Від кольчуг до ткацтва: чим захоплюються українські педагоги

Хобі – не лише справа для душі, а й інструмент для професійного розвитку та виконання соціальної місії

Від кольчуг до ткацтва: чим захоплюються українські педагоги

Через дистанційне навчання вчителі змушені надто багато часу проводити перед екранами гаджетів. Лікарі наголошують: за таких умов праці педагогам потрібно ретельніше турбуватися про зір, а психологи радять знайти хобі, яке відволіче від віртуального вчительського життя і дасть змогу більше рухатися. Я поспілкувалася з учителями, яким захоплення шукати не потрібно. Про своє хобі ці педагоги можуть розповідати годинами, а деякі з таким захватом і натхненням, що цьому запалу можна лише позаздрити.

«У математики і ткацтва дуже багато спільного»

Дарина Алєксєєнко, учителька біотехнологічного ліцею «Радовель», що на Житомирщині, називає математику своєю першою й повноцінною любов’ю, а ткацтво – суцільним задоволенням. Уже вісім років ці дві справи для неї рівноцінні. За цей час помітила між математикою та своїм хобі багато спільного. 

«Упорядкування ниток – як упорядкованість множин. Адже множини є впорядковані і невпорядковані, і завдяки ниткам це простежується. Коли я навиваю основу на великий верстат, то від упорядкованості йду до паралельності, бо в деяких частинах верстата є паралельність прямих. Хід по підніжках та створення узору – це вже комбінаторика. Також, працюючи за верстатом, можна зауважити нерівність трикутника, рівність відрізків, перетин площин, кут між площинами, перпендикулярність і паралельність площин, тіла обертання...», – розповідає Дарина Алєксєєнко.

Спільні риси між математикою та ткацтвом учителька мріє інтегрувати в уроки. Хоче спробувати пройти зі своїми учнями шлях не від математики до ткацтва, а навпаки. 

«У нашому ліцеї є можливість зробити таке, чого ще не було, а потім поділитись досвідом. Можливо, шлях від ткацтва до математики спростить навчання і життя багатьом учням. А ще вони усвідомлять, що математика – то не відірвана від життя дисципліна, а знання, які знадобляться в майбутньому в найнеочікуваніших ситуаціях», – говорить учителька.

Хобі в Дарини Алєксєєнко з’явилося зовсім випадково. Їй до рук потрапила листівка, у якій ішлося про те, як завдяки примітивним матеріалам самотужки створити пояс із красивими узорами. Пані Дарина вирішила спробувати, і її настільки «зачепило», що тепер вона називає себе не лише вчителькою математики, а й популяризаторкою ткацтва. 


Фото Ольги Гавури.

«Маю YouTube-канал, присвячений моєму захопленню. Моя мета – зробити ткацтво популярним хобі, оскільки більшість людей думають, що це заняття потребує великого ресурсу, що треба мати приміщення, верстати. І я рада, що ми з колегами вже багатьох в Україні навчили цього ремесла. Тобто я освітянка скрізь, і в ткацтві зокрема», – розповідає вчителька-ткаля.

Дарина Алєксєєнко вчить і математики, і ткацтва. Має досвід проведення арт-терапії для переселенців із зони АТО. Для себе ж своє захоплення арт-терапією не вважає. 

«Для мене ткацтво – це не спосіб розслабитися, це ще один вид діяльності. Мене надихають успіхи моїх учнів!» – резюмує нашу розмову ткаля, закохана в математику.


Фото Андрія Головахи.

Про зв’язок хенд-мейду та математики написано кілька книг. Щоправда, це англомовні видання, і їх поки що не знайти в українському перекладі. Проте, якщо вас зацікавило це ремесло, і ви хотіли б спробувати його опанувати, невдовзі завдяки Дарині Алєксєєнко це стане зробити легше. Учителька планує створити серію навчальних відеоуроків, а поки всією душею вболіває за фінішний етап створення документального фільму «Ткацький шлях».

«Плетені кольчуги – інструмент, який допомагає учням доторкнутися до історії»

Плести середньовічні кольчуги – ідеальне хобі для вчителя історії. Принаймні, учні від такого захоплення історика Олександра Деркача лише виграють, бо мають змогу побачити на власні очі майже ідентичні справжнім лицарські обладунки й навіть спробувати їх зробити самотужки. Педагог викладає в Камінь-Каширському НВК № 1 на Волині.

«Кілька моїх виробів є в нашому шкільному музеї, і кожен учень може їх роздивитися. Коли ж вивчаємо історію Середніх віків і тему лицарства, то я беру їх на урок, щоб детальніше розповісти про техніку виготовлення. Стараюся розвіяти популярні міфи щодо середньовічних обладунків, щоб у школярів не було хибного бачення того періоду», – розповідає вчитель історії.


Фото з сайту «Таблоїд Волині».

Хобі, пов’язане з лицарством, з’явилося в Олександра Володимировича після одного з уроків, на якому він вирішив показати школярам, як у Середньовіччі плели кольчуги. Справа виявилася настільки захопливою, що вчитель став займатися цим ремеслом удома. Творчого запалу додавало ще й захоплення історичними реконструкціями та спілкування з людьми, які є їх учасниками.

Учитель виготовляє кольчуги з оцинкованого дроту, з якого роблять огороджувальні сітки. Його діаметр – 1,8–2 мм. Гнути матеріал і нарізати з нього кільця – заняття не з простих. І саме з нього стартує виготовлення кольчуги. Для одного виробу інколи потрібно понад 20 000 кілець. Історик формує їх, намотуючи дріт на металевий стрижень.

«Цей сталевий одяг важить майже 12 кілограмів. Лицарі надягали його поверх шкіряної, вовняної чи лляної тканини. Від нагрівання на сонці кольчугу намагалися захистити полотняною тунікою. Такий одяг використовували також дружинники за часів Київської Русі», – розповідає вчитель.

Олександр Володимирович наголошує, що не ставить собі за мету зробити автентичний виріб. Середньовічні майстри клепали кільця, щоб зробити їх пласкими заради надійнішого захисту. Проте, така техніка потребує чимало часу. Тож учитель вирішив спростити процес і просто з’єднує кільця встик. Одна з його кольчуг, рукавиці та хауберки зроблені за методом класичного європейського плетіння. Поки цей спосіб не придумали, то використовували простіше плетіння – кільця, з’єднані навхрест.

«Від учителювання це хобі зовсім не відволікає. Більше того – дозволяє урізноманітнити проведення вільного часу та навчитися чогось нового. У нашій професії дуже важливо постійно вчитися, бо інакше не будемо встигати за молоддю і навіть, у якійсь мірі, можемо почати деградувати», – говорить учитель історії.

За словами Олександра Деркача, один з його учнів заради нових вражень теж спробував виготовити кольчугу. Проте, далеко ця справа в нього не пішла. Натомість учитель радіє, що чимало його школярів-випускників вирішили вивчати історію в університеті. Якщо плетіння кольчуг вас зацікавило як потенційне хобі, скористайтеся детальною інструкцією, яку написав і проілюстрував учитель історії Камінь-Каширського НВК № 1.

«Моїй любові до моря та судномоделювання вже 49 років»

Ігор Смагін – учений, директор Житомирського обласного інституту післядипломної педагогічної освіти, доктор педагогічних наук і просто людина, яка безмежно закохана в море з раннього дитинства. Розповідає, що навіть пробував вступати до Нахімовського морського училища, проте здоров’я підвело. 

«Моряком не став, але любов до моря збереглася на все життя. З дитинства займався судномоделюванням, а коли працював на держслужбі, то як дуже «діставали», починав створювати моделі вітрильників. Це був для мене релакс. Я навіть придумав свою технологію: робив моделі з картону і «списаних» канцелярських папок. Класно виходило: хто не дуже придивлявся, то думав, що вони з дерева», – пригадує Ігор Смагін.


Фото з особистого архіву Ігоря Смагіна.

Завдяки судномоделюванню в Ігоря Івановича з’явилося ще одне хобі. Він навчився пірнати, бо дуже кортіло побачити, а що ж там, під водою.

«Пірнаю до глибини 10 м. Найцікавіші місця для підводних аматорських досліджень в Україні знаходяться переважно на глибині 6–7 м, а в Чорному морі можна побачити об’єкт на глибині 6–10 м. Я свого часу обпірнав «увесь» Крим, Одесу, Очаків. Бачив, крім підводного світу, багато амфор, якорів, залишки давньогрецького корабля навпроти місця, де річка Альма впадає в Чорне море. Намагався це все фотографувати, описувати, бо я ж учитель історії», – розповідає педагог.

Матеріалів, які вченому вдалося зібрати завдяки своїм хобі, накопичилося так багато, що він видав дві книги – «Історія вітчизняного мореплавства: дослов'янський період» та «Історія давнього вітчизняного судноплавства та суднобудування». Проте на судномоделюванні та пірнанні його хобі не закінчуються: Ігор Іванович – палкий любитель сплавів річками, і робить це в дуже цікавій компанії. 


Фото з особистого архіву Ігоря Смагіна.

«Свого часу до мене звернулась група ентузіастів, у якій був головний археолог Житомирщини Андрій Петраускас. Мені розповіли про реконструкцію давніх слов’янських суден, якою вони займаються, і запросили з собою в експедицію. Нас підтримали ветерани військово-морських сил, і ми пішли шляхом «Від древлян до полян» на репліках давніх слов’янських човнів та на байдарках річками Уж, Прип’ять і Дніпро. Уж проходив переважно в Чорнобильській зоні, то ми отримували допуск у СБУ. Мали коптер, завдяки якому робили зйомки. Після нашого походу там відкрили водний туристичний маршрут», – розповідає Ігор Смагін.

Директор Житомирського обласного інституту післядипломної педагогічної освіти каже: усі його хобі допоміжні основній роботі. Він залюбки ділиться матеріалами з колегами, щоб вони могли зробити уроки історії ще цікавішими.

«На курсах підвищення кваліфікаії я працюю з учителями історії, зокрема розповідаю і демонструю, як можна організувати проєктну діяльність із дітьми, використовуючи, наприклад, здобутий мною матеріал», – розповідає педагог.

Останнім часом Ігор Смагін найбільше часу присвячує саме сплавам річками. Каже, що це хобі приносить задоволення від фізичного навантаження, а також дає можливість зібрати цінну інформацію про унікальні історичні пам’ятки, які трапляються на маршрутах. 

«За кермом я відчуваю свободу та незалежність»

Учителька української мови і літератури Хустської гімназії-інтернату на Закарпатті Олеся Калинич дуже любить кермувати автомобілем. Це заняття і вважає справою для душі. 

«Коли я за кермом, то відчуваю свободу, легкість і незалежність. Це хороший спосіб відпочити та відволіктися від тривалої роботи перед екраном», – розповідає пані Олеся.


Фото з особистого архіву Олесі Калинич.

Крім задоволення від перебування за кермом, учителька української мови любить розбиратися в «нутрощах» автівки. Ділиться планами: хоче написати книгу для водіїв-початківців, які сіли за кермо після 30 років. А поки що має ще одне заняття для душі і задоволення професійних амбіцій.

«Мені подобається збирати матеріал, з якого потім народжуються книги. Я створюю для учнів щось на кшталт пам’яток, які допомагають, наприклад, легше скласти тести ЗНО, тому що вже тривалий час працюю зі старшими класами, і для них це актуально. У мене вже народилося близько 25 зошитів, посібників для підготовки до ЗНО. Навіть у свій вихідний день я переглядаю теми, складаю картки і таблиці для своїх учнів. Помітила, що роблю це щороку, але щороку новим учням потрібні нові таблиці, старі їм не підходять», – розповідає вчителька.

Пані Олеся каже, що її учням точно подобається те, що вона за кермом. Адже деяких з них, які так само, як і вона, добираться до школи з села, учителька залюбки підвозить. 

У мотивувальних книгах про успіх можна натрапити на цілі розділи про важливість хобі для успішної людини. У них ідеться, зокрема, про те, що захоплення роблять людину цікавішою для оточення, допомагають легше налагоджувати соціальні зв’язки. Щодо учительських хобі, то вони точно можуть допомогти педагогові швидше знайти шлях до серця дитини і зробити уроки захопливими.

Людмила Лутицька, для Оsvita.ua

Освіта.ua
10.11.2020

Коментарі
Аватар
Залишилось 2000 символів. «Правила» коментування
Ім’я: Заповніть, або авторизуйтесь
Код:
Код
Немає коментарів