 |
Заступник голови партії Єдиний Центр, депутат ВР Леся Оробець, опікується питаннями освіти |
Леся Оробець: більшість вважає зовнішнє незалежне оцінювання ефективним засобом
Вона відповіла на наші запитання.
УЧИТЕЛІ ПРОСЯТЬ ПОЛІТИКІВ НЕ ТУРБУВАТИСЯ
Пані Лесю, як ви прокоментуєте заклик шкільної громадськості до політиків із проханням не дошкуляти проектами, які не знаходять підтримки й розуміння в освітянському середовищі?
Як абсолютно логічний. Школа насамперед потребує, фахового підходу. Як і будь-яка державна справа. А в нас напередодні виборів - ціла лавина ідей, що працюють виключно на «розкрутку» того чи іншого кандидата. І біда в тому, що не освіта їх цікавить, а PR-ефект. Аби запам'яталося і враження справило.
Що ви маєте на увазі?
А хоча б проект повернення до 10-річної освіти. До речі, йому й дісталося найбільше на тій самій прес-конференції в УНІАН, де керівники шкіл запропонували політиканам не турбуватися. Їх реально обурила ця бездумна перспектива втрати мільярдів гривень, уже витрачених на поетапний вихід освіти на нову якість.
І я з цим абсолютно згодна. Тут набагато більше запитань, ніж відповідей. Потрібне детальне дослідження низки обставин, у тому числі ґрунтовний моніторинг соціальних, етичних і ресурсних наслідків упровадження 12-річної освіти. У нас, на жаль, досі немає системного розуміння, як ці додаткові рік-два позначаться на економіці країни, її трудових ресурсах, і скільки це коштуватиме державі. А вони - шашки наголо! Отакі собі веселі слони в порцеляновій крамниці...
Чому ж тоді, на вашу думку, переважна більшість кандидатів на найвищу державну посаду проігнорувала нещодавню передачу Савика Шустера, присвячену освіті?
Ваше запитання мені нагадало відомий рекламний ролик: «Як я вас розумію...», «Ні, не розумієте, у вас навіть нежиті немає!», «Чудово розумію!»
Я мала те саме запитання перед ефіром і той самий клопіт у голові, коли кандидати в президенти декларували своє бачення перспектив розвитку української освіти. Мабуть, і ви були свідком того, що політики про освіту говорили так само, як у нас її нині фінансують - за залишковим принципом. Отак і час вони шукали для обговорення невідкладних освітніх проблем.
Яких саме?
Хронічне недофінансування, надмірна політизація, низький прикладний рівень загальної освіти, відсутність унормування основних досягнень реформи на рівні закону. Усі вони потребують реальних політичних рішень і копіткої щоденної роботи. А не популізму, яким освітян уже перегодували. У них тепер стійка алергічна реакція на будь-які спроби реформування освіти «згори».
78% АБІТУРІЄНТІВ ВВАЖАЮТЬ ЗОВНІШНЄ ОЦІНЮВАННЯ ЕФЕКТИВНИМ АНТИКОРУПЦІЙНИМ ЗАХОДОМ
Ваш законопроект, яким передбачено унормування зовнішнього незалежного оцінювання, керівники шкіл начебто підтримали...
Не бачу в цьому нічого дивного. З одного боку, його важко назвати привнесеним ззовні або нав'язаним «згори». Він є спільним доробком тисяч учителів, котрі брали участь у його доопрацюванні. З іншого - він має реальну громадську підтримку. За останніми дослідженнями, упровадження незалежного оцінювання підтримує 72% громадян, а 78% абітурієнтів вважають ЗНО ефективним антикорупційним заходом.
І зрештою проект істотно зменшує залежність освітньої реформи від політичної кон'юнктури, проти якої шкільництво повстало останнім часом.
І як це передбачено в проекті?
Унормування реформи надає їй незворотності. Воно мінімізує ручне управління галуззю і гарантує стабільність її поступального розвитку. Невипадково опоненти нововведення всіляко уникають публічних заяв на цю тему. Вони прагнуть відновити систему «телефонного права» при вступі до вищих навчальних закладів адміністративно, кулуарно. Як кажуть, тишком-нишком. І не втратити при цьому підтримки електорату.
Тобто досить упровадити ЗНО і школа отримає захист від надмірної уваги політиків, партійної символіки на щоденниках і зошитах, залучення школярів до участі у виборчій агітації?
Звичайно, ні. Цього явно не вистачить. Для захисту від політичної кон'юнктури та ручного управління галуззю освіта щонайменше потребує ще фінансування - як стабільного, так і достатнього. Іншими словами, мінімальний рецепт деполітизації освітньої сфери має два складники - чіткі правила і достатнє фінансування.
Головна біда не в тому, що коштів бракує освіті сьогодні. Біда в тому, що за такого підходу їх бракуватиме завжди. Адже причина в залишковому принципі фінансування. У нас навіть на рівні планування державних видатків освіта не є пріоритетом. Тобто грошей на освіту дають не стільки, скільки треба, а скільки лишається після силових та інших «породистих» відомств. Для видання підручників, зокрема, у проекті бюджету-2010 знову бракує 240 млн. грн., а для моніторингу якості освіти й незалежного оцінювання - 37 млн. грн. А програму «Шкільний автобус» уряд взагалі планує фінансувати у 2010 році з мильної бульбашки - Стабілізаційного фонду, хоча на перельоти Президента, прем'єра і спікера в держбюджеті місце знайшлося.
Скажу більше. Навіть заплановані в бюджеті кошти і наука, і освіта недоотримають на 40-50%. Ще відсотків 20-30 від запланованого з'їдає інфляція. Де взяти гроші - ніхто не знає. Єдиний вихід - покладатися на милість виконавчої влади. У підсумку - наша школа звикла жебракувати, випрошуючи гроші в управлінців і батьків.
І як же з цим боротися?
Найкращий рецепт - радикальна зміні підходів до фінансування освіти. У ньому, насправді, немає нічого нового. Він широко використовується в більшості європейських держав. Полягає він у жорсткій прив'язці фінансування шкіл до кількості учнів і нормативно встановлених параметрів вартості навчання школяра, що індексуються щорічно. Якщо коротко - «гроші ходять за дитиною».
ПОДАЙТЕ НА ОСВІТУ, КОЛИ БУДЕ ВАША ЛАСКА
Але ж і в нас бюджетні витрати плануються залежно від кількості дітей шкільного віку.
Так. І при цьому немає ні жорсткої прив'язки до шкільних потреб, ні їх щорічної індексації. Насправді, маємо загадкове явище: у бюджеті гроші закладаються в розрахунку на дитину, а до області чи району потрапляють в урізаному вигляді - у межах фінансування так званих «захищених» статей. А решту додають із місцевих бюджетів. Із милості. Якщо захочуть...
Саме на цьому етапі школа втрачає безповоротно принцип «гроші ходять за дитиною», розуміючи, що треба низько-низько кланятися батькам і управлінцям: «подайте на освіту, коли буде ваша ласка».
Від кого залежить упровадження жорсткої прив'язки фінансування школи до її потреб?
У тому й проблема, що від чиновників. Але їм це навіщо? Їх, навпаки, така ситуація «гріє». Депутатів облрад це влаштовує ментально - адже це «ми дали», а виконавча влада також не забуває про власну розподільчу роль - «тому дала, а тому не дала». Навіщо владі ринкові механізми фінансування шкіл, якщо саме практика адміністративного розподілу коштів робить її всевладною?
В одному з нещодавніх коментарів ви згадували про розбудову освітніх округів як засіб раціоналізації бюджетних коштів...
Насправді, не це є основним завданням освітніх округів. Насамперед вони орієнтовані на запровадження нової якості освіти та забезпечення рівного доступу до неї для всіх учнів, незалежно від місця їхнього проживання. І більш раціональне використання як бюджетних коштів, так кадрового потенціалу навчальних закладів. По суті, йдеться про масштабну децентралізацію повноважень Міносвіти: і щодо організації освітнього процесу, і щодо його фінансування на користь обласних і районних освітянських структур.
Якщо більшості регіональних шкіл бракує кадрів, ресурсів і фінансування, якщо двоє вчителів часто-густо читає сільській молоді вісім предметів з підручника, треба кооперувати зусилля навчальних закладів. А нам, у свою чергу, їх треба розумно інтегрувати, оптимізувати й адмініструвати.
І як міністерство ставиться до такої ідеї?
Міносвіти - один з ініціаторів нововведення. На відміну від більшості урядових структур, у Міністерстві освіти і науки досі керують фахівці. На сайті Міносвіти можна віднайти проект Типового положення про освітній округ, що зараз широко обговорюється громадськістю. Зокрема й експертною групою, що працює за моєї координації як голови парламентського підкомітету з питань базової освіти.
ЧОГО ТУРБУВАТИСЯ, КОЛИ Є ЕНДАВМЕНТИ
Чи може це допомогти і вищій школі?
Вища школа має власні резерви. Наприклад, ендавменти. Щоправда, вони також потребують унормування, але в даній сфері союзників, на щастя, більше, ніж опонентів. На сьогоднішн ми з представниками більшості парламентських фракцій завершуємо роботу над підготовкою проекту відповідних законодавчих змін.
Поясніть, що це таке?
Ендавмент є звичним для Заходу інструментом недержавного фінансування діяльності некомерційних структур. Наприклад, університетів, музеїв, театрів, медичних установ. Якщо дуже стисло, у системі вищої освіти ендавмент є капіталом, що надається вищій школі задля фінансування її статутних потреб. Зазвичай він має вигляд майнових активів (нерухомість, цінні папери або грошові кошти), які вкладаються в цінні папери, інвестиційні проекти або інше нерухоме майно.
Щось на кшталт благодійної допомоги?
Так, але на відміну від неї, сам ендавмент витрачати не можна. Він недоторканний. Користуватися можна лише відсотком з його інвестування.
Отже, ідеться про копійки?
Не зовсім. Усе залежить від величини самого ендавменту й оперативності інвесторів. У США, до прикладу, він щорічно дає Гарварду близько $2 млрд., Прінстону - $600 млн., а Єльському університету - близько $340 млн.
Найбільшу цінність тут становить навіть не обсяг, а стабільність фінансування. Ідеться не лише про переконливі суми з багатьма нулями, яких наразі бракує "Могилянці" або Харківській академії імені Ярослава Мудрого. Мова йде про гарантоване недержавне фінансування базових потреб вищого навчального закладу, яке жодним чином не залежить від милості високопосадовців, парламентарів та інших чиновників.
Освіта.ua
24.12.2009
