіксувати їх поряд. Дослідники прогнозувань власної поведінки стверджують, що найчастіше люди помиляються, коли прогнозують власне майбутнє, і робити такі прогнози щодо можливих змін у власних ціннісних орієнтирах не пропонувалось.

Серед «п'яти факторів щастя», що були в анкетованих п'ятнадцять років тому, педагогічні працівники виділили:

• здоров'я - понад 65 %;
• наявність вірних друзів - понад 65 %;
• матеріально забезпечене життя - більше 60 %;
• щасливе сімейне життя - більше 52 %;
• наявність дітей - більше 52 %;
• кохання - майже 48 %;
• цікава робота - понад 43 %;
• повагу оточуючих людей - понад 39 %;
• розширення власного світогляду, освіту - майже 35 %;
• комфорт і спокій - 26 %;
• спілкування з людьми - майже 22 %;
• успіх у кар'єрі - майже 22 %;
• мирну обстановку у країні - понад 13 %;
• чисту совість і чесне життя - понад 13 %.

Майже всі визнають, що за п'ятнадцять років почали більше усвідомлювати цінність щастя в сім'ї, дещо менше - «матеріально забезпечене життя» (хоч усе одно усвідомлюють його важливість, але не як самоціль). Певна кількість визнає, що за п'ятнадцять років релігія та духовні цінності стали для них більш вагомими.

Серед «п'яти факторів щастя» на момент заповнення бланку виділили:

• здоров'я - майже 86 %;
• щасливе сімейне життя - понад 71 %;
• кохання - майже 50 %;
• матеріально забезпечене життя - близько 43 %;
• наявність вірних друзів - майже 36 %;
• наявність дітей - майже 29 %;
• чисту совість і чесне життя - майже 29 %;
• повагу оточуючих людей - 25 %;
• віру та релігійне життя - понад 21 %;
• цікаву роботу - понад 21 % (але до них можна додати й тих понад 8 %, які обрали «творчість», тому що ототожнюють це поняття з цікавою роботою, а тих, хто обрав «творчість» і «цікаву роботу», серед анкетованих не було);
• мирну обстановку у країні - понад 21 %;
• комфорт і спокій - понад 21 %;
• спілкування з людьми - майже 18 %;
• «розширення власного світогляду» (більша частина з них ототожнюють це з «творчістю», «цікавою роботою» чи «релігійним життям») - понад 15 %.

«Громадську активність» не обрав жоден, але не тому, що серед анкетованих не було активних людей, а тому що це було в них не самоціллю, а засобом, за допомогою якого здобували «повагу інших» або реалізували свою потребу у спілкуванні з людьми чи своє розуміння «чистої совісті». Тобто громадська активність задля лише самої громадської активності не потрапила до п'ятірки факторів щастя.

А майже 11 %, які зафіксували серед своїх «п'яти факторів щастя», які мали на момент анкетування, «успіх у кар'єрі», пов'язують його з повагою оточення, можливістю певного впливу на інших, творчістю чи досягненням кращого матеріального забезпечення, що у свою чергу усвідомлюється як те, що впливає на «щасливе сімейне життя». І жоден не визначив «досягнення влади» як один з найголовніших п'яти ціннісних орієнтирів у власному житті.

Наскільки вірно людина визначає, що саме робить її щасливою або нещасною? Відвертість, з якою люди інформують про результати своїх роздумів і самоаналізу, ще не є гарантією стопроцентної надійності «самозвітів».

Узагалі, у процесі аналізу та самоаналізу люди найчастіше звертають увагу на фактори, що найбільш легко вербалізуються, ніж на ті, що важко виразити словами. До того ж, люди можуть уживати одні й ті ж слова, але розуміє їх кожний по-своєму.

Більшість (не залежно від віку) зафіксували як один з найголовніших факторів щастя здоров'я, але не всі мали на увазі лише власне здоров'я. А дехто піклувався за здоров'я членів сім'ї, здоров'я учнів або навіть тривожився через недавно прочитані у пресі статистичні дані про захворювання по країні. Існують сотні різноманітних визначень «здоров'я», і кожний уявляє щось своє, здебільшого малась на увазі відсутність захворювань чи будь-якої шкоди для організму. Хоч і існує всім відоме визначення «здоров'я» у преамбулі Статуту Всесвітньої організації охорони здоров'я (ВООЗ) (1948 р.): «Здоров'я - це стан повного фізичного, духовного та соціального благополуччя, а не лише відсутність хвороб або фізичних недоліків».

Коли обирають серед головних ціннісних орієнтирів любов, то хтось розуміє її як Велике й Непоборне почуття, як життєдайне почуття, як стан внутрішньої гармонії, як любов до людства та любов до землі, а хтось пов'язує її із суто сексуальними стосунками... Хтось прагне бути об'єктом її виявлення, хтось хоче її дарувати, а дехто намагається поєднати перше і друге.

Хоч і мається безліч «підводних каменів» будь-якої вербалізації, варто відмітити, що найбільша цінність подібних анкетувань у тому, що вони стають свого роду «матеріалами для роздумів» і самих «проанкетованих», і всіх, хто прагне здійснювати результативне цивілізоване гуманне керування з урахуванням особливостей та «людського фактору».

«Як незбагненно багато невичерпних життєвих сил у людської, у моєї душі! - писав психолог-філософ С. Рубінштейн, коли йому було вже 66 років. - Трепетне, страсне, невгамовне серце моє - ти все ще знову і знову запалюєшся, тріпочешся та б'єшся. Ніколи, видно, не знати тобі знеохочення, розважливості, байдужості, холодного спокою. Ти і мертвечина несумісні - або ти, або вона. Поки живеш - ...значить, треба горіти, тріпотіти, мріяти, запалюватись і страждати». Людина може та має сприйматись як суспільно цінна протягом усього життя, а тому цікавими є його дослідження та дають корисні результати самоаналіз і робота над собою (якщо не із самого початку, то до самого його кінця, до осінньої миті існування). Пройшовши через певний період ставлення до людей, як до механізмів чи предметів, які, відпрацювавши якийсь строк, мають викидатись і замінюватись на більш нові, у другій половині минулого століття появі досліджень із проблем розвитку особистості в середньому та похилому віці дали поштовх і певні основи праці Еріха Еріксона, котрий у 86 років продемонстрував, можна сказати, неперевершений власний професіоналізм і власну життєву енергію в розробці теоретичних і практичних аспектів своєї теорії у книзі «Участь у житті в похилому віці». Хорошу міцну теоретичну базу психологам-науковцям для дослідження людини протягом усього її життя дав учений, академік Б. Цуканов, і його ідеями плідно користуються представники різноманітних наукових напрямів сучасної психології.

Психологія сучасних західних культур уважає, що життя буде більш щасливим, якщо людина визначить власні можливості та повірить у власну силу особистісного контролю, навчиться позитивно сприймати себе такою, якою вона є і, щоби полюбити інших, полюбить насамперед себе. Такий підхід називають індивідуалізмом, і він дійсно може стимулювати важливі зрушення.

Але існує й інший підхід («неамериканський» і «незахідний»), що за певних умов дає тривалі позитивні наслідки, основою якого є досягнення стану гармонійності власного й навколишнього середовища, стану внутрішнього та зовнішнього.

У наш час значною мірою надихають на створення гуманістично спрямованих нових практичних розробок і рекомендацій діяльність та оптимістичні погляди російського психолога академіка М. Норбекова (у працях якого постійно зустрічаються посилання на традиції та особливості світосприйняття народів Сходу) та його учнів і прихильників. «Таке враження, що людство - це величезне товариство сліпих. Воно сформувало свої комітети, міністерства, котрі щось роблять, чогось прагнуть, рухаються... Ось тільки питання: куди?.. - пише М. Норбеков, - ... будь ласка, уважно послухайте Душу свою. Дух і Розум. Ви почуєте Великий внутрішній поклик того, хто нас створив».

Автор: І. Страцинська

Освіта.ua
22.05.2008